Ігор Завальнюк,
суддя-спікер Одеського окружного адміністративного суду, к. ю. н.,
спеціально для
«Судово-юридичної газети»
Науково-технічний прогрес увійшов у фазу накопичення і примноження знань людини в геометричній прогресії, чим не в останню чергу можна завдячити тотальній інформатизації суспільства та використанню технологій штучного інтелекту у багатьох сферах нашої життєдіяльності. Використання сучасних інформаційних технологій не лише забезпечує автоматизацію процесів та їх прискорення — вони їх коригують і видозмінюють, визначають нові напрями розвитку. Це твердження є абсолютно справедливим і для застосування інформаційних технологій у сфері здійснення правосуддя, де їх впровадження набирає темпів, змінюючи при цьому вигляд суду майбутнього.
Розрізненість підходів до розуміння стратегічної мети впровадження у судову діяльність інформаційних технологій призводить у т. ч. до невизначеності термінології, яка використовується для позначення цього напряму розвитку функціонування судової гілки влади. Так, у національних та міжнародних актах, наукових працях вживаються такі терміни, як «електронний суд», «електронне судочинство», «електронне правосуддя (юстиція)», «цифровий суд», «віртуальний суд», «кібер-суд» тощо. Усі наведені варіанти використовуються для позначення відносин, що виникають у сфері функціонування судової гілки влади, які реалізуються із залученням сучасних інформаційно-телекомунікаційних систем та програмного забезпечення як у цілому, так і щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Наразі найбільшого поширення набув термін «електронний суд», який розглядається як особливий комплекс програмного забезпечення, що є складовою офіційного веб-порталу судової влади України, покликаний забезпечити роботу персонального електронного кабінету користувача та обмін інформацією в електронній формі між судами та учасниками судового процесу.
Необхідною умовою існування електронного судочинства є інформатизація судів, окремими елементами якої можна вважати такі технічні можливості: подання позовних заяв та інших документів в електронному вигляді; розподіл позовних заяв за допомогою електронної програми, в якій враховуються графік роботи суддів, їх завантаженість, спеціалізація та інші фактори; здійснення аудіо- та відеозапису судових засідань; проведення судових засідань за допомогою відео-конференцзв’язку; отримання електронною поштою інформації про зміни у конкретній судовій справі; перегляд судових актів в електронному вигляді тощо.
Оскільки переважна більшість напрямів використання інформаційно-телекомунікаційних технологій стосується саме організації документообігу в судах, було б неправильним ставити електронне судочинство поруч із такими визнаними формами провадження, як очне і письмове провадження, а відтак, і розглядати його як новий різновид спрощеного провадження.
Висловлюється думка щодо того, що надання сторонам можливості користування засобами комп’ютерної техніки при подачі позову, відзиву на нього, інших письмових пояснень та заперечень не можна вважати спрощенням провадження, оскільки це є лише додатковою зручністю технічного супроводу здійснення судочинства, який став можливий за допомогою розвитку комп’ютерних технологій, створення й існування мережі Інтернет.
Тобто ми бачимо, що інформатизація діяльності судів визначає можливість вчинення судом і учасниками процесу окремих процесуальних дій за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій. При цьому характер самих процесуальних дій не змінюється — змінюється лише спосіб їх вчинення. У такому разі можна говорити про електронний документообіг у судовій системі, вдосконалення організації здійснення судочинства шляхом залучення інформаційно-телекомунікаційних технологій, але не про електронне судочинство як особливу процесуальну форму, що поєднує та інтегрує окремі елементи інформатизації та формує якісно новий тип здійснення правосуддя.
Як уявляється, електронне судочинство може визнаватися самостійною процесуальною формою здійснення правосуддя, якщо зміна способу вчинення процесуальних дій тягне за собою якісну зміну алгоритму їх вчинення або зміну обсягу прав і обов’язків суб’єктів судового процесу.
Водночас формування якісно іншого типу здійснення правосуддя не може відбутися одномоментно — це досить складний процес, який зумовлений необхідністю апробації окремих технологій, усвідомлення їх можливостей при здійсненні правосуддя, нормативного врегулювання найбільш важливих питань.
Принципового значення для якісного впровадження електронного судочинства набуло прийняття Верховною Радою України Закону №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що містить безліч нововведень, багато з яких спрямовані саме на реалізацію ідеї електронного судочинства та забезпечення його засобами спрощення доступу до правосуддя, прозорості та прискорення розгляду справ.
Важливою новелою, яка сприяє формуванню самостійної процесуальної форми розгляду і вирішення справ, є ««оцифрування суб’єктів процесу»: адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки у обов’язковому порядку повинні зареєструвати у системі офіційні електронні адреси. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси у добровільному порядку. Вказані особи можуть подавати процесуальні та інші документи, вчиняти процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису.
Віднині закріплено електронну форму розгляду справи, яка має відмінності порівняно з режимом відеоконференції. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі мають бути переведені в електронну форму, матеріали справ будуть зберігатися в електронному вигляді. Це нововведення загалом позитивно сприймається правниками, які очікують від реалізації цих положень зрушень у напрямку спрощення доступу до справи учасників, скорочення часових, фінансових та організаційних витрат, пов’язаних з пересилкою матеріалів з одного суду до іншого та ознайомленням з ними учасників.
Подавати до суду документи в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису буде більш вигідно й фінансово, оскільки при поданні процесуальних документів, зокрема позовної заяви ставка судового збору буде менша, ніж при поданні такого ж позову у паперовому вигляді. При використанні електронної форми судочинства судовий збір сплачуватиметься виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та з використанням платіжних систем через мережу Інтернет.
Ще однією новелою, яка забезпечує перехід до інтегрованої електронної процесуальної форми, є запровадження поняття електронних доказів. Такими визнається інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи, зокрема електронні документи (у т. ч. текстові файли, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Вони можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, у системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у т. ч. у мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом. У зв’язку з цим скасовуються невиправдані обмеження у використанні засобів доказування.
Процесуальні кодекси містять також нововведення стосовно оформлення і видачі виконавчих документів: вони викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і підписуються електронним цифровим підписом судді. Протягом 5 днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом.
Очевидно, що розширення можливостей здійснення судочинства із застосуванням інформаційних технологій, зокрема вчинення усіх процесуальних дій через засоби електронного зв’язку з відповідними механізмами ідентифікації та безпеки можна визнати виправданим рішенням, що створить умови для наближення українського судочинства до загальносвітових тенденцій удосконалення процесуальної форми відправлення правосуддя.
У той же час, у ході впровадження електронного судочинства очікуються ускладнення, характерні для українських реалій, серед яких, на наш погляд, варто виокремити такі:
1) суттєве економічне, соціальне, культурне розшарування суспільства, що має нерівний доступ до сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій. На першому етапі подолання цієї перешкоди, як уявляється, можливе шляхом здійснення просвітницької роботи та популяризації діяльності Центрів надання безоплатної правової допомоги. Крім того, неможливість скористатися електронною формою провадження через матеріальний стан потягне за собою й підвищений відсоток сплати судового збору, адже для громадян, які подаватимуть до суду аналогічні документи в електронній формі, буде застосовуватися коефіцієнт 0,8 для зниження розміру ставки судового збору. Таке положення порушує один з основних конституційних принципів — принцип рівності усіх громадян перед законом, гарантований ст. 24 Конституції України;
2) поширення інформаційної злочинності. Цей аспект ускладнення впровадження інформаційних технологій у будь-яку сферу, в т. ч. у діяльність судової гілки влади, має транскордонний характер, і зусилля можуть стати ефективними тільки за умови активізації участі України у заходах з реалізації Конвенції про кіберзлочинність, співпраці з такими міжнародними інституціями, як Інтерпол та Європол;
3) недостатнє матеріально-технічне та кадрове забезпечення. Запровадження електронного судочинства (розгляду судових справ за матеріалами в електронній формі) передбачає обов’язкове сканування всіх судових справ (матеріалів), що надходять до суду (нових матеріалів), а також усіх матеріалів судових справ, що знаходяться на розгляді в суді (поточних судових справ), включаючи справи, провадження по яких зупинено, для подальшого їх експортування в автоматизовану систему документообігу суду. Водночас зазначені методи запровадження електронного суду не повинні стати додатковою перешкодою для здійснення ефективного судочинства у зв’язку з, насамперед, неукомплектованістю судів суддями, відсутністю достатнього методичного забезпечення, необхідністю залучення додаткового кадрового потенціалу із обов’язковим навчанням відповідальних працівників, матеріальних ресурсів (сучасних скануючих електронних пристроїв). Отже, вказане питання потребує додаткового вирішення;
4) значна фінансова витратність проекту. Природньо, що повноцінне функціонування в Україні електронного суду потребує чималих фінансових ресурсів. При цьому на теперішній час економіка нашої країни переживає не кращі часи, прикладом чого є внесений Кабінетом міністрів України на розгляд законодавчого органу проект закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким пропонується скасувати підвищення суддівської винагороди суддям першої, апеляційної інстанцій та вищих спеціалізованих судів. Як зазначено у пояснювальній записці до цього законопроекту, його метою є ефективне та економне витрачання коштів державного бюджету, а його реалізація дозволить заощадити кошти та спрямувати їх на вирішення питань соціального захисту, розвитку регіонів та зміцнення обороноздатності країни. При викладених обставинах постає цілком логічне питання, чи доцільно на сучасному етапі розвитку економіки країни повноцінно запроваджувати електронне судочинство в Україні. Однак то є питання для подальших дискусій.
Впевнений, що виявлені «слабкі сторони» реформування процесуального законодавства на виконання програми впровадження електронного правосуддя в Україні допоможуть уникнути додаткових ускладнень та сприятимуть ефективності судової реформи. Водночас очевидно, що електронне судочинство як спрощена процесуальна форма має очевидні переваги та є перспективним напрямом удосконалення системи правосуддя та судової влади в Україні.
