Віталій Уркевич,
суддя Великої Палати Верховного Суду,
доктор юридичних наук, професор
Однією з найпоширеніших форм господарювання у сільському господарстві є фермерські господарства, кількість яких, згідно з даними Державної служби статистики станом на 1 травня 2019 року, становить 46,1 тис. Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства визначено Законом України № 973-IV від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» (далі — Закон).
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.
Визначальними при створенні та функціонуванні фермерських господарств є земельні правовідносини, адже займатися вирощуванням товарної аграрної продукції без використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення неможливо. Більше того, передумовою державної реєстрації фермерського господарства (зі статусом юридичної особи) є набуття громадянином (кількома громадянами) України, які виявили бажання створити таке господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність (передача в користування) для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Оскільки під час створення фермерського господарства земельні ділянки набуваються фізичними особами (його майбутніми засновниками, членами), то нерідко виникають питання визначення юрисдикції тих чи інших справ у спорах щодо земельних ділянок фермерських господарств. Зупинимося на практиці Великої Палати Верховного Суду (далі — ВП ВС) із цих питань.
1. Цивільна чи господарська юрисдикція?
1.1. Однією з найпоширеніших категорій юрисдикційних спорів є спори щодо земельних ділянок фермерських господарств, наданих в оренду фізичним особам при створенні таких господарств. Оскільки законодавством України визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам — членам такого господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 12 Закону), то важливим є співставлення дати звернення до суду з відповідним позовом та дати державної реєстрації фермерського господарства.
Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18) ВП ВС вказала, що якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, таке господарство вже було зареєстрованим, то справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на це ВП ВС дійшла висновку, що спір у цій справі стосується земельної ділянки, наданої громадянину для подальшого створення, реєстрації та ведення фермерського господарства і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
1.2. Інший юрисдикційний спір було вирішено ВП ВС у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), згідно з якою зі змісту положень статті 12 Закону вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель такого господарства.
З комплексного аналізу статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов’язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
Незважаючи на те, що відповідний договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства укладався із фізичною особою, після державної реєстрації цього договору відповідачем засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов’язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.
1.3. Під час ведення фермерського господарства також виникають спірні питання при отриманні додаткових земельних ділянок. З цього приводу ВП ВС у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц (провадження № 14-157цс18) дійшла таких висновків.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов’язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент видання відповідного розпорядження районної державної адміністрації й укладення з фізичної особою договору оренди земельної ділянки фермерське господарство, засновником якого вона була, вже набуло статусу юридичної особи. Земельна ділянка фактично була передана засновником у користування цьому фермерському господарству.
Звідси у цій справі спір є пов’язаним з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерському господарству. Спори юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, із зареєстрованими в установленому порядку фермерськими господарствами мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
1.4. Інколи зустрічаються й випадки, коли фізичні особи (засновники або члени вже існуючого фермерського господарства) повторно звертаються до органів державної влади або органів місцевого самоврядування для отримання земельної ділянки. Так, у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18 (провадження № 14-109цс19) ВП ВС зазначила, що фізична особа звернулася до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання їй в оренду спірних земельних ділянок для подальшого їх використання новоствореним ним фермерським господарством, оскільки для отримання земельних ділянок у користування діючим фермерськими господарствами передбачена інша процедура з проведення земельних торгів (аукціону). З відповідною заявою про надання земельних ділянок у користування має звернутись безпосередньо фермерське господарство, а не фізична особа (його засновник). У своїй заяві заявник указував, що право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства він не використав.
Але після отримання зазначених земельних ділянок у користування фізична особа нового фермерського господарства так і не створила, а передала їх в користування вже діючому фермерському господарству (зареєстрованому заявником ще в 1999 році), що свідчить про недобросовісність дій заявника при отриманні спірних земельних ділянок з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються вже існуючим фермерським господарством, а не для створення нового фермерського господарства.
Із заявою про надання спірних земельних ділянок саме фермерське господарство не зверталось, вони останньому не виділялись та в установленому порядку не передавались.
Таким чином, з огляду на суб’єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, ВП ВС постановила, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
1.5. Окремі засновники фермерських господарств (фізичні особи) після отримання на підставі договору оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства, передають їх заснованим ними фермерським господарствам в суборенду. Такий спір, приміром, вирішувався ВП ВС у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц (провадження № 14-50цс19). За висновком суду, статутом фермерського господарства визначено, що до земель господарства належать земельні ділянки, що належать на праві власності господарству як юридичній особі, що належать громадянам — членам господарства на праві приватної власності або надані у постійне користування, а також земельні ділянки, що використовуються господарством на умовах оренди. Отже, передача фізичної особою (засновником) в суборенду спірних земельних ділянок фермерському господарству свідчить про те, що вони не є землями фермерського господарства в розумінні статті 12 Закону, а тому їх користувачем є ця фізична особа, оскільки вони в установленому законом порядку в оренду фермерським господарством не набуті.
У цій справі земельні ділянки надані в оренду фізичній особі як громадянину України. Саме із фізичною особою укладено договори оренди. Тому з огляду на суб’єктний склад сторін, характер спірних правовідносин, спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.
2. Цивільна чи адміністративна юрисдикція?
2.1. Отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства передбачає, зокрема, звернення відповідної фізичної особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання земель, розроблення на підставі дозволу цих органів проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки. На цій стадії формування земельних правовідносин також виникає низка юрисдикційних спорів, які були розв’язані ВП ВС.
Так, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18) ВП ВС вказала, що за змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Аналіз норм земельного законодавства свідчить, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в Земельному кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач (орган державної влади або орган місцевого самоврядування) реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Зазначимо, що не всі судді ВП ВС погодились з правовою позицією, висловленою більшістю суддів, та виклали окрему думку, з текстом якої можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням.
2.2. У ході фермерського господарювання виникають питання й щодо використання виділених раніше земельних ділянок. Так, у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 813/7654/14 (провадження № 11-215апп18) за результатами вирішення спору щодо визнання бездіяльності та неправомірними дій про неперенесення інформації щодо використовуваної земельної ділянки до Державного земельного кадастру, ВП ВС зазначила, що спір у справі виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з передачею землі у користування або власність. Оскільки цей спір стосується права власності та користування фермерського господарства і фізичних осіб земельною ділянкою, тобто цивільного права, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. З урахуванням суб’єктного складу він може бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
2.3. Нерідко виникають й спори за участю фермерських господарств щодо державної реєстрації речових прав на відповідні земельні ділянки. Так, у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 814/1971/17 (провадження № 11-1194апп18) ВП ВС висловила таку правову позицію.
Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідачі (державні реєстратори), приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно (права оренди земельної ділянки), не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті рішення про державну реєстрацію права оренди стосуються реєстрації права третьої особи, а не позивача.
Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є способом захисту права позивача на спірну земельну ділянку від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
Фермерське господарство, зазначаючи про протиправність дій відповідачів при здійсненні державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, фактично вказує на наявність такого права у нього та його відсутність у третьої особи, і, як наслідок, відсутністю у третьої особи правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та зобов’язання здійснити реєстрацію речового права на майно щодо позивача має розглядатись як спір, пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
Наведена практика Великої Палати Верховного Суду з розгляду справ у спорах щодо земельних ділянок фермерських господарств дозволяє підсумувати, що юрисдикція суду (цивільного, господарського чи адміністративного) щодо розгляду відповідного земельного спору визначається не лише з урахуванням суб’єктного складу сторін, а передусім з огляду на сутність, характер та особливості спірних земельних правовідносин.
