Закінчення ліквідаційної процедури банкрутства юридичної особи відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства

Сергій Жуков,
доктор юридичних наук,
суддя Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду

У статті досліджуються особливості подання до господарського суду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу за наслідком проведення ліквідатором ліквідаційної процедури. Аналізується, що саме розуміється під обов’язком ліквідатора здійснювати всю повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника. Висвітлюється роль судового контролю при затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ключові слова: ліквідаційна процедура банкрутства, банкрут, звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс, судовий контроль, ліквідатор, повнота дій ліквідатора.

Ліквідаційна процедура банкрутства є однією з найбільш відомих та поширених процедур банкрутства юридичних осіб. Як слушно зазначає В. В. Радзвилюк, ліквідація у справі про банкрутство — це судова процедура банкрутства, яка застосовується за наявності законодавчо встановлених підстав до неплатоспроможного боржника, визнаного господарським судом банкрутом, за ініціативою кредиторів чи інших визначених законом осіб, яка спрямована на задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута, що входить до ліквідаційної маси; звільнення банкрута від боргів і, як правило, припинення його діяльності, яка безпосередньо здійснюється спеціальними учасниками провадження у справі про банкрутство (ліквідатором) протягом встановленого строку [1, c. 90]. Її правильне завершення є основним завданням ліквідатора, який наполегливо працював протягом всієї процедури ліквідації. Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором усіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій з виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами розгляду яких суд постановляє ухвалу про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та про ліквідацію юридичної особи банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи — банкрута, а також власнику майна [2].

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, які необхідно вчинити під час ліквідаційної процедури, та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються до суду разом із відповідним звітом та є предметом дослідження.

В судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участі ліквідатора та кредиторів.

З урахуванням різноманітності господарської діяльності юридичних осіб, законом прямо не встановлено вичерпного переліку дій ліквідатора для завершення ліквідаційної процедури і підготовки звіту ліквідатора, визначено лише певні напрямки, що дозволяють сформувати ліквідаційну масу, та за наявності виявленого і реалізованого майна задовольнити вимоги кредиторів.

Визначені у законі повноваження ліквідатора надають йому можливість на власний самостійний і незалежний розсуд вчиняти дії щодо виявлення та пошуку активів банкрута.

Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі розкривається у здійсненні ліквідатором такої якості та кількості дієвих заходів, що спрямовані на виявлення активів боржника, при якій ні у суду, ні у кредиторів банкрута не може виникати обґрунтованого сумніву щодо їх належного здійснення.

Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора як обов’язок ліквідатора кореспондується з тим, що кредитор, який виявив неповноту дій ліквідатора, повинен обґрунтувати, звертаючись до господарського суду, що саме не вчинив ліквідатор і який вплив це має на виявлення та повернення активів банкрута. Тому, враховуючи відповідний розсуд вчинення або уникнення від вчинення ліквідатором певних дій у ліквідаційній процедурі, кредитори повинні мати можливість захищати свої права шляхом звернення до господарського суду за судовим контролем щодо повноти дій ліквідатора, обґрунтовуючи свої аргументи належними доказами.

Ефективність здійснення ліквідаційної процедури залежить насамперед від арбітражного керуючого — ліквідатора та кредиторів. Проте визначальну роль у забезпеченні прав учасників провадження у справі має відігравати місцевий господарський суд, що розглядає справу про банкрутство [3, 193].

Пунктом 1 статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства (далі — Кодекс) визначено, що після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

• відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси;
• відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
• копії документів, що підтверджують відчуження активів боржника під час ліквідаційної процедури (у тому числі протоколи про проведення аукціону, договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі майна, акти про придбання майна на аукціоні тощо);
• реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;
• документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів;
• довідка архівної установи про прийняття документів, які, відповідно до закону, підлягають довгостроковому зберіганню;
• для акціонерних товариств — копія розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій, засвідчена Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
• для емітентів цінних паперів — звіту про результати погашення цінних паперів.

Наведені додатки визначені Кодексом обов’язковими для надання для затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу господарським судом. Водночас ліквідатор для підтвердження безсумнівності своїх дій щодо пошуку активів, крім документів, установлених статтею 65 Кодексу, повинен додатково зазначити у своєму звіті вчинені заходи, які він здійснив для пошуку майна банкрута, що переконає кредиторів та господарський суд у належно проведеній роботі. Так, відповідно до судової практики Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон про банкрутство) були визначені певні умови та надані відповідні вказівки з приводу того, що має містити ліквідаційний звіт для обґрунтування належного пошуку майна та наповнення ліквідаційної маси. Вважаю, що при застосуванні норм Кодексу буде враховано отриманий досвід, що знайде висвітлення у новій судовій практиці.

Вважаю за доцільне навести такі приклади:

• у ліквідаційній процедурі завданням ліквідатора є не лише констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута (пункт 18 постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №903/975/14) [4], тому ліквідатор у звіті має довести, що його дії мали саме мету пошуку і виявлення майна банкрута, а не прикриття його виведення третіми особами;
• під час ліквідаційної процедури ліквідатор має здійснювати заходи, спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має вчиняти обґрунтовані та логічні дії, а також надсилати запити до відповідних органів, з урахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси (пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №903/975/14) [4];
• у разі відсутності документів з фінансово-господарської діяльності підприємства-банкрута, а також неможливості отримати зазначені документи ліквідатор банкрута для виконання обов’язку щодо аналізу фінансового стану банкрута зобов’язаний для вжиття всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, дослідити рух коштів на рахунках банкрута за період як до відкриття провадження у справі про банкрутство, так і після прийняття рішення у формі постанови про визнання боржника банкрутом (пункт 26 Постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №923/1265/15) [5]. Отже, заходи щодо отримання у колишнього керівництва і відновлення втраченої документації банкрута (первинна, бухгалтерська, фінансова документація, угоди та договори) є обов’язковими, як і здійснення аналізу фінансового стану банкрута з підтвердженням письмовими доказами результатів цього аналізу. Саме первинна документація боржника має містити відомості про майнові активи, зокрема дебіторську заборгованість, відчужене майно, цінні папери, кошти тощо;
• ліквідатор має здійснити аналіз будь-яких договорів та інших правочинів банкрута із зазначенням їх переліку з метою визначення їх законності (особливо щодо рухомого та нерухомого майна), а також виявляти та звертатися за визнанням недійсними угод банкрута щодо майна та спростуванням майнових дій на підставі статті 20 Закону та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України (Постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №915/549/16) [6];
• відсутність відомостей про закриття банківських рахунків суперечить безсумнівності повноти дій ліквідатора (Постанова Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №905/2727/16) [7];
• ліквідатор має висвітлити у звіті отримання будь-якої інформації щодо майнових, рухомих, немайнових активів банкрута з усіх державних реєстрів, здійснити запити до комунальних підприємств БТІ за ймовірним місцезнаходженням нерухомого майна;
• звіт та ліквідаційний баланс як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду у зв’язку із закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом за відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника та аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (Постанова Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №904/9631/15) [8];
• при затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу банкрута, за наявності у підприємства-боржника майна, суди мають достеменно встановлювати на підставі належних та допустимих доказів наявність чи відсутність орендних відносин боржника упродовж процедур банкрутства і, залежно від встановленого, перевіряти надходження та подальше спрямування отриманих коштів, які можуть бути джерелом сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, а також наповнення ліквідаційної маси (Постанова Верховного Суду від 01.2019 у справі №921/879/15-г/11) [9];
• відсутністю вжиття всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, є, зокрема, незаявлення вимог до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника, з’ясування вини засновників, керівника боржника у доведенні підприємства до банкрутства (Постанова Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №903/636/17) [10].

Ліквідатор повинен діяти сумлінно, доброчесно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Відсутність можливості реалізації втраченого майна та первинної документації не може бути підставою для відмови у затвердженні звіту ліквідатора, за умови здійснення ліквідатором безсумнівної повноти дій, спрямованих на виявлення та повернення активів банкрута.

Ліквідаційний баланс є не менш важливим документом, що подається ліквідатором на затвердження господарським судом, а тому необхідно звернути увагу на певні особливості подання ліквідаційного балансу.

Відповідно до пункту 3 статті 65 Кодексу, якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов’язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Отже, після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор має скласти ліквідаційний баланс, в якому зазначається інформація щодо наявності чи відсутності майна банкрута після проведення усіх розрахунків з кредиторами, за винятком розрахунків з учасниками — власниками підприємства-банкрута, і подати його до господарського суду разом зі звітом ліквідатора та іншими документами, відповідно до статті 65 Кодексу.

Ліквідаційний баланс є фінансовим документом і обов’язковим елементом ліквідаційної процедури, що складається у випадку ліквідації підприємства і відображає його активи, зобов’язання та власний капітал на дату завершення ліквідаційної процедури.

Так, ліквідаційний баланс, який складається ліквідатором і подається до суду на затвердження після закінчення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, має відповідати вимогам статті 65 Кодексу та статей 110-112 Цивільного кодексу України, глави 23 Господарського кодексу України.

Інших вимог до форми і змісту ліквідаційного балансу законодавством не встановлено, наведені норми не є відсилочними. Ліквідаційний баланс підприємства-боржника у справах про банкрутство та баланс юридичної особи, яка здійснює свою діяльність і звітує перед контролюючими органами, не є тотожними, а дотримання певних форм і стандартів, у тому числі стандартів бухгалтерського обліку, здійснюється за рішенням самого ліквідатора.

Ураховуючи наведене, законодавство України, що регулює відносини, суб’єкти яких зобов’язані складати ліквідаційний баланс, не містить жодних відсилок до форми такого балансу та не встановлює вимог до такої форми, внаслідок чого наявна прогалина у праві щодо врегулювання таких відносин, а тому обрання форми для складання ліквідаційного балансу залишається на розсуд учасників відповідних відносин, допустимим є використання будь-якої форми ліквідаційного балансу за аналогією, але з урахуванням вимог Кодексу щодо змісту такого балансу.

Тож ліквідатор, складаючи ліквідаційний баланс, зобов’язаний внести відомості щодо наявності чи відсутності майна банкрута після проведення усіх розрахунків з кредиторами, за винятком розрахунків з учасниками — власниками підприємства-банкрута, відповідно до Кодексу, при цьому форма та зміст ліквідаційного балансу банкрута у справах про банкрутство не повинні в обов’язковому порядку відповідати вимогам Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №73 від 07.02.2013 [11], норми якого застосовуються до фінансової звітності і консолідованої фінансової звітності юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов’язані подавати фінансову звітність згідно із законодавством, оскільки цього не вимагає і Закон про банкрутство.

Ліквідаційний баланс банкрута має підтверджувати неплатоспроможність підприємства та відповідати його дійсному майновому стану.

Важлива відмінність статті 65 Кодексу від статті 46 Закону про банкрутство полягає ось у чому. Закон про банкрутство передбачав схвалення звіту ліквідатора комітетом кредиторів, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника (для державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків). У свою чергу, стаття 65 Кодексу не передбачає схвалення звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ні комітетом кредиторів, ні власником майна для державних підприємств. Отже, саме судовий контроль звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є особливо важливим для забезпечення правової визначеності.

Господарський суд, розглядаючи, відповідно до положень Кодексу, ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, перевіряє у судовому засіданні обґрунтованість, правомірність та безсумнівну повноту дій ліквідатора, а також достовірність змісту ліквідаційного балансу, дотримання ним черговості задоволення вимог кредиторів, відповідність законодавству про банкрутство всіх обов’язкових додатків до звіту ліквідатора, повноту реалізації ліквідатором активів боржника та достовірність змісту ліквідаційного балансу.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури. В ухвалі необхідно відобразити обставини, що мають значення для цієї справи (вчинення належних дій з виявлення активів та пасивів боржника, зокрема виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їхніх процесуальних прав під час розгляду їхніх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів та неможливості задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів за наслідками ліквідації боржника). Висновки суду про встановлені обставини та їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Крім того, необхідно визначити обов’язкові дії ліквідатора перед розглядом звіту та ліквідаційного балансу ліквідатора:

Ліквідатор має пересвідчитися у відсутності нерозглянутих спорів, скарг, клопотань до розгляду звіту та ліквідаційного балансу ліквідатора (Постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №915/112/15) [13].

Скарги на дії ліквідатора розглядаються до розгляду звіту та ліквідаційного балансу (Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №927/1191/14) [14]. Але необхідно зазначити, що у разі, коли результати розгляду скарг на дії ліквідатора, звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу викладені в одній ухвалі, це не є беззаперечною підставою для її скасування.

Заяви про оскарження проведення аукціону щодо продажу майна банкрута розглядаються до розгляду звіту та ліквідаційного балансу банкрута. Одночасний розгляд порушує права учасників процедури банкрутства на оскарження аукціону (Постанова Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №914/1964/15) [15].

Проведене дослідження дає підстави дійти таких висновків:

При поданні звіту та ліквідаційного балансу, а також додатків до них ліквідатор має довести господарському суду та кредиторам, що він повністю вчинив усі дії щодо пошуку активів банкрута. Логічна та послідовна діяльність ліквідатора є запорукою максимального погашення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі банкрутства.

Звіт ліквідатора має бути обґрунтованим та мотивованим, і до нього мають бути подані як додатки не лише документи, визначені Кодексом, і документи, які доводять повноту дій ліквідатора. Ліквідатор повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах.

Форма ліквідаційного балансу має бути додатково врегульована законодавчо, але звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс за змістом не можуть суперечити один одному. Ліквідаційний баланс має відповідати дійсному майновому стану.

З набуттям Кодексом чинності роль судового контролю під час закінчення ліквідаційної процедури банкрутства має зростати, оскільки правова визначеність на завершальній стадії банкрутства залежить саме від господарського суду.

Перед зверненням до господарського суду з ліквідаційним звітом ліквідатор має пересвідчитися у відсутності оскаржень та невирішених спорів, оскільки таке вирішення за участі банкрута після закінчення ліквідаційної процедури буде неможливим і може призвести до порушення прав кредиторів та невизначеного кола осіб внаслідок припинення існування банкрута як юридичної особи.

Список використаних джерел:

1. Радзвілюк В. В. Поняття та характерні ознаки ліквідації як судової процедури банкрутства. Банкрутство та санація. 2005. № 2. С. 89–90.
2. Кодекс України з процедур банкрутства: чинне законодавство станом на 23 квітня 2019 року (офіц. текст). Київ: ПАЛИВОДА А. В., 2019. 160 с.
3. Вечірко І. О. Про деякі проблеми реалізації функцій суду в ліквідаційній процедурі. Санація та банкрутство. 2016. № 3–4. С. 188–193.
4. Постанова Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 903/975/14. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77850613.
5. Постанова Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 923/1265/15. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76025846.
6. Постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 915/549/16. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74378091.
7. Постанова Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 905/2727/16. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74378079.
8. Постанова Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 904/9631/15. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/75694212.
9. Постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 921/879/15-г/11. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79719002.
10. Постанова Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 903/636/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83258765.
11. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ z0336–13.
12. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 2.10.2018 (офіц. текст). Київ: ПАЛИВОДА А. В., 2018. 136 с.
13. Постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 915/112/15. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73968664.
14. Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 927/1191/14. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/72293630.
15. Постанова Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 914/1964/15. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77528031.

Zhukov S. V., PhD, Judge of the Commercial cassation court in the Supreme Court. The end of the liquidation procedure of bankruptcy of a legal entity in accordance with Bankruptcy Code of Ukraine.

The article explores the peculiarities of submitting the liquidator’s report and the liquidation balance to the economic court as a result of the liquidator’s actions in the liquidation procedure. Analyzed what exactly is meant by the liquidator’s duty to carry out the completeness of the actions aimed at identifying and recovering the debtor’s assets. The role of judicial control in approving the liquidator’s report and the liquidation balance sheet is highlighted.

Key words: liquidation procedure of bankruptcy, bankrupt, liquidator report, liquidation balance sheet, judicial control, liquidator, completeness of action of the liquidator