Андрій Іванов,
суддя Ужгородського міськрайонного суду
Не маю завдання, бажання, мандату тощо піднімати і обговорювати ті проблеми, які існують в судовій системі в глобальному масштабі. Хочеться назвати ті проблеми, що щодня виникають перед кожним суддею і маленьким суддівським колективом: суддя — помічник — секретар. Звичайно, озвучую власне бачення.
1. Жахлива (м’яко кажучи) робота комп’ютерної програми документообігу загальних судів (відома як Д-3). До речі, дуже цікаво було б дізнатись, скільки коштує ця програма та внесення до неї змін. Чи, може, вона мусить працювати мінімум як «Word» або «Excel»?
Насправді програма працює дуже погано, а саме:
- щоб тільки увійти до програми витрачається кілька хвилин;
- щоб внести будь-яке рішення в Реєстр судових рішень, також необхідно декілька хвилин. Крім того, програма декілька разів перепитує користувача про його дії та уточнює, чи не відмовляється він від своїх намірів внести документ. Перед внесенням документу програма ще досить довго «думає», а вже після цього вносить документ до реєстру;
- крім того, день набрання рішенням чинності також мусить встановлюватись користувачем окремо, і при цьому через виконання низки операцій, які вимагають також значного часу;
- комп'ютерна програма «Д-3» постійно «злітає», адже закінчується строк очікування, і користувач (суддя, помічник, секретар) вимушений декілька разів за день знов і знов входити до програми, витрачаючи дорогоцінний час і не менш дорогоцінні нерви;
- можливо відмінити тільки помилково встановлений ДНЗС (день набрання законної сили), інші технічні помилки виправити неможливо ніяким чином.
Я назвав тільки очевидні недоліки у роботі комп'ютерної програми «Документообіг загальних судів», але насправді їх набагато більше.
Робота з програмою повинна бути непомітною, такою, що не забирає час у працівників суду та суддів, основне завдання яких здійснення судочинства, а не клацання по клавіатурі і миші добру частину робочого часу із невдалими спробами щось зробити у програмі.
По суті, комп'ютерна програма, завдання якої полегшити та оптимізувати роботу судів, все робить навпаки. Тобто значно ускладнює та гальмує роботу суду. При тому із кожним оновленням КП «Д-3» робота з нею стає складнішою і складнішою.
Таке враження, що перед тими, хто розробляє і впроваджує це програмне забезпечення, стоїть таке завдання:
- зробити так, щоб судді і працівники весь свій робочий час витрачали на роботу із програмою, а не виконували свої безпосередні обов’язки із здійснення судочинства;
- створити такі умови роботи програми, щоб для нормального функціонування програми біля судді чи працівника суду постійно знаходився спеціаліст із комп’ютерних технологій, бо без його втручання працювати з програмою неможливо.
2. Жахлива (ще м’яко кажучи) робота поштового зв'язку та повідомлення учасників судового процесу (який, до речі, вимагає вручення судових документів особисто адресату, а у зворотному випадку особа вважається неповідомленою).
Трохи теорії. Так, згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 128 ЦПК України, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно з ч. 1 ст. 130 ЦПК України, у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам — відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
У свою чергу, згідно з Постановою КМУ від 5 березня 2009 р. №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», мова йде про таке:
«62. У разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.
93. З використанням абонентської поштової скриньки доставляються:
За письмовою згодою адресата рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, можуть доставлятися з використанням абонентської поштової скриньки.
99. Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу».
Як бути у випадку, коли і адресат, і члени його сім’ї просто не відкривають двері листоноші, не відмовляючись від отримання поштового відправлення, та адресат не має поштової скриньки, а якщо і має, то повідомлення про надходження поштового відправлення просто викидає?
Левова доля судових повісток, судових повідомлень повертаються із позначкою «за закінченням терміну зберігання». І якщо судовий виклик можна зробити через оголошення на сайті «Судова влада України», то вручити копію позовної заяви та доданих до неї документів через сайт «Судової влади» неможливо. Хоча в цьому випадку можливо було б внести зміни в процесуальне законодавство і розміщувати на сайті «Судової влади» сканкопії позовних заяв тощо.
3. Матеріально-технічне забезпечення судів оргтехнікою знаходиться на жахливому рівні.
У судах є такі принтери, які можна виставляти в музеях розвитку комп’ютерної техніки. На маленький колектив суддя — помічник — секретар в кращому випадку є один нормально працюючий принтер.
Не хочеться засмучувати прихильників та тих, хто неухильно запроваджує в судах сканування усіх судових справ, але сканувати судові справи нічим і нікому. Декілька випадків, коли в судах є фотосканери із великою швидкістю роботи, не відтворюють тієї ситуації з копіювальною та сканувальною технікою в судах загальної юрисдикції. Такої техніки в судах майже немає. Вимога сканувати судові справи наразі не може бути виконана. Спочатку потрібно забезпечити суди відповідною технікою та персоналом, а потім вже ставити це питання. Інакше виходить так, що в судах інколи немає марок для поштових відправлень, але жваво обговорюється «Електронний суд».
Хто цього не розуміє, нехай зайде до канцелярії будь-якого місцевого суду, подивиться на обсяг справ, спробує відсканувати хоч одну судову справу і внести її в систему. Велике прохання до осіб, причетних до запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) в судах, місцевих «Ілонів Масків»: спустіться на землю! Взагалі хотілось би, щоб за закупівлею оргтехніки в судах хоч одним оком спостерігали органи суддівського самоврядування, щоб найпростіший комп’ютер, наприклад, не купувався за ціною «MacBook».
4. Повна відсутність спеціалізованої охорони судів.
Мова про охорону судів іде роками, а віз і нині там. Охорони в судах немає!
Якось працівники однієї дуже поважної міжнародної організації запитали в мене, як здійснюється охорона судів, який рівень охорони приміщень судів та який рівень охорони суддів і працівників судів під час проведення судових засідань. Так ось, рівень всього цього — «0», тобто «НУЛЬОВИЙ». Не існує спеціалізованої охорони. Попри усі розмови та обговорення, які час від часу кимось згадуються, судової охорони не існує. Та «охорона», яка знаходиться в деяких судах зараз, — це не спеціалізована охорона, і виконує обов’язки більше вахтерів, ніж охоронців.
На запитання, як же реагує суддя на порушення під час судового процесу, відповідь така: як звичайний громадянин, який став свідком або жертвою протиправних дій, суддя викликає працівників поліції. При тому працівники поліції, які приїжджають до суду, не розуміють, як себе поводити, не можуть припинити протиправні дії, оскільки це не є їх функціональними обов’язками в прямому розумінні. Часто неправомірні дії осіб у судовому засіданні не можна кваліфікувати як хуліганство, чи за іншими статтями КУпАП або КК України. Поліцейські не підпорядковуються головуючому судді, не зобов’язані виконувати його розпорядження. У них є свої посадові інструкції, своє керівництво, яке інколи дає їм зовсім протилежні настанови, і суддя або працівник суду, що звертається до них за захистом, для них є зовсім пересічним громадянином.
5. Колегіальний склад суду для шаленої кількості кримінальних справ. Або кому це потрібно, і чи підвищується від цього авторитет суду?
Колегіально судом у складі трьох професійних суддів здійснюється кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше ніж десять років (ч. 2 ст. 31 КПК України). Колегіальний склад — три професійні судді, передбачений також і для здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі (ч. 3 ст. 31 КПК України).
Якщо проаналізувати КК України, то складів злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше ніж десять років, існує близько сотні. Це дуже багато і невиправдано.
В будь-якому суді першої інстанції існує шалена кількість колегій з трьох професійних суддів з розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років. По суті, готує справу до розгляду, готує процесуальні документи лише суддя-головуючий. Двоє інших суддів на судовому жаргоні називаються «боковими» і вимушені через ці норми витрачати купу часу на розгляд справ у колегіях.
Такі кримінальні провадження запросто міг би розглядати суд у складі одного професійного судді, який здійснює кримінальне провадження одноосібно, і лише за клопотанням підсудного — колегією суддів.
У свою чергу обвинувачені в більшості випадків були б зацікавлені в одноосібному розгляді справ, оскільки більшість обвинувачених за цими категоріями справ знаходяться під вартою, розгляд справ трьома суддями завжди більш тривалий: судді зайняті в інших справах, виходять по іншим справам у нарадчі кімнати, у суддів закінчуються повноваження, судді хворіють, тощо, що веде або до відкладення розгляду справи, або до зміни складу колегії і дуже часто до слухання справ спочатку.
Дуже часто неможливо сформувати склад суду для розгляду вказаних кримінальних проваджень. Внаслідок цього справа передається з одного суду до іншого.
Усе перелічене веде до порушення вимог статті 6 Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод щодо розгляду справи упродовж розумного строку.
Що стосується авторитету суду, то інколи не розумієш, де тут авторитет суду, коли колегія у складі трьох суддів слухає кримінальну справу про обвинувачення одного алкоголіка за ч. 3 ст. 187 КК України, який вибив двері у квартиру іншого алкоголіка та, погрожуючи ножем, заволодів майном останнього у вигляді пляшки горілки та блоку цигарок.
Мусить бути так, що якщо кримінальне провадження слухає колегія суддів, то і судді, і обвинувачені, і усі інші учасники процесу повинні розуміти, наскільки ця справа важлива, яке покарання (навіть до виключної міри покарання) загрожує обвинуваченій особі, і яка відповідальність лежить на усіх без винятку учасниках справи. Ось тоді буде повертатись авторитет суду.
На мій погляд, саме успішне розв’язання наведених мною «дрібних» проблем і буде сприяти підвищенню якості правосуддя та зростанню довіри до суду та суддів. Все інше, хоч і важливе, але, мабуть, не настільки, та не для всіх.
