Артем Щербіна,
суддя Орджонікідзевського районного суду
міста Маріуполя Донецької області
Фабула справи: Особа звернулася до територіального управління ДБР із заявою на неправомірні дії слідчого поліції, які полягали в умисному невиконанні останнім ухвали слідчого судді міського суду, якою було задоволено клопотання особи про проведення судової технічної експертизи документів у рамках кримінального провадження.
На думку заступника начальника територіального управління ДБР, ухвала слідчого судді є окремим процесуальним документом, який не охоплюється поняттям «ухвала суду» та за буквальним змістом положень КПК України не належить до судових рішень. А отже, робить висновок, що на ухвали, які виносить слідчий суддя та які стосуються обмежень конституційних прав та свобод громадян, фактично не розповсюджується принцип обов'язковості судових рішень, передбачений статтею 21 КПК України, і, як наслідок, умисне невиконання ухвал слідчого судді не тягне за собою кримінальної відповідальності, передбаченої статтею 382 КК України.
З урахуванням викладеного, особі було відмовлено у внесенні відомостей до ЄРДР щодо дій слідчого.
На перший погляд, все виглядає дуже просто — є прямий факт невиконання рішення суду, але давайте спробуємо розібратися в цій неоднозначний ситуації більш детально.
Діючий Кримінально-процесуальний кодекс України (надалі — КПК України) набрав чинності 20 листопада 2012 року та запровадив у кримінальний процес дуже багато передових новел, до яких однозначно можна віднести й «інститут слідчих суддів».
Так, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя — це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, — голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Отже, з наведеного терміну можна зробити висновок, що слідчий суддя — це особа, яка, відповідно до положень КПК України, наділена функцією судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, зокрема під час стадії досудового розслідування.
У зв’язку з цим виникає цілком логічне запитання: а яким саме чином слідчий суддя реалізує функцію судового контролю під час кримінального провадження та яку зовнішню форму має результат такої реалізації ?
Аналіз окремих положень КПК України дозволяє зробити однозначний висновок, що реалізація слідчим суддею функції судового контролю під час кримінального провадження здійснюється шляхом прийняття процесуальних рішень (ч. 1 ст. 110 КПК України), а зовнішньою формою таких процесуальних рішень є відповідні ухвали слідчого судді (розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження», глави 20 «Слідчі дії», 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії», параграфу 4 «Продовження строку досудового розслідування» глави 24 «Закінчення досудового розслідування. Продовження строку досудового розслідування», 24-1 «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень», 26 «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» розділу ІІІ «Досудове розслідування»).
Водночас диспозиція ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (надалі — КК України), в даному випадку пропонується розглянути простий, а не кваліфікований склад злочину, встановлює кримінальну відповідальність за «умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню».
При цьому ч. 1 ст. 2 КК України передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Крім цього, ч. 3 ст. 3 КК України закріплює, що злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом, а ч. 4 цієї статті недвозначно передбачає, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Тобто в даному випадку ми розуміємо, що об'єктом злочину «невиконання судового рішення» є результат діяльності органу правосуддя як органу державної влади, який передбачає точний, своєчасний та неухильний порядок його виконання, а об'єктивна сторона цього складу злочину має характеризуватися наявністю наступних діянь: 1) невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили; 2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили.
Відповідно до ст. 369 КПК України, Кримінально-процесуальний закон виділяє такі види судових рішень: 1) вирок — судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті; 2) ухвала — судове рішення, у якому суд вирішує інші питання та 3) постанова — судове рішення, яке у випадках, передбачених КПК України, приймає суд касаційної інстанції.
Безпосередньої дефініції терміну «суд» чинний КПК України не містить. В діючому законодавстві України наявні окремі нормативно-правові акті, які дають визначення цьому поняттю, але для цілей інших, ніж кримінальне провадження. Так, під «судом» загалом розуміють відповідний орган судової системи держави (Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж») або суд загальної юрисдикції, який розглядає справи в порядку адміністративного, господарського, кримінального або цивільного судочинства, а також справи про адміністративні правопорушення (рішення Ради суддів України «Про затвердження Положення про автоматизовану систему документообігу суду» від 02.04.2015 № 25), або місцеві загальні суди, що здійснюють правосуддя шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях цивільних, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законодавством (наказ Державної судової адміністрації «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії відповідальної особи апарату місцевого загального суду та інформаційно-технічного адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень при зборі, обробці та надсиланні копій судових рішень в електронному вигляді для внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень» від 02.10.2008 № 89). У практиці застосування термінів у юриспруденції поняття «суд» означає орган державної влади, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністративних, кримінальних, господарських і цивільних справ та прийняття у цих справах законних рішень. Але повернемося до КПК України.
Так, у пунктах 20-22 ч. 1 ст. 3 КПК України вживаються такі терміни: 20) суд апеляційної інстанції — відповідний апеляційний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення; 21) суд касаційної інстанції — Верховний Суд; 23) суд першої інстанції — районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження.
Таким чином, як ми бачимо, визначення терміну «суд» в розумінні ст. 3 КПК України розглядається не через його сутність, а через призму його інстанційності. А значить, дати ствердну відповідь на питання «Чи є ухвала слідчого судді судовим рішенням?», на нашу думку, однозначно не можна.
Слід зазначити, що на користь такої позиції свідчить існування свого часу проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо обов’язковості ухвал слідчого судді» під номером 4652 від 08.04.2016 року, яким пропонувалося встановити кримінальну відповідальність за «невиконання ухвал слідчого судді», виклавши в новій редакції частину першу статті 382 «Невиконання судового рішення» КК України. Але вказаному проекту не судилося стати законом, оскільки через півроку його було відкликано.
Отже залишається подивитися, як із цим питанням, без законодавчого врегулювання, впорається судова практика.
