Термін «протест» походить від лат. «protestare» — доводити, підтверджувати; урочисто заявляти, свідчити, заперечити.
Під протестом зазвичай розуміють відносно відкриту реакцію на суспільну ситуацію: іноді на підтримку, але зазвичай — проти неї. Бувають вони санкціонованими і несанкціонованими.
Поняття політичного протесту визначають, як одну з форм вияву незгоди окремої особи чи певної соціальної спільноти з панівним політичним курсом або рішенням вищих органів державної влади (законодавчої, виконаної, судової), а також стосовно тих чи інших соціальних явищ, політичних дій.
Тобто незгода деяких осіб з рішенням вищих органів судової влади, з діями її керівників, виражене у будь якій формі, є ніщо інше як політичний протест, який може здійснюватися у формі звернення до органів судової влади та її представників або апелювання до громадськості з метою подолання негативних, на погляд протестуючих, суспільно-політичних явищ, відповідних заяв, мітингів, страйків, походів тощо. Негативні явища повинні бути очевидними, обґрунтовано доведеними протестуючими та такими, що вимагають негайного вирішення.
Протест може бути із застосуванням насильства і ненасильства.
Ненасильницькі протести:
· мітинг;
· мовчання;
· флешмоб;
· пікет;
· бойкот;
· голодовка;
· петиція;
· марш протесту;
· страйк;
· одиночний пікет.
Насильницькі протести:
· бунт;
· перекриття доріг;
· захоплення адміністративних будівель;
· повстання;
· революція.
Оскільки мітинги, демонстрації, страйки і пікети без певного рівня державного регулювання можуть привести до масового безладдя, в більшості демократичних країн їх проведення регулюється спеціальним законодавством, що запобігає прямому зіткненню з владою і застосуванню насильства.
Так, згідно ст. 39 Конституції України, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з ч. 2 ст. 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.
Однак, для сповіщення органу державної влади чи місцевого самоврядування потрібно зробити певні дії, але деякі представники громадськості вважають їх непотрібними, запевняючи суспільство про те, що будуть діяти тільки в законний спосіб.
На офіційному сайті політичного руху зазначено: ««Традиція і порядок» — консервативний політичний рух, який знаходиться на стадії перетворення в ідеологічну політичну партію. Наша мета — шляхом легальної політичної боротьби здобути таку народну підтримку, яка дозволить здійснити нашу програму розвитку України. Все, що ми робимо, знаходиться у межах законів України».
Ось тільки закони в Україні дещо різні. Є ті, що встановлюють порядок сповіщення органів влади про проведення мирного зібрання, але є і ті, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення громадського порядку чи тиск на державного діяча. Потрібно розуміти різницю!
В своєму «Маніфесті» щодо судочинства політичний рух «Традиція і порядок» вказує: «Головна загроза економіки України — несправедливий господарський суд. Саме він робить неможливим великі інвестиції в Україну: інвестори знають, що через суд у них все відберуть, і не вкладають гроші у нашу країну. Так само, як вчинив в Сінгапурі Лі Куан Ю, ми введемо зовнішню апеляційну інстанцію господарського суду в Україні — авторитетний міжнародний суд — і велике рейдерство в Україні припиниться. До кінця реформ всі суди в Україні будуть нести повну відповідальність перед нами за справедливість прийнятих рішень. Ми знімемо мораторій на смертну кару для суддів і подбаємо про те, щоб цей вирок виконувався до тих пір, поки не помре останній суддя-хабарник в Україні».
При цьому взагалі не видно, з чого починав політичний рух «Традиція і порядок» свою боротьбу за «справедливе судочинство» з ВРП та особисто з Ігорем Бенедисюком, в чому саме його незгода, які форми політичного протесту вже були використані та який результат. Чому представники руху одразу перейшли до насильницьких форм політичного протесту, таких як перекриття дороги, тиск на представника судової влади із невизначеними вимогами, при закритих обличчях, здійсненні провокацій тощо?
За логікою речей вдаватись до крайніх, насильницьких протестних дій можна після того, як орган державної (судової) влади, тобто ВРП, не реагує на численні звернення щодо певних порушень у судовій системі, не відповідає на запити представників політичного руху, ніяким чином не іде на діалог, співпрацю та повністю ігнорує громадськість у питаннях, які цю громадськість турбують. При цьому представники громадськості провели розслідування, виявили певні порушення, отримали беззаперечні докази протиправної діяльності посадовця.
З реакції ВРП на події 17.03.2017 року можна зробити висновок що жодних запитів, звернень тощо до ВРП від політичного руху «Традиція і порядок» не надходило. Тоді виникає запитання: що це таки було?
Мирний протест або злочин? І хто були ті люди? Громадські діячі чи злочинці? Або просто молоді люди не розуміють характер і значення своїх дій, кимось підбурюються, вводяться в оману щодо правомірності своєї поведінки?
Кримінальний закон чітко визначає межі правової та протиправної поведінки особи, тобто встановлює певну межу: до певних подій ще протест, а вже після того, як межу перейдено, — злочин.
Кримінально караним хуліганством може бути визнано лише таке грубе порушення громадського порядку, яке виражає явну неповагу до суспільства, скоєно із застосуванням зброї або предметів, використовуваних як зброю, з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної або релігійної ненависті або ворожнечі, з мотивів ненависті або ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи.
Основний безпосередній об'єкт хуліганства — громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом в даному випадку виступив авторитет органу державної судової влади, а саме Вищої ради правосуддя, його керівника.
Необов’язково хуліганство повинно вчинятися в людному місці при значному скопиченні людей. Громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб, у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці), що і відбулося з Ігорем Бенедисюком та його дружиною.
Об'єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована, але аналіз диспозиції ст. 296 показує, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння, що і було зроблено представниками політичного руху «Традиція і порядок».
У випадку, якби представники політичного руху «Традиція і порядок» вибрали формою політичного протесту, наприклад, сидячий, стоячий або лежачий пікет, флешмоб тощо, не вчинювали б ніяких активних дій, то це можна було розцінити як мирну громадську акцію політичного протесту. На жаль, все відбувалося навпаки. Були активні дії, перекриття дороги, блокування автомобіля, провокації та ін.
Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку, тому молоді люди, серед яких навряд чи були малолітні особи, які вчиняли певні хуліганські дії біля будинку Ігоря Бенедисюка, повинні відповідати за свої дії за нормами КК України.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства чи його членів. В даному випадку вбачається мотив політичної ненависті до представника судової влади, причому огульний.
Молоді люди із закритими обличчями показали свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, намагаючись самоствердитися за рахунок приниження голови ВРП Ігоря Бенедисюка. Вказана неповага була явною, що не викликало сумнівів в українському суспільстві. Акція проходила в темну пору доби, особами із закритими обличчями, із застосуванням постійного психологічного тиску та провокаційної поведінки.
З огляду на вищевикладене, хотілося б нагадати громадським діячам (політичним активістам), людям, які відзначаються своєю активністю та енергійністю у громадській діяльності, — вчіть «матчастину» Конституції України, Кримінального Кодекса України, оскільки, не знаючи основних засад законодавства України, можна дуже просто потрапити у «халепу» у вигляді кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ст. 296 (хуліганство) КК України або ст. 346 (погроза чи насильство щодо державного чи громадського діяча) КК України.
Крім того, раджу почитати, наприклад, біографію Магатми Ґанді; вивчити його погляди та методи боротьби (принцип ненасильства); побачити, чого він досяг за допомогою такої боротьби.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.
