Викривальні показання співучасника злочину vs справедливий суд: тривожний прецедент від ЄСПЛ

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук,

заслужений юрист України, адвокат,

член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,

член Апеляційної палати НАЗЯВО,

член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,

почесний професор кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія)

професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука» (м. Рівне, Україна)

доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,

почесна професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія)

доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука» (м. Рівне, Україна)

І. В одній із наших нещодавніх публікацій ми вже звертали увагу шановних читачів на проблеми, з якими стикаються суди у справах, де фігурують показання співобвинувачених^[1]. Сьогодні ми продовжимо розгляд цієї важливої теми.

Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд) у справі «Суруллас Кай та Заннетос проти Кіпру» (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus) (заява № 1618/18) від 26 листопада 2024 року стало ще одним етапом у визначенні меж справедливого судового розгляду кримінальних справ щодо корупційних злочинів. Вирок у справі, який ґрунтувався на показаннях одного із співучасників, порушив питання довіри до доказів, отриманих в умовах ймовірної домовленості із стороною обвинувачення^[2]. Впевнені, що Україна також може почерпнути важливі уроки з цього прецеденту.

Отже, чи можуть показання особи, яка співпрацює зі слідством і завдяки цьому отримує імунітет від кримінального переслідування, слугувати основою для справедливого вироку? Як забезпечити баланс між інтересами слідства та правом на захист? Ці питання були центральними у справі кіпріотів Грегоріса Сурулласа Кая та Венізелоса Заннетоса, засуджених за корупційні злочини. Їхній захист стверджував, що використання показань Н.Л., підприємця, який визнав свою вину і отримав імунітет, порушило їхнє право на справедливий суд.

У рішенні по цій справі ЄСПЛ постановив:

• п’ятьма голосами проти двох, що порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини (Конвенція) не було;
• п’ятьма голосами проти двох, що порушення статті 6 §§ 1 і 3 (b) Конвенції (право на достатній час і можливості для підготовки захисту) також не було.

Справа стосувалася засудження пана Сурулласа за відмивання грошей та пана Заннетоса за вимагання у зв’язку з оборудкою з землею. Ключовим доказом у справі були показання Н.Л., підприємця у сфері нерухомості та власника футбольного клубу ALKI Ларнака. Н.Л. отримав імунітет від кримінального переслідування після того, як надав показання, які викривали, зокрема, і заявників-співучасників.

ЄСПЛ, зокрема, встановив, що показання Н.Л. не скомпрометували судовий процес, оскільки національні суди обережно ставилися до цих доказів, і також були наявні інші підтверджувальні докази.

Щодо вимоги заявників перевірити копію жорстких дисків Н.Л. шляхом отримання образу такого диску, щоб довести домовленості між ним та стороною обвинувачення, Суд дійшов висновку, що національні суди розглянули це питання і мотивовано відмовили у клопотанні. Аргументи заявників у цьому зв’язку були повністю гіпотетичними.

ІІ. Обставини справи. Заявники, Грегоріс Суруллас Кай та Венізелос Заннетос, є громадянами Кіпру, які народилися відповідно у 1966 та 1947 роках і проживають у Ларнаці (Кіпр).

У 2013 році було розпочато розслідування щодо підозрілої угоди із землею у районі Дромолакія біля аеропорту Ларнаки. Влада підозрювала, що початковий власник, турко-кіпріот, не мав права продавати землю, і була стурбована тим, що пенсійний фонд CYTA, державного телекомунікаційного провайдера, здійснив погану інвестицію.

Поліцейське розслідування призвело до обшуків у офісах приватної компанії, яка придбала землю, та вдома у її директора, Н.Л. Поліція вилучила жорсткі диски з комп’ютерів під час обшуків. Н.Л. був звинувачений у хабарництві 10 вересня 2013 року.

Через два дні Н.Л. зв’язався зі слідчими, заявивши, що буде співпрацювати та виступить свідком обвинувачення. Упродовж наступних двох місяців він зробив чотири письмові заяви, в яких зізнався у власній вині, викрив сімох осіб і одну компанію, зокрема заявників.

Суд визнав пана Сурулласа винним у відмиванні грошей, а пана Заннетоса – у вимаганні.

Покликаючись на статтю 6 §§ 1 і 3 (b) (право на справедливий суд/право на достатній час і можливості для підготовки захисту) Конвенції, заявники скаржилися, зокрема, на те, що їх засудження було засноване виключно на показаннях співучасника, якому було надано імунітет від кримінального переслідування, а також на відсутність доступу до даних, пов’язаних із копією диска обвинувачення, щоб довести змову між стороною обвинувачення та Н.Л.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 3 січня 2018 року.

Рішення ЄСПЛ.

Щодо статті 6 § 1 Конвенції. ЄСПЛ нагадав, що стаття 6 § 1 не встановлює конкретних правил щодо оцінки доказів. Він може втрутитися лише у випадках, коли національний суд оцінив докази свавільно або явно необґрунтовано. Не існує конкретної заборони для суду покладатися на викривальні показання співучасника. Однак, оскільки це може створювати ризик несправедливого судового розгляду, Суд оцінює справедливість кримінального провадження загалом, включаючи такі свідчення.

Зокрема, у пунктах 61–62 цього рішення ЄСПЛ підкреслив, що стаття 6 § 1 Конвенції не встановлює жодних правил щодо того, як слід оцінювати докази. Суд може втручатися в цю сферу лише у випадку, якщо національний суд оцінює докази свавільно або явно нерозумно (див. Bochan проти України (№ 2) [GC], № 22251/08, § 61, ЄСПЛ 2015).

Конвенція не забороняє національному суду спиратися на обвинувальні показання, надані співучасником, навіть якщо цей свідок відомий своїми зв’язками з кримінальним світом. Однак опора на показання співучасника, надані в обмін на імунітет від переслідування, може зробити судовий процес несправедливим. Це зумовлено тим, що такі показання за своєю природою вразливі до маніпуляцій і можуть надаватися виключно для отримання вигоди або з мотивів особистої помсти (див. Xenofontos та інші проти Кіпру, № 68725/16 та два інші, §§ 76–78, 25 жовтня 2022 року). Суд також нагадав, що його основною метою відповідно до статті 6 § 1 є оцінка загальної справедливості кримінального провадження. Для цієї оцінки Суд розглядає провадження в цілому, включно зі способом отримання доказів, враховуючи процесуальні права захисту, а також інтереси суспільства і потерпілих у належному розслідуванні злочинів (див. Schatschaschwili проти Німеччини [GC], № 9154/10, §§ 100 і 101, 15 грудня 2015 року; Paić проти Хорватії, № 47082/12, § 27, 29 березня 2016 року; і Ibrahim та інші проти Сполученого Королівства [GC], № 50541/08, 50571/08, 50573/08 і 40351/09, §§ 250–251, ЄСПЛ 2016) і, за необхідності, права свідків (див., наприклад, Al-Khawaja і Tahery проти Сполученого Королівства [GC], № 26766/05 і 22228/06, § 118, ЄСПЛ 2011).

Оцінюючи вплив обвинувальних показань, наданих співучасником, на справедливість провадження в цілому, Суд, зокрема, враховує:

• чи знав захист особу свідка;
• чи знав захист про існування домовленостей між обвинуваченням і свідком;
• чи перевіряв національний суд таку угоду;
• чи враховував національний суд усі можливі вигоди, отримані свідком;
• чи обговорювалася домовленість під час судового розгляду;
• чи мав захист можливість перевірити показання свідка;
• чи мав захист можливість перевірити свідчення інших співучасників злочину;
• чи усвідомлював національний суд небезпеку, пов’язану з використанням показань співучасника;
• чи підходив національний суд до таких показань обережно;
• чи пояснив національний суд детально, чому вважав показання правдивими;
• чи існували незалежні підтверджувальні докази;
• чи апеляційний суд переглянув висновки суду першої інстанції щодо свідка; і
• чи розглядали це питання всі суди, які розглядали апеляції (див. Xenofontos та інші, згадане вище, § 79, з подальшими посиланнями).

У цій справі заявники не змогли довести існування будь-якої домовленості між Н.Л. і обвинуваченням. Суд першої інстанції зрозумів і врахував питання, пов’язані з використанням таких показань. Заявники знали особу Н.Л., обставини домовленостей і мали можливість провести перехресний допит Н.Л. Суд звернув увагу на висновки кіпрських судів, що були наявні інші підтверджувальні докази, які сприяли ухваленню вироку. Також було зазначено, що суд ретельно вивчив і точно пояснив причини, чому прийняв показання Н.Л. Окрім того, Верховний суд згодом переглянув вирок.

ЄСПЛ встановив, що показання Н.Л. не скомпрометували судовий розгляд, тому порушення статті 6 § 1 Конвенції не було.

Стосовно статті 6 § 3 (b) у поєднанні зі статтею 6 § 1 Конвенції. Ненадання захисту доступу до речових доказів, які могли б дозволити обвинуваченому виправдати себе або пом’якшити свій вирок, становило б порушення права, гарантованого статтею 6 Конвенції. Однак клопотання про надання матеріалів мають бути обґрунтованими, і їх оцінюють національні суди.

Зокрема, у пункті 77 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що невиконання обов'язку розкрити захисту речові докази, які містять такі деталі, що можуть дозволити обвинуваченому виправдати себе або домогтися зменшення свого покарання, буде вважатися відмовою в наданні необхідних умов для підготовки захисту, а отже, порушенням права, гарантованого статтею 6 Конвенції. Проте від обвинуваченого можна очікувати наведення конкретних причин для його клопотання, і національні суди мають право перевіряти обґрунтованість цих підстав (див. Matanović v. Croatia, no. 2742/12, § 157, 4 квітня 2017 року)^[3]. Питання щодо доступу до доказів може виникнути відповідно до статті 6 Конвенції у тій мірі, в якій ці докази є релевантними для справи заявника, зокрема якщо вони мають важливе значення для обвинувачень, висунутих проти заявника. Також слід зазначити, що релевантними доказами в цьому контексті є не лише докази, безпосередньо пов'язані з фактами справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, надійності та повноти перших (ibid., § 161, з подальшими посиланнями).

Отже, ЄСПЛ постановив, що дані, які заявники намагалися отримати під час розгляду справи – доступ до копії диска, який був у сторони обвинувачення, – в принципі слід вважати доказами. Він зазначив, що національні суди обґрунтовано відхилили це клопотання, розглянувши аргументи заявників. Вміст жорсткого диска був доступний захисту. Суд дійшов висновку, що отримання образу диска (disk image) обвинувачення саме по собі не допомогло б захисту, і що, у будь-якому випадку, аргументи заявників з цього приводу були цілком гіпотетичними.

Прикметним у цьому аспекті є міркування Суду викладені у пункті 81 рішення: «Суд вважає, що важко зрозуміти, чому знання часу, коли документи були доступні слідчим, було критично важливим для доведення домовленостей між Н.Л. та стороною обвинувачення. Навіть якщо слідчі отримали доступ до документів раніше, ніж вони зізналися, не зрозуміло, як ці документи могли бути використані для впливу на показання Н.Л. Обговорювані документи стосувалися компанії, контрольованої Н.Л., тому розумно припустити, що Н.Л. був обізнаний про їхній зміст навіть без того, щоб обвинувачення звертало на них його увагу (див. абзаци 8, 9 та 27 вище). Суд вважає, що отримання образу диска обвинувачення саме по собі не могло б допомогти захисту і вважає, що в будь-якому випадку причини, наведені заявниками, та їх загальні аргументи є цілком гіпотетичними (див., mutatis mutandis, M проти Нідерландів, № 2156/10, § 68-69, 25 липня 2017 року)».

На нашу скромну думку, наведена позиція ЄСПЛ є досить вразливою з точки зору критики. Використання фраз на кшталт «важко зрозуміти» та «не зрозуміло» може свідчити про існування сумнівів у висновках Суду, які зрештою тлумачаться на користь держави. Це формулювання може створювати враження відсутності чіткої аргументації, що потенційно ставить під сумнів об'єктивність оцінок Суду.

Крім того, як нам видається, Суд самостійно визначає, що могло б допомогти стороні захисту, а що ні. Наприклад, твердження про те, що отримання образу диска обвинувачення «саме по собі не могло б допомогти захисту», може розцінюватися як обмеження прав захисту без достатніх підстав. Така позиція може викликати питання щодо справедливості та збалансованості процесу, адже, зазвичай, захист має право на доступ до всіх доказів і можливостей для підтвердження своїх аргументів.

Варто також зазначити, що подібний підхід може суперечити вимогам змагальності та тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого. Наприклад, існує суттєва різниця між ситуаціями, коли обвинувачений:

1. Знає про зміст документів і впевнений, що сторона обвинувачення про них не знає.
2. Усвідомлює не лише зміст документів, а й факт того, що вони відомі стороні обвинувачення.

Ця різниця може впливати на поведінку обвинуваченого та, певною мірою, підтверджувати можливість існування позапроцесуальних домовленостей між ним і стороною обвинувачення.

Водночас, ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення статті 6 § 3 (b) Конвенції у цьому випадку не було.

ІІІ. Особливий практичний інтерес становить спільна окрема думка суддів Сергідеса (Serghides) (Кіпр) та Цюнда (Zünd) (Швейцарія), які не погодилися з висновком більшості щодо відсутності порушень статті 6 Конвенції у цій справі.

Ця окрема думка підкреслює важливість дотримання процедурних гарантій для забезпечення справедливості судового розгляду та вказує на недоліки в даній справі, які можуть призвести до порушення прав людини відповідно до Конвенції.

Судді наголошують, що Конвенція не забороняє національному суду покладатися на обвинувальні показання співучасника злочину. Але такі показання можуть зробити процес несправедливим, якщо вони надані в обмін на імунітет від переслідування. Це пов'язано з тим, що такі показання за своєю природою можуть бути маніпулятивними.

Ступінь процедурних гарантій для обвиунваченого, необхідних для визнання процесу справедливим, залежить від ваги показань свідка, якому було надано імунітет. Чим важливішими є ці показання, тим більше значення мають процедурні гарантії.

Чи підривають показання співучасника справедливість процесу? У даному випадку показання Н.Л. були "основою" засудження обох заявників. Національні суди покладалися на них у "найвизначальніший" спосіб.

Заявники мали деякі з процедурних гарантій під час процесу, але загальна справедливість процесу не може оцінюватися суто арифметично за кількістю задоволених гарантій.

Н.Л., який отримав імунітет, мав значний особистий інтерес у результаті справи: крім отримання імунітету, кримінальне провадження проти нього було припинено після того, як він дав показання проти заявників

Важливо зазначити, що недостатня увага була приділена всім потенційним вигодам Н.Л., які могли б бути сприйняті як винагорода за показання проти заявників.

Важливою процедурною гарантією є існування незалежного підтверджуючого доказу.

Судді в своїй окремій думці погодилися з висновками національних судів про те, що показання Н.Л. були непідтвердженими.

У пунктах 23-24 цієї окремої думки судді виснували, що у світлі наведених міркувань, заявники не отримали справедливого судового розгляду. Зокрема, процесуальні гарантії, що були їм доступні, не були достатніми для забезпечення справедливості провадження, враховуючи значення показань Н.Л. у їхньому засудженні. На відміну від рішення, основною метою якого була загальна справедливість судового розгляду в цілому і яке не виявило порушення статті 6 § 1 Конвенції, на нашу думку, загальна справедливість судового розгляду порушена навіть за відсутності лише однієї процесуальної гарантії. Однак у цьому випадку йшлося не лише про одну процесуальну гарантію, як було зазначено раніше. Крім того, розгляд Верховним Судом усіх переваг, отриманих Н.Л., був дещо поверхневим. Внаслідок цього заявники були позбавлені можливості здійснювати свої права на захист практично та ефективно відповідно до статті 6 § 1, оскільки це вимагається принципом, згідно з яким права, що охороняються Конвенцією, включаючи статтю 6, повинні здійснюватися практично та ефективно і не повинні бути теоретичними та ілюзорними (принцип ефективності).

У зв'язку з вищевикладеним і відповідно до практики Суду, судді дійшли таких висновків. Засуджуючи заявників переважно на підставі непідтвердженого показання Н.Л., свідка-співучасника, якому було надано імунітет від переслідування і який також мав інші особисті інтереси (припинення справи про хабарництво проти нього), а також на підставі показань інших трьох свідків, які могли б вважатися такими, що мали «власну мету» (“a purpose of their own to serve”), при цьому не надавши заявникам переваги гарантії, передбаченої статтею 6 § 3 (b), і, отже, позбавивши їх важливого захисту від зловживання показаннями співучасника, національні суди зробили засудження заявників небезпечними та проблематичними. Таким чином, судовий розгляд був несправедливим у цілому.

До цього рішення ЄСПЛ додається також ще й окрема думка судді Сергідеса (Serghides).

Окрема думка судді ЄСПЛ стосується справедливості судового процесу та порушення статті 6 Конвенції. Суддя зазначає, що його думка пропонує альтернативний аргумент до спільної окремої думки, яку він висловив разом з колегою суддею Цюндом. Він підкреслює, що справедливість судового процесу не може бути досягнута без дотримання всіх гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції.

Суддя вказує на два протилежні підходи до оцінки загальної справедливості судового процесу. Перший підхід розглядає справедливість у контексті всього процесу, тоді як другий, який підтримує Сергідес, вважає, що кожна гарантія є незалежною і її порушення автоматично веде до порушення права на справедливий суд. Він стверджує, що недотримання будь-якої з цих гарантій робить процес несправедливим.

Суддя також критикує рішення суду, яке не визнало порушення статті 6 через показання співучасника, який отримав імунітет. Він вважає, що такі показання суттєво спотворюють справедливість процесу і не можуть бути компенсовані жодними іншими процедурами чи гарантіями. На його думку, справедливість судового розгляду залежить від дотримання всіх гарантій статті 6 Конвенції, і будь-яка їхня відсутність призводить до повного знищення справедливості.

У пунктах 32–34 своєї окремої розбіжної думки суддя підсумував, що проведений ним аналіз свідчить, що, на його скромний погляд, незалежно від того, яке тлумачення статті 6 § 1 та значення поняття загальної справедливості судового процесу буде обрано, а саме — те, що використовується в сучасній практиці, або нормативний (і запропонований) підхід, встановлення порушення статті 6 § 1 у даному випадку буде неминучим.

З огляду на все сказане в цій думці, а також у спільній окремій думці, яку він висловив разом з його видатним колегою суддею Цюндом, суддя з упевненістю стверджує, що не може підтримати рішення, подібне до цього, яке, на жаль, встановлює тривожний прецедент. Рішення, яке базувалося на або, точніше, надмірно покладалося на непідтверджені показання співучасника від свідка, який отримав імунітет — показання, яке за своєю суттю є ненадійним — підриває цілісність системи правосуддя та права захисту відповідно до статті 6 Конвенції. Я також не можу підтримати рішення, констатує суддя, яке може заохотити прокурорів ставити пріоритет на забезпеченні засуджень замість забезпечення справедливості, ризикуючи стимулювати упереджені, ненадійні чи навіть неправдиві показання від співобвинувачених, які можуть отримати вигоду від звинувачення інших. Нарешті, враховуючи те, що справедливість є основою, на якій повинно стояти правосуддя та розгортатися судове провадження, суддя зазначає. що не може підтримати рішення, яке не лише не забезпечує справедливе правосуддя для заявників, але й може мати довгострокові негативні наслідки для справедливості майбутніх судових процесів, а також для правильного розуміння, тлумачення та застосування статті 6 Конвенції ЄСПЛ і національними судами.

Суддя зауважив, що він включив свою особисту думку щодо нормативного аргументу, дослідженого в даному випадку, не лише заради академічного діалогу з сучасною практикою судочинства, але й з надією, як він вже це робив у справах Xenofontos та інші, Yüksel Yalçınкaya, Snijders і W.R. проти Нідерландів, що відповідна судова практика в майбутньому буде більш сумісною з текстом і метою статті 6 Конвенції. Це буде скромним, але важливим нагадуванням про те, як практика ЄСПЛ може і повинна еволюціонувати, підкреслюючи поняття про те, що правосуддя не є статичним концептом, а динамічним діалогом, сформованим нашими колективними демократичними цінностями. Вкрай важливо вплести наше еволюційне розуміння справедливості та моралі в тканину статті 6 Конвенції для забезпечення того, щоб кримінальне правосуддя адаптувалося і залишалося актуальним у постійно змінному суспільстві.

Таким чином, окрема думка судді Сергідеса підкреслює важливість дотримання всіх правових гарантій для забезпечення справедливого судового процесу та запобігання зловживанням у правосудді.

1. Рішення ЄСПЛ у цій справі, без перебільшення, має надзвичайну актуальність для України з огляду на низку причин.
2. Дотримання стандартів справедливого судового розгляду.

Україна зобов’язана забезпечувати дотримання права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції. Ця справа підкреслює важливість процесуальних гарантій, таких як:

• забезпечення права на ефективний захист;
• обов’язковість незалежної оцінки доказів;
• використання показань співучасників злочину з обережністю.

Українські суди доволі часто стикаються з подібними викликами, зокрема в контексті використання показань співучасників, які можуть бути вразливими до маніпуляцій.

2. Роль співпраці зі свідками та забезпечення їхньої надійності.

Справа демонструє, що свідчення співучасника злочину, отримані в обмін на імунітет, повинні оцінюватися обережно. В українському контексті це особливо актуально через часті випадки домовленостей зі слідством та можливість використання ненадійних чи упереджених показань через особисті інтереси свідків-співобвинувачених.

ЄСПЛ наголосив, що національні суди мають ретельно перевіряти домовленості між свідками та стороною обвинувачення.

3. Доступ сторони захисту до доказів.

ЄСПЛ підкреслив, що ненадання доступу до матеріалів, які могли б допомогти захисту, порушує право на справедливий суд. Для України це актуально в контексті: покращення процедур щодо надання доступу стороні захисту до доказів; зниження ризиків ухвалення вироків на основі непідтверджених доказів.

Ця справа показує, що забезпечення рівності сторін у доступі до доказів є ключовим елементом справедливого судочинства.

4. Застосування принципу верховенства права.

Україна прагне до інтеграції європейських правових стандартів в національне кримінальне процесуальне законодавство. Рішення ЄСПЛ акцентує увагу на вимогах: змагальності судового процесу; тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого та забезпечення правозахисної функції судової системи.

Це важливо для підвищення довіри до судової влади в Україні та її відповідності європейським стандартам.

5. Проблема непідтверджених показань.

Рішення ЄСПЛ підкреслює ризики засудження, що ґрунтується виключно на показаннях, не підтверджених іншими доказами. Ця проблема є особливо актуальною для України, зокрема в контексті протидії корупції, коли існує спокуса покладатися здебільшого на такі показання.

Україні варто враховувати цей прецедент, щоб зменшити ризик судових помилок, пов’язаних із покладанням на ненадійні показання.

6. Практична цінність окремих думок суддів

Окремі думки суддів Сергідеса та Цюнда є важливим джерелом для розуміння того, як суд має враховувати процедурні гарантії в контексті використання показань співучасників. Цей підхід може допомогти українським суддям у їхній практиці, особливо в складних справах, що стосуються корупції, де показання часто надаються під впливом угоди зі слідством.

Таким чином, це рішення є ключовим для України в контексті забезпечення справедливості судового процесу, покращення процедур доказування та узгодження національного законодавства із європейськими стандартами.

^[1] URL: https://sud.ua/uk/news/blog/315276-pokazannya-svidkiv-obvinuvachennya-ta-zakhist-prav-obvinuvachenogo-uroki-dvokh-rumunskikh-sprav-dlya-ukrayini.

^[2] URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng/?i=001-238072. 

^[3] URL: https://www.echr.com.ua/translation/sprava-matanovich-poti-xorvati%D1%97-tekst-rishennya/.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.