Ірина Кушнір,
менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»
У справі за заявою Романа Анатолійовича Футорняка проти України (№ 41678/20) Європейський суд з прав людини розглянув скаргу заявника на відсутність можливості отримати компенсацію за знищення його майна внаслідок обстрілу.
24 січня 2015 р. внаслідок обстрілу автомобіль заявника був знищений на автостоянці в м. Маріуполі. Події було кваліфіковано як терористичний акт та відкрито кримінальне провадження.
Заявник звернулася до суду, стверджуючи, що не отримав від держави відшкодування за пошкодження (знищення) його майна, на яке він, на його думку, має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до ЄКПЛ. Також заявник зазначав, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
У результаті судового провадження національні суди відмовили заявникові в задоволенні позову. Верховний Суд, зокрема, вказав, що
... частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).
74.З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
75.При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», заява № 38677/06, пункт 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» заява № 54904/08).
76.Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, механізм застосування якого не визначений.
77. На підставі викладеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене устатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави Україна такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції автомобіля.
78. Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції, внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачу майна, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.
Тим не менш, Верховний Суд присудив заявнику 10 000 гривень (близько 332 євро) компенсації за невиконання державою свого позитивного зобов'язання за статтею 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ. Зокрема, ВС встановив, що майнові права заявника були порушені і що держава повинна була запровадити законодавчий механізм компенсації, чого вона не зробила. У рішенні ВС послався на свою усталену практику у подібних правових питаннях.
Розглянувши скаргу заявника, Європейський суд, перш за все, відмітив, що ця справа не стосується знищення автомобіля заявника внаслідок воєнних дій, проведених проти України, а виключно його твердження про те, що він мав легітимне сподівання згідно з українським законодавством отримати компенсацію від українських органів влади, оскільки знищення вважалося терористичним актом, а національне законодавство нібито передбачало таку компенсацію.
З посиланням на концепцію «майна» і «легітимних сподівань» за статтею 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ Європейський суд зазначив, що стаття 19 Закону «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачала виплату державою компенсації за шкоду, заподіяну фізичним особам терористичним актом. Водночас ця стаття чітко передбачала, що право на таку компенсацію є умовним, оскільки умови та порядок призначення і виплати такої компенсації мали бути встановлені законом (а після останніх законодавчих змін - підзаконним актом), який, однак, так і не був прийнятий. Суд також зазначив, що у цій справі Верховний Суд підтвердив, посилаючись на свою усталену судову практику, що за відсутності законодавчого механізму, який встановлює умови та процедуру, жодне право на компенсацію, що може бути забезпечене правовою санкцією, не може виникнути на підставі статті 19 Закону «Про боротьбу з тероризмом», взятої окремо. Заявник не стверджував, що тлумачення Верховним Судом національного законодавства з цього питання було свавільним, суперечило принципам і правилам законодавчої техніки в Україні або було неналежним з інших причин.
Відтак Європейський суд погодився, що не було достатньої правової підстави ні в законодавстві, ні в судовій практиці для стверджуваного права заявника на компенсацію від держави за знищення його автомобіля, яке може бути захищене в судовому порядку. Ця частина скарги заявника за статтею 1 Протоколу № 1 була визнана несумісною ratione materiae у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції.
Оскільки заявник також скаржиться на те, що неспроможність українського парламенту прийняти додаткове законодавство, яке передбачало б право на компенсацію, у ситуаціях, подібних до тієї, що розглядається, сама по собі була порушенням обов'язків держави-відповідача, що випливають зі статті 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ, ЄСПЛ підкреслив, що обов'язок держави-відповідача захищати право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції 1 до ЄКПЛ, не є абсолютним і не може поширюватися далі, ніж це є розумним за відповідних обставин (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Хаджийська проти Болгарії" (Hadzhiyska v. Bulgaria), № 20701/09, 15 травня 2012 року).
Далі Європейський суд не став розвивати цю думку і визнав цю частину скарги заявника неприйнятною з огляду на втрату ним статусу потерпілого у розумінні статті 34 Конвенції, оскільки Верховний Суд визнав неспроможність держави запровадити належний механізм відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, і присудив заявникові приблизно 332 євро компенсації за цю бездіяльність.
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
