Згідно пункту 1 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Закон офіційно оприлюднено 4 січня 2017 року, таким чином повноваження у ВРП згідно до цього Закону виникли 05 січня 2017 року і вже 24 січня 2017 року (через 19 днів з початку роботи) Вища рада правосуддя своїм рішенням затверджує «Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації» (далі – Порядок).
Цей Порядок розроблений відповідно до законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», встановлює процедуру відрядження судді як тимчасового переведення до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.
При чому, цей нормативний акт затверджений Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погоджений із Державною судовою адміністрацією України. Про що це говорить.
Особисто я розумію це так, що прийняття вказаного Порядку в числі перших актів ВРП свідчить про реальну стурбованість ВРП, ВККС та ДСА проблемами доступу громадян до правосуддя у великій кількості судів, де відсутні судді, та іншою проблемою незайнятості суддів, із судів які припинили свою роботу в Луганській та Донецькій областях у зв’язку з проведенням АТО. Те що, результатом цієї стурбованості стало прийняття вказаного Порядку переведення, дає розуміння, що три найвищих органа в системі організації діяльності судової влади попередньо узгодили свої позиції, прорахували усі «за» та «проти», розробили і швидко прийняли такий необхідний для судової влади та громадян України – Порядок.
Спробуємо розібратись, що містить в собі цей Порядок.
По перше. Встановлені підстави для відрядження судді, якими є:
- неможливість здійснення правосуддя у відповідному суді (що ми бачимо більше ніж в 200 судах України у зв’язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень, досягненням суддею 65-річного віку та з нескладенням присяги судді);
- виявлення надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді (я так розумію, що ДСА в теперішній час обраховує навантаження, але з огляду на те, що в деяких судах в Україні взагалі НЕМАЄ суддів, чи працюють один чи два судді то саме це є основною проблемою);
- припинення роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами (це також є проблемою, яку треба так би мовити «одружити» з першою проблемою та одним махом вирішити проблему працевлаштування суддів із зони АТО та проблему відсутності суддів в певних судах в Україні).
Вказані підстави відрядження судді не передбачають наявність вакантних місць в столичних судах або в судах великих міст. Чому?
На мій погляд це відбувається тому, що очільніки судової влади нарешті почали мислити державними категоріями. Тобто, не «вирішувати» питання про переведення «когось потрібного» в «якийсь «центровий» суд», а думати про те, як виправити ситуацію в якомусь глухому районі де люди вимушені їздити за десятки кілометрів для вирішення якихось елементарних судових справ та відновити людям доступ до судів, відновити можливість судового, а відповідно державного захисту, повернути людям довіру до судів, до судової гілки влади.
На перший погляд здається, що питання дуже просте – суддя зібрав валізи та поїхав у відрядження.
Підстави для відрядження судді є вичерпними відповідно до прийнятого Порядку, але встановлюються Державною судовою адміністрацією України, у тому числі за зверненнями Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, судів, територіальних управлінь Державної судової адміністрації України. Тому, для скорішого вирішення цього питання між згаданими органами, я вважаю, іде інтенсивна робота з організації роботи судів України шляхом відрядження суддів за затвердженим Порядком.
Надихає те, що розгляд питання щодо внесення подання про відрядження судді здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі палати з питань добору і публічної служби суддів не пізніше ніж за 30 днів із дня одержання повідомлення Державної судової адміністрації України. Тобто чітко встановлені терміни розгляду цього питання.
Розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання про відрядження судді можливий на підставі відповідної письмової згоди судді. З огляду на це положення хотілось би зауважити, що не тільки очільники судової влади повинні мислити державними категоріями, але і судді, які мають бути відряджені до іншого суду, зрозуміли складність ситуації, яка утворилась в деяких судах в Україні та будучи такими особами, які служать державі, також почали мислити державними, загальними інтересами суспільства і усвідомили необхідність певний час так би мовити «заткнути діри» та попрацювати в тих судах де склалась катастрофічна ситуація з доступом громадян до правосуддя.
Я вважаю, що ВККС не має наміру зволікати з прийняттям рішення щодо внесення подання про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, про що свідчать швидкість прийняття Порядку відрядження та офіційні запевнення членів ВККС.
Крім того термін надіслання до Вищої ради правосуддя відповідного рішення ВККС також обмежений п’ятиденним строком після його прийняття.
По друге. ДіїДержавної судової адміністрації України після отримання рішення ВККС про відрядження судді також обмежені триденним строком, протягом якого вона повинна надіслати до Вищої ради правосуддя подання про необхідність перерозподілу видатків на утримання судів.
По третє. Подання ВККС має бути розглянуто ВРП в строк, що не перевищує 30 днів із дня надходження подання до Ради. Тобто також встановлені жорсткі часові рамки.
За результатами розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Вища рада правосуддя ухвалює рішення про відрядження судді, при чому підстави для відмови у відряджені в основному можуть ґрунтуватись на відмові судді. Терміни виконання рішення ВРП також обмежені часовими рамками.
Більш того, при прийнятті Порядку відрядження, а я особисто, як людина яка залишила на окупованій території житло та все своє майно дуже вдячний за вказану норму, вирішується питання про відшкодування витрат в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». Тобто держава зобов’язується оплачувати судді, який направляється у відрядження витрати на оренду житла, тощо. Хто з часу окупації микається по друзям та знайомим, той оцінить цю норму!
ВРП, ВККС, ДСА затверджуючи Порядок відрядження сказали своє слово, справа залишилась за суддями, які не здійснюють правосуддя у зв’язку з проведенням АТО, зробити вибір та попрацювати на загальносуспільний інтерес.
Порядок, передбачає що для розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання щодо внесення подання про відрядження суддя надає до Комісії свою особисту згоду на відрядження до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя. Тобто Порядок передбачає добровільність прийнятого рішення від судді щодо відрядження, на підставі опублікованих вакантних місць у судах країни. Примушувати нікого ніхто не буде, рішення приймають судді – самостійно. Але при цьому потрібно пам’ятати, що строк прикріплення до інших судів (Слов’янського міського Донецької області та Рубіжанського міського Луганської області) закінчується і після закінчення прикріплення у судді залишиться тільки «СТАТУС СУДДІ» і все.
До того ж, як ми бачимо, в теперішній час відбувається конкурс до ВСУ, незабаром, напевно, будуть оголошені конкурси в суди першої та апеляційної інстанції, ось вам будь ласка і «центрові суди» і «великі міста», а крім того повага за самовідданість, розуміння ситуації, бажання працювати будь-де на користь України.
Суддя Перевальського районного суду Луганської області Іванов А.П.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.
