Руслан Арсірій, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва
Нещодавно Верховною Радою України зареєстровано законопроект про поетапне впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) на розробку якого, на жаль, законодавців наштовхнуло не стратегічне бачення, а критична ситуація із папером та марками в українських судах. Через постійне урізання коштів, необхідних для функціонування органів судової влади, суди не тільки позбавлені належних заробітних плат, але й не мають можливості повідомляти сторонам про засідання, тобто, фактично, не можуть здійснювати правосуддя.
В пояснювальній записці проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» зазначається, що його прийняття сприятиме формуванню єдиного інформаційного простору для органів системи правосуддя та забезпечить максимальну прозорість і відкритість судів для суспільства. Питання поетапного впровадження «новітніх» технологій в судівництво законодавці чомусь взялись вирішити в останні чотири місяці дії Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленої Указом Президента ще у травні 2015 року.
Цього разу розробники законопроекту вирішили дозволити впроваджувати ЄСІТС частинами – в перехідних положеннях законопроекту 3985 йдеться, що створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюватиметься поетапно. В цілому, задум не поганий, якщо дивитися на питання суто теоретично та автономно з позиції розробника програмного забезпечення. Однак, такий підхід не вирішить існуючу на сьогодні проблему комплексно.
Кожен, хто має намір скористатись перевагами електронного документообігу в суді, повинен розуміти, що це можливо за умови, коли повноцінно працюватимуть всі ключові модулі ЄСІТС. Сьогодні розробник вирішив зосередитись на створенні вікна «електронного доступу до суду» для сторін у вигляді так званого електронного кабінету зовнішнього користувача ЄСІТС.
Однак, варто спростити всі ці технічні терміни та звернути увагу на те, що створюється лише нова форма комунікації. Забезпечуючи зв’язок між стороною судового процесу та суддею, необхідно потурбуватися не тільки про відправку, але і безперебійне приймання та належне зберігання інформаційних повідомлень, не зважаючи на їх форму. Навіть більше - введення додаткової форми зв’язку вимагає створення нових засобів, або пристосування вже існуючих до цієї форми.
Припустимо, що електронний кабінет сторони процесу (на якому зосереджено увагу заінтересованих осіб) працює без збоїв та дозволяє направляти документи до суду. Однак, поки не буде приведено у відповідність з новою формою обміну автоматизовані системи діловодства судів та не буде створено електронні кабінети суддів, позитивного результату від такої взаємодії між позивачем і судом не буде.
Отримання та опрацювання документів буде відбуватися як і зараз - в «тестовому режимі», тобто, так, як кому заманеться. І ніякими рішеннями судів або Ради суддів України порядку в цьому не досягти.
Законопроект про поетапне впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не прискорить повноцінну електронну комунікацію між громадянином і судом. Для вирішення описаного вище суто технічного аспекту потрібні значні кошти, техніка та не одна година висококваліфікованої людської праці, необхідних для створення нових інформаційних продуктів.
І не треба вдавати, що начебто якийсь не дуже сумлінний працівник суду не бажає використовувати «електронний суд» або інші програмні засоби в роботі. Таких засобів на сьогодні просто не існує і ніяким листом ДСА України їх не створити.
А от що має врегулювати законодавство, так це правовідносини, що виникають у сфері використання електронних документів в судочинстві.
На сьогодні порядок здійснення судочинства визначається відповідними кодексами, а основа цього правового порядку визначена пунктом 14 статті 92 Конституції України: «Судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури визначаються виключно законами України».
При цьому кодекси містять норми, які і зараз, наприклад, в питаннях визначення суддів або колегії суддів, відсилають нас до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України. Це приклад однієї із бланкетних норм, яка діє на підставі перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та відповідних розділів інших кодексів.
Та частина Кодексів, що не діє у зв’язку з неготовністю ЄСІТС, також має бланкетні норми та у питаннях організації діловодства й судового процесу відсилає нас до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (затверджується ВРП за поданням ДСА після консультацій з РСУ) та Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих документів (затверджується спільним нормативно-правовим актом Мінюсту та ДСА).
Повертаючись до вказаного законопроекту, варто зазначити, що ним встановлюються норми, що визначають порядок функціонування окремих підсистем ЕСІТС. Технічно, це зрозуміло, але фактично, ми маємо ситуацію, коли, наприклад, форма ведення справи (електронна чи паперова) регламентується не Кодексом, а положеннями про ЄСІТС чи окремих її модулів. «Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у формі, визначеній Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему», - саме так пропонують змінити частину 9 статті 18 КАСУ зазначеним законопроектом. Положення про ЄСІТС затверджуватиме ВРП. Відповідно до законопроекту, повноваження по регламентації судочинства надаються Вищій раді правосуддя не тільки у розрізі цілісної концепції Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, але й в частині функціонування окремих її підсистем (модулів). Вказані положення розроблятиме Державна судова адміністрація України спільно з Вищою радою правосуддя та затверджуватиме ВРП після консультацій з Радою суддів України. Тобто, виходить, що ВРП, фактично, визначатиме порядок звернення до суду? Чи може законодавець віддавати регулювання таких питань підзаконним актам?
Нагадаю, що Конституція надає право кожному, хто вважає, що його право порушене звертатися до суду, а порядок такого звернення, безсумнівно, стосується невизначеного кола осіб та відноситься до регулювання судочинства. Вища рада правосуддя, у випадку прийняття вказаного законопроекту отримає функції видавця нормативно-правового акту, а відповідно до визначень Кодексу адміністративного судочинства України стане «іншим суб’єктом владних повноважень» (ст. 264 КАСУ). В який спосіб громадянин може оскаржити рішення ВРП, законодавцем на сьогодні не визначено.
Відповідно до принципів системи стримування та противаг, яка є основою стабільного функціонування державної влади в демократичній державі, одночасно мають бути створені запобіжники на противагу такої функції ВРП. А саме - повинен бути встановлений законодавчо закріплений спосіб видання, обговорення, оприлюднення, судового контролю під час затвердження нормативного акту та визначена підсудність таких категорій справ.
Тобто, кожен громадянин повинен мати можливість брати участь у затвердженні порядку, що регламентує звернення до судів, знати зміст загальнообов’язкових правил судочинства, порядок оскарження нормативного акту ВРП так само, як і нормативний акт будь-якого іншого суб’єкта владних повноважень. Ці та низка інших питань чомусь залишились без належної уваги законодавця, натомість нам пропонують чи не ідеальну картинку, яка нібито вирішить всі проблеми електронної комунікації між громадянами і судом. В черговий раз це робиться в неприродний спосіб, при цьому процесуальне врегулювання нововведень відходить знову на задній план, віддаючи перевагу техніці, а не суспільним відносинам. Можливо, в цьому контексті було б доцільніше зосередитись на питанні надання ВРП права законодавчої ініціативи.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.
