Бесіду вела
Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»
Незабаром з’їзд суддів обиратиме свого представника до органу, відповідального за професійність кадрів у судовій гілці влади — Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Кандидат до складу ВККС, суддя Апеляційного суду Києва з 25-річним досвідом роботи Степан Гладій розповів «Судово-юридичній газеті», чому вирішив змінити суддівську діяльність, присвятивши себе роботі у ВККС, та якими бачить свої основні завдання на новій посаді.
– Степане Васильовичу, як Ви ставитеся до процесу реформ у судовій гілці влади та оновлення суддівського корпусу?
– Дійсно, сьогодні ми живемо і працюємо в період реформування судової влади, яке, вочевидь, досягло своєї кульмінації. Вже можна говорити про те, що в судовій системі з’явилися нові обличчя, створений Верховний Суд. Незабаром будуть такі обличчя і в місцевих та апеляційних судах.
Разом з тим, на моє глибоке переконання, під час такого реформування необхідно зберегти суддів, які є надбанням судової системи, які багато років чесно та сумлінно виконують свої обов'язки, передають свої знання та професійний досвід молодим колегам. З досвіду своєї роботи переконаний, що особа, яка пройшла кваліфікаційний відбір та призначена на посаду судді, не відразу стане суддею в повному розумінні цього слова. Лише з часом, набувши досвіду, вона може зрозуміти своє покликання, і в становленні цієї особи як судді повинні відігравати свою роль старші колеги, які поклали своє життя на чесне та сумлінне служіння законові, захист прав та інтересів громадян.
Саме у створенні нового професійного суддівського корпусу, в збереженні суддів, які за своїм ставленням до роботи є взірцем для молодих суддів, я бачу покликання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
– Зрозумілість, доступність та відкритість. Чому саме ці принципи повинні бути основними у роботі ВККС?
– Фактично у самому Законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має бути прозорою та публічною. Саме це, на мій погляд, є запорукою успішної роботи Комісії, довіри до неї суддів та осіб, які вирішили брати участь у тих чи інших конкурсах, а також суспільства.
Проте як показав конкурс до Верховного Суду, процедура визначення балів за результатами співбесіди, вивчення досьє та інші складові конкурсу не були настільки відкритими, як результати тестування та виконання практичного завдання, що викликало багато нарікань з боку як кандидатів, які брали участь у конкурсі, так і спостерігачів. Оскільки це може стосуватися також інших конкурсів та кваліфікаційного оцінювання, які проводить ВККС, я погоджуюсь з думкою багатьох колег, що ці процедури мають бути чітко регламентовані, як мінімум, у процедурних рішеннях Комісії, а ці рішення оприлюднені заздалегідь.
Не може не викликати стурбованості суддів України і процедура переведення в окружні місцеві та апеляційні суди, які будуть утворені на виконання Указу Президента України. Якщо з думкою деяких членів ВККС про те, що таке переведення повинне здійснюватися після кваліфікаційного оцінювання суддів, у якійсь мірі можна погодитись, то виникає питання щодо процедури такого переведення суддів, які це оцінювання пройшли. Ця процедура має узгоджуватись з вимогами ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і відповідати інтересам громадян, адже робота судів із забезпечення доступу до правосуддя не може зупинятися.
Мета судової реформи — не постійна переатестація суддів, а забезпечення стабільної роботи судової системи, тому судді повинні розпочати повноцінно працювати, а не готуватись до чергового конкурсу та знову доводити свою професійну придатність.
– Як відомо, минулого року Ви висували свою кандидатуру до складу Вищої ради правосуддя…
– Так, тоді вже під час з’їзду я зняв свою кандидатуру на підтримку колеги Миколи Худика. Рішення це було обумовлене, зокрема, тим навантаженням, яке мала судова палата з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Києва, секретарем якої я був донедавна, а також тим, що з 55 суддів за штатом було лише 32. У 2017 р. ми розглянули 1811 кримінальних справ та кримінальних проваджень, 5993 апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів, 2825 адміністративних справ, 861 клопотання про визначення підсудності. Таким чином, річне навантаження на одного суддю склало близько 350 справ. Якщо порівнювати ці показники з 2014 р. та з середнім навантаженням у зазначений період по Україні згідно з даними, опублікованими у «Віснику Верховного Суду України», навантаження у 2017 р. збільшилося мінімум вдвічі.
Заради інтересу, з урахуванням клопотань про ОРЗ та НСД, розглянутих суддями кримінальної палати, цей показник складає понад 1200 одиниць. Переконаний, що таке навантаження є одним з найбільших серед апеляційних судів України загальної юрисдикції. У таких умовах я не міг залишити колектив. Крім того, я усвідомлював, що участь у складі ВРП відразу двох суддів одного суду Києва не є раціональною. Впевнений, що у цьому конституційному органі повинні бути представлені судді різних регіонів.
Тепер же, коли до нашого суду можуть бути переведені колеги з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які мають значний досвід роботи, думаю, це дозволить вирішити проблему з навантаженням. До того ж, прийнято рішення про створення Київського апеляційного суду, до складу якого мають увійти й судді Апеляційного суду Київської області.
– Якими Ви бачите свої першочергові завдання у разі обрання членом ВККС?
– На інформаційному марафоні кандидатів на посаду члена ВККС я говорив, що не є революціонером, і метою моєї роботи у складі Комісії не є щось кардинально змінювати в ній, оскільки це колективний орган, а я не належу до категорії осіб, які можуть давати марні обіцянки. Проте переконаний, що член ВККС, обраний з’їздом суддів, повинен відстоювати як інтереси судового корпусу в цілому, так і права та інтереси кожного судді незалежно від юрисдикції.
Я поважаю кожного члена Комісії і Комісію загалом, оскільки вони довели свою дієздатність і професіоналізм. Фактично вони створили нову методологію роботи по добору кандидатів на посади суддів, кваліфікаційного оцінювання, провели унікальний конкурс на заміщення посад суддів у Верховному Суді. Та ще й при неймовірному навантажені за обсягом цієї роботи та пильній увазі з боку української громади і світової спільноти.
Знаю, що у 2018–2020 рр. перед Комісією стоятимуть ще більші завдання. Попереду конкурс на заміщення посад у Вищому суді з питань інтелектуальної власності, другий етап конкурсу до Верховного Суду, за наявності великої кількості вакантних посад суддів місцевих і апеляційних судів — конкурси до вказаних інституцій. Не менше роботи буде у Комісії й у зв’язку з ліквідацією і створенням нових окружних судів. Напевне, треба сказати й про ймовірність створення Вищого антикорупційного суду, де у відборі має бути задіяна ВККС.
Що стосується участі у роботі ВККС, то своїм завданням, як і Комісії загалом, вважаю те, що конкурси на заміщення вакантних посад суддів у судах усіх ланок та юрисдикцій, як і кваліфікаційне оцінювання суддів та інші питання, віднесені до компетенції Комісії, повинні проходити за зрозумілою та доступною методологією, з максимальною відкритістю та забезпеченням гарантій захисту прав та інтересів як осіб, що претендують на заняття таких посад, так і працюючих суддів. При цьому рішення Комісії мають бути максимально об’єктивними, виваженими, ухваленими без будь-якого стороннього впливу, особливо політичного.
Якщо зазначене буде дотримано, вважаю, що таким чином я, і Комісія в цілому, виправдали би ті сподівання, які покладаються на ВККС суддівською спільнотою та суспільством загалом у разі обрання мене делегатами з’їзду членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
– Чи є проблемою затримка з оцінюванням суддів?
– Надзвичайно гостро стоїть питання кваліфікаційного оцінювання працюючих суддів. Вважаю, що кваліфікаційне оцінювання має бути пріоритетним у роботі ВККС. На сьогодні в судовій владі є негативні явища, пов’язані з кваліфікаційним оцінюванням, а саме з рівнем оплати роботи суддів, які пройшли таке оцінювання, і тих, для яких оцінювання ще попереду. Фактично треба визнати наявність у цьому питанні дискримінації, оскільки різниця в оплаті за одну й ту ж роботу сягає 3–4 разів. Це може відображатися на мікрокліматі у тих колективах, де частина суддів пройшли оцінювання, зокрема при проходженні конкурсу до Верховного Суду.
Знаю, що це питання було предметом обговорення Радою суддів України, про що свідчить відповідне рішення від 12.01.2018. Не стоїть у цьому питанні осторонь і Вища рада правосуддя. Сподіваюсь, проблема буде вирішена у законодавчому порядку. А якщо ні, ВККС необхідно знайти можливість, як прискорити оцінювання. Переконаний, Комісією в цьому питанні повинні вживатися всі можливі на сьогодні заходи, щоб виправдати сподівання суддів. Про це може свідчити і початок проходження такого оцінювання 990 суддями, і старт з 22 лютого 2018 р. такого оцінювання наступної групи суддів, яка включає 1790 осіб.
– Які ще першочергові питання, на Вашу думку, мають бути вирішені Комісією?
– На мій погляд, це проблема суддів, тимчасово відряджених у інші суди із зони АТО. Ці судді, по-перше, повинні якнайшвидше пройти кваліфікаційне оцінювання, щоб не втратити мотивацію для подальшої роботи, а по-друге, треба вирішити питання їх призначення в суди на постійній основі. Можливо, навіть враховуючи їх побажання. Ці судді, незважаючи на труднощі, залишилися вірними присязі і довели всім, що можуть працювати у надскладних умовах.
– Ваше ставлення до Громадської ради доброчесності?
– Я розумію, що багатьом у суддівській спільноті не подобається робота ГРД, а скоріше, ті методи, які інколи використовують її члени. Проте їх повноваження чітко регламентовані ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і якщо вони діють відповідно до закону і спрямовують зусилля на сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, то я — за.
Однак висновки ГРД мають бути об’єктивними та політично нейтральними, і члени ради не повинні використовувати свої повноваження всупереч зазначеним критеріям.
Впевнений, за тих вимог, які сформульовані в Законі, Вища кваліфікаційна комісія суддів України повинна бути готова до співпраці з ГРД, а при оцінці її висновків має бути максимально об’єктивною.
– Який Ваш досвід може стати у нагоді для роботи у складі Комісії?
– Я працюю на посаді судді 25 років, із них 20 — у суді апеляційної інстанції. Наразі працюю на посаді судді Апеляційного суду Києва, до 2 лютого 2018 р. перебував на посаді секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ, яку залишив у зв’язку з поданням документів для участі у конкурсі на заміщення посади члена ВККС. У травні 2016 р. я пройшов кваліфікаційне оцінювання, а тому в мене навіть гіпотетично відсутній будь-який конфлікт інтересів.
До речі, я вже маю певний досвід роботи в кваліфікаційній комісії Харківського апеляційного округу, обов’язки у якій виконував 6 років. Надалі цей досвід вплинув на вибір тематики дисертаційної роботи, яку я захистив у 2015 р. за темою «Легітимність судової влади».
Щодо мого наукового дослідження у 2010–2014 рр., то його тематика була викликана кризою суспільної довіри до державної влади загалом та судової влади зокрема. Саме з’ясуванню причин такого стану та пошуку шляхів повернення суспільної довіри і була присвячена ця робота.
Як бачимо, на це й спрямована сьогодні реформа судової влади в Україні і діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів у тому числі.
