Андрій Іванов,
суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області
Спробую проаналізувати вказану норму, оскільки питання адміністративної відповідальності за керування транспортом у нетверезому стані викликає значний суспільний резонанс. При цьому хотілось би зауважити свою особисту думку про те, що після підсилення санкції статті кількість осіб, які керують автомобілями в нетверезому стані, якщо і зменшилась, то не дуже значно. На черзі — кримінальна відповідальність за керування транспортними засобами в нетверезому стані, та чи дасть це позитивний ефект?
У свою чергу, негнучкість санкції вказаної статті КУпАП, відсутність встановленої законом нижньої та верхньої меж адміністративного стягнення в залежності від ступеня вини, характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, його майнового стану, обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, ставлять суддів у дуже тяжке становище, коли при винесенні рішення по справі про адміністративне правопорушення суддя нічого із переліченого не може врахувати.
Не можна сказати, що покарання, передбачене, наприклад, санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, занадто суворе чи м’яке. Основний його недолік у тому, що воно негнучке, і під одну гребінку попадають і особи, які керували транспортними засобами з 0,21 проміле алкоголю в видихуваному повітрі чи ті, які через конфлікт з поліціантами та нерозуміння закону відмовились пройти медичне обстеження, та ті, хто керували в стані сильного сп’яніння, вчинили ДТП, не зупинилися на вимоги працівників поліції тощо. На моє глибоке переконання, це неправильно, цілком порушений принцип індивідуалізації покарання. Кожне правопорушення за обставинами скоєння або особа правопорушника за своїми ознаками має свої особливості. Відтак, і адміністративне стягнення має бути максимально конкретизованим, індивідуалізованим, виходячи з обставин справи та враховуючи особу правопорушника. Чим грубіше правопорушення, тим тяжчим мусить бути стягнення. Якщо навпаки — адміністративне стягнення має бути м’якшим, навіть до звільнення від адміністративної відповідальності чи від стягнення.
При усій видимій нетерпимості суспільства до водіїв у нетверезому стані розвернулась майже юридична кампанія по покроковому роз’ясненню, як уникнути відповідальності за керування автотранспортом у нетверезому стані. Відшукуються будь які дірки в і так застарілому, непродуманому, явно «популістському» законодавстві про притягнення до адміністративної відповідальності за керування в нетверезому стані. Усі можливості — недомовки, неточності законодавства про адміністративну відповідальність, проблеми з доказуванням у справах про адміністративні правопорушення, проблеми з повідомленнями правопорушників про час та місце розгляду справи, відсутність осіб, крім правопорушників, які могли б вносити апеляційні скарги на постанови про закриття справ про адміністративні правопорушення, використовуються адвокатами та особами, які притягнуті до відповідальності за керування в нетверезому стані для уникнення такої відповідальності.
Спробую звернути уваги на деякі проблеми та, можливо, запропонувати шляхи їх вирішення.
З об’єктом вказаного правопорушення, яким є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, все зрозуміло, а от щодо об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є певні питання до розробників вказаного закону.
Є три склади об’єктивної сторони даного правопорушення, які полягають у :
- керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;
- відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Якщо із складами №1 та №3 майже немає проблем саме щодо їх наявності, то склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП під №2, на мій погляд, є рудиментом часів, коли водій, згідно п. 2.1 ПДР України, повинен був «мати при собі: б) реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження таким транспортним засобом.
Як відомо, з серпні 2011 року Верховною Радою України внесені зміни, відповідно до яких водій повинен мати при собі:
- посвідчення водія відповідної категорії;
- реєстраційний документ на транспортний засіб;
- поліс (договір) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У переліку документів для керування чужим автомобілем доручення на право керування транспортним засобом відсутнє.
До вказаних змін у 2011 році встановити факт передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, було досить легко — наприклад, водій автомобіля в нетверезому стані не має законних підстав для управління ним, то, відповідно власник або законний володілець автомобіля притягався до адміністративної відповідальності за передачу керування, бо довести це було досить легко. Виходило так, що або передав керування автомобілем особі в стані сп’яніння, а якщо не передав, значить, ця особа заволоділа транспортним засобом незаконно, за що вже наставала кримінальна відповідальність. Зараз доводити передачу керування транспортним засобом дуже складно, оскільки водій не повинен мати при собі доручення на право керування автомобілем — досить мати при собі реєстраційні документи на автомобіль.
Крім того, якщо довести факт керування автомобілем у стані сп’яніння чи факт відмови від медичного огляду можна відповідними засобами доказування, фото- чи відеофайлами, актами медичного обстеження, показаннями свідків, то довести факт передачі керування транспортним засобом досить складно. Навіть якщо особа дала показання поліцейським про те, що дійсно передала керування особі, яка перебуває у стані сп’яніння, а в суді змінює свідчення, довести інше майже неможливо. Недивно, що до суду майже не надходять протоколи, складені за ч. 1 ст. 130 КУпАП за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння.
При цьому хотілось би звернути увагу поліцейських, які безпосередньо складають протоколи за ст. 130 КУпАП, на те, що вони також є свідками, причому одними з основних, які можуть у суді свідчити у справі, і їх покази суд міг би врахувати при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Однак викликати поліцейських у суд — це майже пуста справа. Таке враження, що після складання протоколу вони втрачають інтерес до цього правопорушення, і їм байдуже, чи понесе винна особа покарання за скоєне правопорушення. У більшості випадків поліцейські не з’являються за викликом суду для дачі пояснень, не цікавляться долею складеного ними матеріалу про адміністративне правопорушення, не надають у суді пояснень чи додаткових матеріалів. Неявкою поліцейських у судові засідання користуються особи, що притягаються до адміністративної відповідальності, і дають свідчення, які суперечать матеріалам, зібраними поліцейськими, залучають свідків, що підтверджують їхню невинуватість.
Наприклад, на молодого чоловіка був складений протокол за керування автомобілем у нетверезому стані. В судовому засіданні він пояснив, що взагалі не керував автомобілем, а просто сидів за кермом авто, що стояло, нікуди не рухався, що продував прилад «Драгер» під тиском поліцейських просто на їх вимогу, оскільки перелякався. Якщо виходити з його свідчень, то оскільки він не керував автомобілем, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Коли в судове засідання все ж з’явились працівники поліції, вони надали суду відео, з якого видно, як автомобіль рухався, після його зупинки з-за керма вийшов саме цей молодик, чітко видно, що саме він керував автомобілем, в присутності свідків проходив огляд на стан сп’яніння та інші обставини вчиненого правопорушення. Ніякого тиску з боку поліцейських не було. Відповідним було і судове рішення.
Що ж робити суду, коли особа заперечує факт керування автомобілем у нетверезому стані, приводить свідків, які підтверджують свідчення цієї особи, оспорюють фактичні обставини справи, а поліцейські не з’являються, доказів вчинення правопорушення не надають? Відповідь, напевне, ясна.
При складанні протоколу поліцейські мусять враховувати, що їм, можливо, доведеться свідчити в суді, що понятих (свідків) суд може викликати в судове засідання для дачі пояснень. І що робити суду, коли протокол, наприклад, складений в Ужгороді, а поняті, зазвичай випадково зупинені водії та їх пасажири, наприклад, проживають у Києві і в Ужгороді були проїздом? При складанні протоколу слід враховувати можливість приходу свідків до суду, попереджати свідків про їх обов’язок з’явитись до суду у разі необхідності. Щоб не було так, що протокол склав, а там хоч трава не рости.
Поліцейські, на мій погляд, повинні відстоювати свою роботу до кінця, супроводжувати провадження по справі про адміністративне правопорушення та доводити перед судом свою правоту з тим, щоб жодна винна особа не уникла адміністративної відповідальності.
Проаналізуємо склади адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП.
За ч. 1 ст. 130 КУпАП об’єктивна сторона складу адміністративного правопорушення полягає в тому, що правопорушник має, по-перше, керувати транспортним засобом, а по-друге — перебувати в стані сп’яніння. Відсутність будь-якої складової об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто працівники поліції повинні представити суду докази того, що особа керувала автомобілем і при цьому знаходилась у стані алкогольного сп’яніння.
Факт керування автомобілем може бути доведений:
показаннями потерпілих (часто ст. 130 КУпАП супроводжує ст. 124 КУпАП) або свідків правопорушення, які підтвердять, що саме ця особа керувала транспортним засобом. При цьому свідками можуть бути і самі поліцейські, які збирали матеріали по справі про адмінправопорушення та були безпосередніми очевидцями усіх подій. Твердження деяких «захисників» про те, що поліцейські є «зацікавленими особами», викликає принаймні сміх, оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП, «доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані», якими є, в тому числі, показання свідків. При цьому, якщо поліцейські будуть давати неправдиві свідчення, вони так само несуть відповідальність за введення суду в оману за ст. 384 ККУ;
фотознімками, відеозаписами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тобто і відео з камер поліцейських, і відеозаписи з камер спостереження, і навіть відеозаписи з відеореєстраторів автомобілів самих правопорушників, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому, якщо відео зі своїх камер поліцейські можуть долучити, додавши відповідний рапорт, відео з камер спостереження — з дозволу особи, в розпорядження якої такі відеозаписи перебувають, так це стосується і відеофайлів з камер відеореєстраторів (поліцейські без згоди особи-власника інформації не мають права вилучати ці відеозаписи та використовувати їх як докази).
Як доводити факт сп’яніння, детально виписано в «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Хотілось би зупинитись на деяких моментах.
За наявності ознак алкогольного сп’яніння огляд на стан сп’яніння може бути проведений поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, і алгоритм проведення перевірки такий:
Якщо огляд проводиться поліцейськими:
- перед проведенням огляду на стан сп’яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду, про порядок застосування спеціального технічного засобу;
- на вимогу особи надає їй сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки (тобто показує особі сертифікат та свідоцтво про повірку);
- залучає двох свідків, які не можуть бути поліцейськими або особами, щодо неупередженості яких є сумніви (про це чітко прописано в Інструкції щодо неможливості поліцейським бути свідками огляду);
- видає особі, яка підлягає огляду, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, в якому зазначає підстави такого огляду, якими, в свою чергу, є одна чи кілька ознак сп’яніння, визначених у п. 3 вищевказаної Інструкції (запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці);
- за допомогою спеціального приладу проводиться огляд і в акті огляду фіксуються його результати. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп’яніння;
- якщо встановлений факт сп’яніння, результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду (тобто до проведення огляду і складення відповідного направлення та акту огляду відсутні підстави складати протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП);
- якщо технічними характеристиками спеціального технічного засобу передбачається роздрукування на папері його показників, ці результати долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Якщо огляд проводиться лікарем:
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
- Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння здійснюється в закладах охорони здоров’я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення;
- огляд у закладі охорони здоров’я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.
Тобто якщо особа не згодна з результатами огляду, проведеного на місці правопорушення, вона мусить заявити про це поліцейському і вимагати проведення огляду в медичному закладі охорони здоров’я.
На практиці буває так, що при проведенні огляду ні від кого ніяких зауважень не надходить, правопорушник погоджується з результатами огляду, проведеного поліцейськими, але через певний час самостійно проходить огляд на стан сп’яніння в медичній установі та представляє суду акт огляду, в якому лікар підставою проведення огляду зазначає «особисте звернення», і при цьому результати огляду чомусь бувають прямо протилежні результату огляду, проведеного поліцейськими, і вимагають закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.
Відповідь на ці випадки надає ч. 5 ст. 266 КУпАП, яка чітко говорить, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Тобто суди не мають підстав брати до уваги акт огляду на стан сп’яніння, проведений з порушеннями вимог ст. 266 КУпАП, та вважати особу такою, що не перебувала в стані сп’яніння, незважаючи на позитивний висновок огляду, проведеного поліцейськими, та закривати провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Хотілось би звернути увагу на прилади Drager Alcotest 6810 та спростувати міфи, які використовуються для визнання показань цих приборів неналежними доказами у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
По-перше, твердження про те, що цей прилад не дозволений для застосування, спростовується Переліком технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху», затвердженим наказом МВС №33 від 01.03.2010, який є чинним. Згідно з ним, приладом для проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, окрім інших, є газоаналізатор Drager Alcotest 6810. Вказаний прилад зареєстрований в Україні відповідно до Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, що затверджений постановою КМУ від 09.11.2004 №1497 (свідоцтво про державну реєстрацію №7261/2007 від 10.02.2010, строк дії до 10.02.2015).
Як роз’яснює ДП «Український медичний центр сертифікації», включення «Драгер «Алкотест 6810» у реєстр медичної техніки та виробів медичного призначення означало можливість його ввезення на митну територію України та введення у експлуатацію (початок використання), закінчення ж строку дії свідоцтва означало припинення можливості їх ввезення та введенню в експлуатацію, але не впливало на вироби, які вже були введені у експлуатацію. Таким чином, використання газоаналізаторів Drager Alcotest 6810, які були завезені та реалізовані на території України та введені в експлуатацію протягом строку дії свідоцтва та знаходження цих приладів у реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення у період з 10.02.2010 по 10.02.2015, є законним.
По-друге, твердження про те, що повірка приладу (калібрування) має проводитися кожні шість місяців, хоч це і встановлено Інструкцією по використанню приладу Drager Alcotest 6810, спростовується Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» №1324-VII від 05.06.2014, за яким міжповірочний інтервал для категорії законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки «Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихується» встановлено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №1747 від 13.10.2016 і становить 1 рік. Як можна застосовувати при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП Інструкцію при наявності відповідного Закону, незрозуміло. Так при бажанні можна виправдати все, що завгодно, але чи є це вірним? На мій особистий погляд, ні.
По-третє, твердження про те, що прилад неточний, у його показниках є значна похибка, спростовується Інструкцією з експлуатації приладу Drager Alcotest 6810, де передбачений діапазон температур при його використанні від –5°С до +50°С. Тобто некоректна робота драгера можлива при здійснення перевірки на стан алкогольного сп’яніння взимку, особливо при температурі повітря нижче –5°С, коли показники прибору можуть бути хибні. У інших випадках прилад працює точно і показує правильні дані.
Хотілось би зосередити увагу на тому, що зазвичай усі ці три твердження з’являються під час розгляду справи в суді. На місці складення протоколу ніхто чи майже ніхто не звертає на це уваги, не пише зауваження до протоколу. Та й як звертати уваги чи писати зауваження до протоколу, який складається поліцейськими, коли «несертифікований», «неправильний», «неточний» прилад показує, наприклад, 2,5, а інколи й більше проміле алкоголю у видихуваному повітрі?
На мій погляд, потрібні дуже вагомі аргументи для того, щоб не брати до уваги показники приладу Drager Alcotest 6810, якими може бути, наприклад, акт освідчення на стан сп’яніння у спеціалізованій медичній установі, куди особа направляється відповідно до вимог ст. 266 КУпАП.
Щодо складу адміністративного правопорушення у вигляді відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. В цьому випадку особа може бути кристально тверезою або взагалі ніколи не вживати алкоголь, але законодавець передбачив адміністративну відповідальність саме за відмову пройти у встановленому порядку огляд на стан сп’яніння.
Доказами відмови можуть бути показання самої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи свідків, якими можуть бути як цивільні особи, так і поліцейські, документи (наприклад, акт обстеження на стан сп’яніння в медичній установі, де лікар вказує, що особа відмовилась від проходження медичного огляду на стан сп’яніння), або відеозапис того, як поліцейські пропонують правопорушнику пройти огляд, письмові пояснення свідків про те, що правопорушник відмовився від проходження огляду на стан сп’яніння.
При розгляді цієї категорії справ не має ніякого доказового значення акт медичного обстеження, проведений за зверненням правопорушника до медичної установи, згідно якого ця особа не перебувала в стані сп’яніння, оскільки в даному випадку відповідальність настає не за керування в нетверезому стані, а саме за відмову від проходження відповідного огляду.
У випадку, коли водій відмовився пройти огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або не згоден з результатами огляду, проведеного поліцейським, а поліцейські відмовляються направити водія в найближчий заклад охорони здоров’я, про це потрібно зазначати в протоколі, в поясненнях до протоколу, звертати на це увагу свідків і у випадку підтвердження того, що поліцейські відмовились направити водія до закладу охорони здоров’я, буде відсутній склад адміністративного правопорушення у вигляді відмови від проходження огляду на стан сп’яніння.
Тепер щодо ч. 1 ст. 247 КУпАП, згідно якої провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Відразу хотілось би звернути особливу увагу на вимоги ст. 38 КУпАП. Зрозуміло, що стягнення може бути накладене не пізніше, як через три місяці з дня вчинення правопорушення. Однак незрозуміло, чому апеляційні суди скасовують постанови судів першої інстанції, якими накладені адміністративні стягнення у межах тримісячного строку, а на час розгляду в апеляційному суді тримісячний строк закінчується, і за закінченням строку накладення адміністративного стягнення постанови судів першої інстанції скасовуються і провадження у справах закривається за ст. 38 КУпАП.
Розглядаючи відповідно до ст. 293 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд повинен перевірити, в тому числі, чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності (на момент розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 293 КУпАП, апеляційний суд тільки перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови), однак якщо він не сплив на час розгляду справи судом першої інстанції, чи має право апеляційний суд скасовувати постанову суду першої інстанції, яка винесена цілком законно у встановлені строки? На мій погляд, ні, але реєстр судових рішень свідчить про те, що це явище масове.
Відсутність події адміністративного правопорушення означає, що діяльність (дія чи бездіяльність) особи не може розцінюватися як правопорушення, тобто відсутній сам факт правопорушення. У свою чергу, склад адміністративного правопорушення — наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, в стані сп’яніння керувала транспортним засобом, відсутній суб’єкт адміністративного правопорушення. Вчинення правопорушення особою, яка була в стані неосудності, виключає суб'єктивну сторону правопорушення, і справа підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Об’єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Дорожній рух — це процес руху по дорогах транспортних засобів та учасників дорожнього руху, сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі переміщення людей і вантажів за допомогою транспортних засобів або без таких у межах дороги. Тому керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння не на дорогах, а, наприклад, по території заводу чи у приміщенні складу не посягає на суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тож у такому випадку відсутній об’єкт правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння. Основною ознакою є вина. Вина охоплює дві можливі форми стану психіки: умисел (прямий і непрямий) і необережність (самовпевненість і недбалість). Тобто для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, чи умисне вона вживала алкоголь та навмисно керувала транспортним засобом у стані сп’яніння, чи сталося так, що особа необережно не врахувала особливості свого організму та була зупинена з остаточними ознаками алкогольного сп’яніння, які все ж склали більше 0,2 проміле у видихуваному повітрі.
Часто суди закривають провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення, однак не вказують, яка саме складова відсутня, а зосереджують увагу на тому, що зміст протоколу не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, наприклад, у ньому не вказано посаду, прізвище, ім’я, по-батькові особи, яка склала протокол, і з формулюванням «за відсутністю складу адміністративного правопорушення» закривають провадження у справі про адміністративне правопорушення за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Хотілось би зауважити, що це не є вірним. Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, і суд, відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, мусить оцінити всі докази, всебічно, повно і об’єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Наприклад, якщо поліцейські в протоколі, можливо, і наробили помилок, але факт керування транспортним засобом у стані сп’яніння знаходить своє підтвердження в судовому засіданні, потрібно приймати відповідне рішення та накладати адміністративне стягнення за відповідною частиною ст. 130 КУпАП.
При цьому хотілось би зазначити, що відсутність складу адміністративного правопорушення — це все ж відсутність однієї з його складових, а не помилки та неточності при складенні протоколу.
Згідно ч. 1 ст. 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Прокурор позбавлений права оскаржувати будь які постанови у справах про адміністративні правопорушення. Право оскарження залишається за особою, щодо якої винесено постанову, а також за потерпілим. Якщо у справі відсутній потерпілий, а у випадку чистої ст. 130 КУпАП його і не може бути (хіба що разом скоєне правопорушення за ст. 124 КУпАП), оскаржити постанову про накладення адміністративного стягнення за ст. 130 КУпАП може тільки особа, притягнута до адміністративної відповідальності.
Тобто по суті, контроль виконавчої влади за ситуацією навколо притягнення осіб до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами в нетверезому стані закінчується складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Чому б не запровадити норму, подібну до норми, закріпленої у Митному кодексі України, де у ч. 5 ст. 529 визначено, що постанова суду у справі про порушення митних правил може бути оскаржена також представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі? Можна було б закріпити подібну норму в КУпАП та дати змогу оскаржувати постанови у справах про адміністративні правопорушення представникам Національної поліції, що здійснювали провадження у цій справі, та дозволити брати участь у розгляді апеляційних скарг осіб, щодо яких винесені постанови. Це дисциплінувало б і працівників поліції, вони б зрозуміли вимоги судів при розгляді такої категорії справ та допускали б менше помилок.
Щодо застосування ст. 22 КУпАП, згідно якої при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Не розумію, про яку малозначність може йти мова, коли, наприклад, у видихуваному особою повітрі міститься 0,21 проміле алкоголю. Тобто законом визначено чітку мінімальну межу вмісту алкоголю у видихуваному повітрі, тому таке правопорушення не може розцінюватися як малозначне. Якщо менше 0,2 проміле — будь ласка, склад правопорушення за ст. 130 КУпАП відсутній, ось вам і малозначність, 0,2 і більше — будьте люб’язні, відповідайте за законом.
Щодо повторного керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння про малозначність взагалі мова не може вестися. Грубішого порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, ніж ст. 130 КУпАП, немає, і для застосування ст. 22 КУпАП у даному випадку необхідні дійсно дуже вагомі причини.
Підводячи підсумок, треба зазначити, що КУпАП в цілому, в тому числі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху вимагає негайних змін, уточнень, виправлень. Слід запровадити норму, яка дозволила б у разі затягування розгляду справи зупиняти строк її розгляду і строк накладення адміністративного стягнення. Треба привести диспозицію ст. 130 КУпАП до сучасних вимог, встановлювати різні санкції за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, від мінімального покарання до максимально суворого.
Важливо також передбачити можливість оскарження постанов судів у справах про адміністративні правопорушення поліцейськими, які здійснювали провадження у цих справах. Запровадити інститут касаційного оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення з метою встановлення єдиної практики розгляду такої категорії справ.
І основна порада: для уникнення відповідальності за ст. 130 КУпАП ніколи не сідайте за кермо в нетверезому стані, і все буде добре!
