Сьогодні судова система знаходиться в центрі уваги не лише професійної спільноти, а й широкого загалу українських громадян. Проблемами судочинства нині переймаються і військові: серед них ті, кого звинувачують у скоєнні злочинів під час збройного конфлікту на сході країни та на мирній території, а також ті, хто прагне домогтись справедливості у стосунках між державою та армією.
Про те, яким чином можна покращити якість правосуддя у справах за участі військових та чи вдасться притягнути до відповідальності винуватців трагедії у Іловайську, в інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» розповів заступник начальника управління Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України, заступник керівника сектору «М» АТО 2014-2015рр., полковник Віктор Шидлюх.
- Як Ви оцінюєте сьогоднішній стан забезпечення правосуддя у справах, що стосуються військових злочинів?
Судова система, як на мене, зараз не готова виносити законні та справедливі рішення у цій категорії справ. Проблема перш за все у спеціалізації: судді мають розбиратися у певних воєнних аспектах. Є заходи, які необхідно вжити негайно: перш за все розпочати навчання суддів з підвищення кваліфікації. Органи військового управління будуть лише сприяти цьому.
Питання, пов’язані з діяльністю військових під час бою і рішеннями, що приймають командири, насправді дуже складні. Наразі не існує методик, які дозволили б об’єктивно оцінити правильність і доцільність того чи іншого рішення командира. Бій — це зіткнення двох сторін, у якому долі секунди можуть відігравати вирішальну роль, і кожна дрібничка має значення.
Раніше траплялось, що внаслідок потужної інформаційної кампанії цілі підрозділи відмовлялись виконувати завдання, але з якихось причин військовослужбовці не несли відповідальність за це, натомість у всьому звинувачували командирів. Вирішити ці проблеми неможливо без кваліфікованих суддів, що знаються на воєнних питаннях.
Один з елементів гібридної війни — це війна в правовому полі: обвинувачення офіцерів та їх дискредитація. Шість років триває судова тяганина у справі проти одного офіцера за наявності чотирьох рішень, в яких сказано, що в обвинувальному акті відсутні обов’язкові елементи складу злочину. Наприклад, об'єкт злочину. В акті прямо написано: «Крадіжка військового майна, яке не є військовим». Шостий рік поспіль підполковника, начальника штабу зенітно-ракетного дивізіону викликають на засідання, де він вимушений захищатися. Чи це не є саботажем і відволіканням людини від виконання її прямих обов’язків? Те саме відбувається у справах солдат і генералів, де суд давно мав би вирішити елементарні питання.
- Чи в змозі військовослужбовці захистити свої права за таких умов?
Деякі військові не розуміють суті звинувачень щодо себе і не можуть захистити свої законні інтереси. Нещодавно суддя Херсонського міського суду Херсонської області виніс рішення про притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовця-контрактника за те, що він 10 днів підробляв вантажником і отримав дохід в сумі 1500 грн. При цьому суд дійшов висновку, що він є державним службовцем, винним у порушенні встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю.
Хотілося б спитати у таких фахівців у юриспруденції: а де написано, що військові є державними службовцями? Контрактнику закидають те, у чому він не винен, оскільки він не є суб’єктом корупційного правопорушення. І навіть військові посадові особи і державні службовці — це не тотожні поняття. Сторони захисту і обвинувачення та суд не розібралися в елементарному питанні. За такою логікою державним службовцем можна визнати і двірника, який працює на державному підприємстві. Судова система повинна бути фаховою, аби давати справедливі остаточні висновки по цих питаннях.
До того ж, я знаю приклад, коли в справі одного підполковника рішення в іншому кримінальному провадженні, де він не мав ніякого процесуального статусу, було використано як преюдиційний факт лише тому, що там фігурувало його прізвище. Тоді суд дійшов висновку, що в такому випадку не потребує доказування факт вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Підполковник оскаржив рішення, але йому відмовили,у прийнятті до розгляду, посилаючись на те, що він не є стороною в даному провадженні. Тільки уявіть глибину цього абсурду!
- Яким чином, на Вашу думку, можна забезпечити незалежність суддів і об’єктивний та неупереджений розгляд справ?
Українське правосуддя лише народжується. Зараз існує багато проблем, на які жаліються судді: вони незахищені, сама система судоустрою не дозволяє наповнювати суди чесними суддями, немає справедливості під час кваліфікаційних випробувань. Крім того, є багато судів, які просто не заповнені суддями, і на суддів лягає тягар, який мав би рівномірно розподілятися між усіма.
Я особисто як правозахисник звертався до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з проханням пояснити як саме планується реформувати судову систему. Адже вона здатна впливати на всі сфери суспільного життя, в тому числі, захищати права військовослужбовців, особливо в той час, коли вони знаходяться на передовій. Відповіді я не отримав.
В нашій системі судоустрою передбачені самі лише стягнення і жодного виду заохочень для сумлінних суддів. А що ми зробили щоб захистити та мотивувати суддів до винесення законних і справедливих рішень? Я кажу про пріоритет заохочень. Якщо лише зауваженнями, доріканнями і покараннями виховувати свою дитину, то чи виросте вона повноцінним, впевненим в собі громадянином? Повірте, ні. Справедливий суддя вкладає душу в кожне своє рішення.
Я радію, коли бачу як здійснюється справжнє правосуддя, коли суддя виконує закон, коли він справедливий і кваліфікований. І суддя має радіти і відчувати повагу за це. Про які догани ми говоримо? Ми не повинні зосереджуватись на покаранні людей. Ми повинні створювати умови, за яких люди поважатимуть суд, а адвокати зможуть розкритися в знанні законів і судовій риториці. На жаль, іноді судді не зважають на важливі доводи сторін, і не обтяжують себе необхідністю обґрунтовувати рішення. Треба визначити напрямки зосередження основних зусиль, робити кроки в цих напрямках, і питати з тих, хто взявся за справу реформи, але не захотів або не зміг нічого зробити. А люди, які заважають і саботують ці кроки, самі по собі відпадуть.
Українці не відступляться, вони заплатили дуже високу ціну за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. І цю ціну вони не подарують нікому.
- Чи вистачить доказів, зібраних в ході розслідування обставин Іловайської трагедії, для того, аби довести винуватість Росії у вчиненні злочинів проти людяності та порушенні законів і звичаїв війни?
Доказів більш ніж достатньо: відеозаписи, техніка, свідки. Крім того, можна звернутися до країн-партнерів і міжнародних організацій, які фіксували перетин кордонів України. Таким чином питання доказування факту вторгнення російських військ буде знято.
Що стосується злочинів проти людяності, які вчинялися бойовиками, то багато людей, що перебували в полоні на окупованих територіях, готові давати свідчення. Є обставини, які не можна вигадати: певні особливості місцевості, будинків, зовнішності людей тощо. Це також потужні засоби доказування, тож не бачу жодних проблем.
Я переконаний, що суд візьме їх до уваги. Якщо ж в Гаазі не сприймуть ці докази, то це продемонструє безпорадність тих, хто їх збирав. Для того, аби існував світовий порядок, факти порушення законів і звичаїв війни мають бути розслідувані, а винні – притягнуті до відповідальності.
Україна, на відміну від Росії, дотримується міжнародних домовленостей. Я, як безпосередній учасник бойових дій, жодного разу не бачив ознак порушення з боку наших військових. Українці завжди гуманні, навіть до ворога.
