Під час засідання регламентного комітету адвокат депутата Оніщенка стверджувала, що подання ГПУ не відповідає вимогам Конституції України, ЗУ «Про регламент ВРУ», КПК України, тощо.
Однак такі твердження є нічим іншим ніж маніпулюванням недосконалостями законодавства та процесуальною диверсією.
Так, згідно ч. 2 ст. 482 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності, затримання народного депутата або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту відбувається за згодою Верховної Ради України.
На думку захисту, передбачено подання різних за своєю природою звернень прокуратури, або затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу, оскільки відповідно до ст. 176 КПК України тримання під вартою, домашній арешт та затримання є окремими запобіжними заходами і подання про обрання кожного запобіжного заходу повинно бути окремо обґрунтовано прокуратурою.
Крім того, на думку захисту Оніщенка, порушуються норми ч. 2 ст. 218 ЗУ «Про регламент ВРУ», в яких зазначено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, ініціюється відповідно прокурором і судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.
На думку захисника Оніщенка прокуратура повинна була звернутися з двома чи трьома різними поданнями. З поданням про притягнення до кримінальної відповідальності, або одночасно з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та окремо подання про затримання, оскільки, законодавство України не передбачає можливості одночасного надання згоди на затримання та взяття під варту народного депутата.
Вказане твердження є хибним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 188 КПК України прокурор має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого, з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та згідно п. 1 ч. 2 ст. 188 КПК України це клопотання може бути подане одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, ЗУ Про Регламент Верховної Ради Українизатверджено Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, тобто за два роки до прийняття нового Кримінального процесуального кодексу. Вказаний нормативний акт не приведений у відповідність до норм нового КПК (2012року) і визначає затримання та арешт як запобіжні заходи, хоч за нормами КПК (2012року) відсутній такий запобіжний захід, як арешт, однак існує такий запобіжний захід як тримання під вартою, та тимчасовий запобіжний захід як затримання.
Якщо застосувати логічний спосіб тлумачення норми права і з'ясувати зміст норми ЗУ «Про регламент ВРУ» на підставі використання профільного закону - КПК (2012року), правил і прийомів формальної логіки та розкрити зміст юридичної норми, яка не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм, проаналізувати поняття, які мав на увазі законодавець, то можливо зробити висновок про те, що згідно норм нового КПК (2012року) є два різних, окремих запобіжних заходу такі як тримання під вартою та домашній арешт, а затримання є тимчасовим запобіжним заходом (наголос на слові «тимчасовим») і якщо прокуратура подає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту на розсуд Верховної Ради України то ці подання повинні подаватись окремо. Що стосується тимчасового запобіжного заходу у вигляді затримання, то згідно п. 1 ч. 2 ст. 188 КПК України клопотання може бути подане одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ці питання розглядаються судом одночасно.
Оскільки затримання народного депутата чи обрання стосовно нього запобіжного заходу відповідно до ст. 482 КПК України потребує надання згоди Верховною Радою України то відповідно клопотання про затримання судді та обрання йому запобіжного заходу можуть бути подані прокуратурою до ВРУ одночасно.
КПК України не містить у собі норми, яка б забороняла прокурору об’єднувати вимоги про затримання судді та обрання йому запобіжного заходу в одному поданні. КПК є спеціальним законом і згідно ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінально-процесуальне законодавство не містить у собі вимоги подання клопотання про застосування тимчасового запобіжного заходу у вигляді затримання та запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою окремо, тому твердження захисту Оніщенка, що ГПУ порушуються норми ЗУ «Про регламент ВРУ» безпідставні.
В цілях дотримання вимог КПК та економії процесуального часу необхідно об’єднувати ці вимоги, але при умові, що прокурор обґрунтує належним чином застосування вказаних запобіжних заходів. Тобто подання про затримання судді та обрання йому запобіжного заходу повинно містити окремі обґрунтування по кожному запобіжному заходу.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.
