Руслан Арсірій, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва.
Впровадження ЄСІТС останнім часом нагадує давню байку про лебедя, щуку і рака, яка була написана більш ніж півтора століття тому, однак, ставлення до вирішення деяких питань залишається актуальним і нині. Без системного підходу, злагодженості дій та прогнозування не можна розраховувати на позитивний результат ні в діджиталізації судової влади, ні в будь-яких інших процесах.
Представники суддівської та адвокатської спільноти в своїх публікаціях постійно висловлюють занепокоєння стосовно переходу до електронного судочинства, а точніше – заходів, які вживаються розробниками для нібито його впровадження. На жаль, діджиталізація суду сьогодні відбувається в умовах, коли учасники судових процесів існують в одній площині, розробник ЄСІТС та її частини «Електронний суд» - в іншому вимірі. При цьому, суддів взагалі ніхто не запитує про функціональну доцільність та зручність у використанні запропонованих модулів. Враховуючи, що у сучасному світі всі здобутки оцінюються, в першу чергу, по рекламних кампаніях, то у сторонніх спостерігачів може скластись уявлення, що для електронного судочинства на сьогодні вже створено належні умови, а судді та працівники судів цей процес просто ігнорують. Однак це не так. Ми жодним чином не применшуємо можливостей електронних засобів зв’язку, але вони повинні відповідати заявленим потребам, бути захищеними та використовуватись в судових органах відповідно до положень процесуальних кодексів. На жаль, з усіма цими аспектами у нас великі проблеми, які не вирішуються роками.
В умовах дефіциту марок, тобто браку фінансування судів, що, практично, паралізувало процес надсилання кореспонденції сторонам судового процесу, впровадженню електронного судочинства було надано нового прискорення. Існує думка, що в такий спосіб буде досягнуто значної економії на послугах АТ «Укрпошта». Однак діджиталізація не може починатись там, де закінчуються марки! Це тривалий дороговартісний, трудомісткий процес, і навіть при його вдалому впровадженні він не може бути єдиним способом комунікації з судом. Адже таким чином будуть встановлені обмеження при зверненні до суду, які нададуть переваги тим учасникам судового процесу, які мають відповідне обладнання, навички в електронній взаємодії та мають електронно-цифровий підпис, поряд з іншими учасниками. Юристи вже висловлювали своє занепокоєння з приводу обмежень доступу до судових сервісів наявністю електронно-цифрового підпису. Дійсно, не всі громадяни мають можливість та бажання отримувати ЕЦП лише для використання його в «Електронному суді» (зазначу, що система використання ЕЦП недосконала та далеко не універсальна). У цьому розрізі виникає питання обмеження доступу до правосуддя за умови надання «Електронному суду» ознак обов‘язковості. А в ситуації, коли через брак коштів поштою направити кореспонденцію неможливо, обмеження можуть набрати загрозливого характеру.
Суддів, у свою чергу, також хвилює питання законодавчого врегулювання запропонованої інформатизації судів. Йдеться про пункти 15-16 Перехідних положень КАСУ, якими визначено, що до початку функціонування ЄСІТС (невдале впровадження якої було зупинено майже 2 роки тому), подання, реєстрація та надсилання процесуальних документів, доказів, формування, зберігання та надсилання здійснюється в паперовій формі. Тож працівники судів до всіх покладених на них обов’язків повинні постійно пояснювати сторонам про те, що перехідні положення процесуального кодексу не скасовані та повинні виконуватись.
На сьогодні «Електронний суд», як і інші модулі ЄСІТС, використовуються судами в тестовому режимі і такий спосіб комунікації зі сторонами жодним чином процесуально не закріплений. В той же час Верховна Рада України нещодавно прийняла за основу законопроект № 3985, який передбачає поетапне впровадження ЄСІТС. Однак парадокс полягає в тому, що вказаний законопроект не передбачає існування електронної справи як такої. Тобто через «Електронний суд» сторони можуть надавати документи до суду, але на цьому процес «електронної комунікації» практично завершується. Слід зауважити, що весь тягар формування та зберігання судових справ покладено на місцеві суди – першу ланку судочинства. А от чи прийме суд апеляційної чи касаційної інстанцій для перегляду процесуальні документи у тій формі, яку обрав суд першої інстанції – не відомо. Судова практика в цьому питанні різна, адже, як зазначають в ДСА, «Електронний суд» працює в тестовому режимі, тому місця для «експериментів» вдосталь.
Зокрема, нещодавно ДСА України розмістила на сайті «Судова влада» повідомлення про введення в дію низки нових елементів підсистеми «Електронний суд», в тому числі було введено електронний кабінет судді. До якої системи або підсистеми відноситься нововведення – не зрозуміло. Про неврегульованість питань взаємодії «Електронного суду» із діловодством суду ми вже писали неодноразово. Нагадаю – про ЄСІТС, до складу якої входить «Електронний суд», не йдеться ні в Положенні про автоматизовану систему діловодства суду, ні в Інструкції з діловодства у місцевих судах. Тобто в основних документах, які регулюють організацію діловодства в судах, про «електронне судочинство» немає жодного слова.
Повертаючись до новоствореного електронного кабінету судді, зазначу, що він лише дозволяє переглядати деякі документи без можливості подальших процесуальних дій в межах так званого електронного судочинства. Крім того, кабінет судді не прив’язаний до автоматизованих систем діловодства, які на сьогодні застосовуються в судах, тому доцільність його використання дуже сумнівна. Але навіть в такому вигляду він потребує вивчення та опанування функціоналом за рахунок вільного часу користувачів.
Поки йдуть тестування електронного судочинства, в судах першої інстанції намагаються самотужки вирішити проблеми, створені самими електронними системами. Тому працівники продовжують перетворювати електронні документи в паперові, а паперові - в електронні. Це нонсенс! Розробники передбачили саме такий спосіб змішаного документообігу, при цьому в процесуальних кодексах жодним чином не закріплено спосіб ознайомлення сторін з електронними документами чи їх отримання. Витрати після такого «прогресу» не зменшуються, а збільшуються, адже на кожному етапі роботи з електронним документом створюється його паперова копія. Долучення електронних документів до паперової справи – теж не вихід. Якщо законодавець піде таким шляхом, то фактично буде знівельована головна перевага електронного судочинства – мобільність справи, зменшення витрат на папір та пересилку.
Окрім всього зазначеного, ініціатори діджиталізації не працюють над тим, аби підвищити довіру до такої форми взаємодії між судом та сторонами. На сьогодні в законодавстві відсутня процедура отримання доказів несправності модулів ЄСІТС та їх процесуального виправлення. Для чого це потрібно? Такі докази, наприклад, могли б слугувати поважною причиною пропуску строку для суду, замістити втрачений електронний документ або внести зміну у загальнодоступну електронну базу (реєстр). Це особливо важливо, якщо такі реєстри набудуть статусу єдиного джерела рішень на кшталт Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Необхідно розуміти, що електронна взаємодія – це добре, але виправлення помилок алгоритмічних систем виявляється значно складнішим, ніж виправлення людських помилок. При цьому ніхто не гарантує роботу таких систем без збоїв. Слід мати на увазі, що людський фактор разом із похибками в роботі електронних систем дають значний негативний ефект, виправити який буде дуже складно.
Навіть наявність технічного відділу з відповідними спеціалістами у суді не дає можливості уникнути, а у разі виявлення - усунути проблеми програмного забезпечення, яке використовується у тестовому режимі та директивно встановлюється в судах. На жаль, місцеві та апеляційні суди не можуть наслідувати великій палаті Верховного Суду та брати участі в подібних експериментах, а вимушені поєднувати вимоги процесуальних кодексів та недоробки програмного забезпечення.
Я є послідовним прихильником впровадження засобів автоматизації для спрощення роботи судді, займаюсь цими питаннями близько 20 років. Події, які відбуваються в судовому діловодстві та називаються розробниками "діджиталізацією", насправді, важко віднести до процесів впровадження новітніх технологій у судочинство. На впровадження ЄСІТС за попередні роки розробниками було витрачено чималі кошти, однак, у підсумку ми маємо лише «електронне вікно» для подачі сторонами документів. У 2021 році на ЄСІТС у бюджеті не передбачено жодної гривні, тож всі проблеми залишаться «законсервованими». А прагнення до зручності комунікації для сторін процесу та зменшення рутинної роботи в судах залишаються на тому ж місці.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
