Велика Палата Верховного Суду 22 листопада розглянула апеляційні скарги трьох столичних суддів на рішення Вищої ради правосуддя про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
Оскаржувані рішення ВРП ухвалила після дослідження результатів перевірки, проведеної Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції на підставі Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Так, судді Дніпровського районного суду міста Києва Олександр Дзюба та Олександр Федюк під час подій на Майдані ухвалювали рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно учасників акцій протесту. Кожен із суддів виніс по дві такі ухвали.
А Вікторія Швиденко, суддя Подільського райсуду столиці, визнала трьох автомайданівців винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-2 КУпАП (Невиконання водіями вимог про зупинку) та наклала на них стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від 3 до 4 місяців.
Підстави притягнення О.Дзюби до відповідальності
Друга дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що 19 лютого 2014 року, ухвалюючи рішення про застосування до затриманих активістів Євромайдану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя не врахував того, що допит підозрюваного, всупереч вимогам КПК, відбувався у нічний час і до того ж без участі захисника, а на момент розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу достовірні відомості про точний час затримання підозрюваного були відсутні.
Крім того, О.Дзюба не встановив, чи доводять надані прокурором докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні затриманими активістами злочинів, і не з’ясував наявність принаймні одного із ризиків, передбачених ст.177 КПК, обмежившись при цьому лише загальними формулюваннями про те, що обізнані щодо суворості передбаченого законом покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.294 КК, підозрювані можуть переховуватись від слідства, аби уникнути відповідальності, вчинити ще один злочин чи перешкоджати кримінальному провадженню.
Разом з тим, суддя не навів жодного аргументу на користь того, що більш м’який запобіжний захід був би недостатнім для запобігання зазначеним ризикам.
Однак за три дні, 22 лютого 2014 року, О.Дзюба все ж змінив активістам запобіжний захід, призначивши одному домашній арешт, а іншому особисте зобов’язання, а 13 березня Апеляційний суд міста Києва закрив кримінальне провадження стосовно одного з підозрюваних, проте, як з’ясувалося, влітку 2017 року відповідна постанова була скасована і провадження знову відкрили. Розгляд цієї справи триває й досі.
3 липня 2017 року Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення про притягнення О.Дзюби до дисциплінарної відповідальності. А 14 грудня того ж року Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді на зазначене рішення, залишила його без змін.
«Обрання за таких умов запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою грубо порушує статтю 29 Конституції України, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 177, 183 КПК України, які допускають застосування тримання під вартою як винятковий запобіжний захід лише за наявності обґрунтованої підозри», — йдеться у рішенні ВРП.
У скарзі, поданій до Великої Палати, О.Дзюба, серед іншого, посилався на те, що підписання ЗУ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про Вищу раду правосуддя» Олександром Турчиновим, який на той момент виконував обов’язки президента України, є неправомірним, як і подальше застосування цього закону. Це, на думку судді, свідчить про незаконність рішення ВРП.
На засідання Великої Палати з’явився і особисто О.Дзюба, і його представниця Олена Наугольна. Надаючи пояснення суду, вона, зокрема, зазначила, що Вища рада правосуддя здійснила вибіркову оцінку доказів та акцентувала увагу на недоліках роботи слідства (проведення допиту з порушенням вимог КПК), між тим суддя керувався даними, отриманими безпосередньо під час заслуховування пояснень самих підозрюваних у судовому засіданні.
«Вони не заперечували тих фактів, що між ними та правоохоронцями сталася бійка, а їх метою було недопущення просування силовиків центральною частиною міста та охорона барикад», — зауважила О.Наугольна.
Крім того, за словами О.Дзюби, він вживав усі можливі процесуальні дії з метою поновлення порушених прав осіб, стосовно яких він розглядав клопотання про обрання запобіжного заходу.
«Мною були досліджені всі обставини затримання і допиту зазначених осіб, розглянуті всі клопотання сторони захисту, з’ясований стан їх здоров’я, винесено ухвали про проведення медичного огляду з метою встановлення наявності у них тілесних ушкоджень та обставин їх заподіяння, і на підставі відповідних висновків вирішено питання про відкриття кримінального провадження», — повідомив О.Дзюба суду.
За його словами, обираючи найсуворіший запобіжний захід, він виходив з того, що підозрювані вчиняли активні дії та чинили спротив правоохоронцям, а також враховував відсутність у них постійного місця проживання, сталих соціальних зв’язків та загалом ситуацію, що тоді склалася у центрі Києва.
«Не вбачалось можливості прийняти інше рішення», — додав суддя.
Разом з тим він зауважив, що жодних скарг щодо його дій чи заяв про відвід зі сторони підозрюваних не було, а загалом під вартою вони перебували не більше тижня: після проведення необхідних слідчо-оперативних дій прокуратура звернулася із клопотанням про заміну запобіжного заходу на більш м’який. Розглянув зазначені клопотання вже інший суддя.
У свою чергу представниця ВРП Ілона Русакова зазначила, що доводи апелянта щодо «недоліків роботи слідства» не заслуговують на увагу, оскільки він, як слідчий суддя, мав здійснювати контроль за додержанням прав осіб у кримінальному провадженні. Серед іншого, на думку І.Русакової, скарга О.Дзюби не відповідає вимогам ст.54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо підстав оскарження рішення ВРП.
Заслухавши пояснення сторін, Велика Палата вирішила задовольнити скаргу Олександра Дзюби та скасувала рішення Вищої ради правосуддя про його звільнення з посади судді.
Повний текст постанови буде складено 3 грудня. По справі висловлені окремі думки.
Обставини дисциплінарного провадження щодо О.Федюка
У клопотаннях про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо трьох учасників масових акцій протесту зазначено, що вони завдали тілесних ушкоджень правоохоронцям, чинили їм опір, кидаючи в них каміння та саморобні вибухові пристрої, підпалювали шини, намагались пошкодити металеві турнікети, за допомогою яких міліціонери стримували активістів та не давали їм пройти до будівлі парламенту.
Разом з тим, у клопотанні щодо одного з активістів немає відомостей щодо повідомлення йому про підозру, натомість зазначено, що раніше він був засуджений до двох років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік за незаконне поводження зі зброєю.
Натомість ще один затриманий учасник акції протесту раніше до кримінальної відповідальності не притягався, проте у клопотанні про обрання запобіжного заходу йдеться, що йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.294 КК (Масові заворушення).
За результатами розгляду цих двох клопотань суддя О.Федюк виніс майже ідентичні за змістом ухвали про застосування до активістів запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на два місяці.
«В обґрунтування зазначених ухвал суддею О.Федюком фактично скопійовано зміст відповідних клопотань», — резюмувала Друга дисциплінарна палата ВРП у рішенні від 20 лютого 2017 року.
У письмових поясненнях, наданих ТСК та ВРП, суддя зазначив, що він відмовив у задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно третього затриманого активіста, звільнив його з-під варти у залі суду та застосував до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Тому, на думку О.Федюка, доводи про порушення ним присяги, наведені у заявах про проведення щодо нього перевірки, є безпідставними та суперечать матеріалам справ.
Проте ці аргументи Вищу раду правосуддя не переконали. У рішенні дисциплінарного органу зазначається, що О.Федюк не надав належної оцінки даним, що позитивно характеризують особу одного із затриманих, натомість в ухвалі про обрання запобіжного захожу щодо іншого активіста суддя окремо зазначив про його вже погашену на той момент судимість.
У позові, поданому до Верховного Суду, О.Федюк стверджував, що, оскільки він був суддею суду першої інстанції, дисциплінарне провадження щодо нього мало розглядатися Вищою кваліфікаційною комісією суддів.
Крім того, він, як і О.Дзюба, посилався на порушення процедури підписання і, як наслідок, неправомірність застосування ЗУ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
19 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Не погодившись із цим рішенням, О.Федюк подав апеляційну скаргу до Великої Палати ВС, посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення справи.
На думку скаржника, ВРП не вказала жодного з діянь судді, які б охоплювались поняттям «порушення присяги» чи «істотного дисциплінарного проступку», і таким чином застосувала до нього дисциплінарне стягнення за дії, які не могли тягти за собою звільнення судді з посади.
«Вважаю, що рішення про звільнення мене з посади є упередженим, оскільки 19 лютого 2014 року аналогічні рішення були прийняті іншими суддями Дніпровського райсуду, за які, з незрозумілих для мене підстав, до них були застосовані більш м’які заходи дисциплінарного впливу. Такий розвиток подій виглядає непослідовним і дивним та розцінюється мною як політичне переслідування, пов’язане зі зміною політичної ситуації в Україні. Між тим, оцінка дій судді та законності його рішень не повинні ставитись у залежність від політичної кон’юнктури», — заявив О.Федюк, надаючи пояснення під час розгляду його справи Великою Палатою ВС.
Проте ВП ВС залишила його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення КАС ВС без змін.
Повний текст постанови буде складено 3 грудня. По справі висловлені окремі думки.
.jpg)
Справа судді В.Швиденко
В лютому 2014 року суддя Вікторія Швиденко винесла постанови про накладення на трьох учасників масових акцій протесту адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на підставі ст.1222 КУпАП за невиконання вимог працівника міліції про зупинку.
Друга дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді до відповідальності, проте представник В.Швиденко оскаржив це рішення до Вищої ради правосуддя, посилаючись на те, що на момент розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності жоден з правопорушників не заявляв про причетність до масових акцій протесту, відповідно, у судді не могло виникнути жодних упереджених ставлень до них за ознакою політичних поглядів, які підривали б довіру до судової влади.
Однак ці доводи не переконали ВРП у помилковості висновків дисциплінарної палати, яка кваліфікувала дії Швиденко В.А. (а саме — недотримання суддею вимог щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справ та вирішення їх у відповідності із законом) як такі, що викликають сумнів у її об’єктивності та неупередженості.
«Те, чи були особи, які притягувалися до відповідальності, насправді учасниками масових акцій протесту та чи заявляли вони про таку участь під час судового розгляду, не має правового значення для кваліфікації дій судді В.Швиденко», — зазначається у рішенні Вищої ради правосуддя від 5 вересня 2017 року, яким рішення Другої дисциплінарної палати ВРП було залишено без змін.
Крім того, Вища рада правосуддя встановила відсутність в ухвалених В.Швиденко рішеннях обґрунтування надання переваги протоколам про адмінправопорушення та рапортам інспекторів ДПС ДАІ над доказами невинуватості осіб, що притягалися до відповідальності.
«Суддя В.Швиденко, порушивши положення ст.251–252 КУпАП, не оцінила рапорти інспекторів ДПС на предмет належності та допустимості їх, як доказів, а саме стосовно того, чи може рапорт, складений відповідно до вимог п.2.2.9 Інструкції з діловодства в системі МВС, як внутрішнього документу відомства, бути доказом вчинення особою порушення ПДР, в той час як наявні в матеріалах справ рапорти не містять посилань на особу, яка скоїла правопорушення», — зауважила ВРП.
Так, одна з осіб, яка була притягнута до адміністративної відповідальності, пояснила, що автомобілем керував її родич, а єдиний документ, який безпосередньо стосувався події правопорушення, — рапорт, не містив вказівки на неї, як на особу, що вчинила правопорушення.
«Характер дій судді В.Швиденко при розгляді усіх трьох справ (фактична відмова у задоволенні клопотання про виклик свідків, невмотивоване відхилення доказів на користь невинуватості осіб, що притягувалися до адміністративної відповідальності, нехтування презумпцією невинуватості, що поширюється на відповідну категорію справ, невмотивоване застосування суворого стягнення тощо) у сукупності з іншими обставинами справи свідчить про її упередженість», — резюмувала Вища рада правосуддя.
В.Швиденко оскаржила рішення ВРП до Великої Палати, проте ані вона особисто, ані її представник у засідання не з’явились, завчасно направивши до суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представниці ВРП, яка наполягала на законності рішення дисциплінарного органу, Велика Палата відмовила у задоволенні апеляційної скарги В.Швиденко.
Повний текст постанови буде складено 3 грудня.
Зазначимо, що розгляд справи судді Дарницького райсуду Ірини Цимбал, засідання по якій також було призначено на 22 листопада, відкладено на підставі заяви скаржниці.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС визнала законним звільнення судді Києво-Святошинського райсуду Володимира Лисенка, який позбавляв учасників Автомайдану водійських прав. Не вдалося повернути суддівські крісла і ще двом «суддям Майдану» — Нелі Цибрі та Віталію Марцинкевичу.
