На суддів нового Верховного Суду, крім відчуття піднесення від успішного проходження конкурсу, чекало ще й чотирикратне навантаження. Зокрема, КЦС ВС мав докласти додаткових зусиль для якнайшвидшого розгляду тих справ, які свого часу не були розглянуті ВССУ та ВСУ. Якими були перші кроки щодо створення в державі касаційного суду як «суду права», а не «суду факту», «Судово-юридичній газеті» розповіла секретар Другої судової палати КЦС ВС Марина Червинська.
— Чим Вам запам’ятався початок роботи нового Верховного Суду?
— Особисто мені початок роботи Верховного Суду запам’ятався надзвичайно сильним і всеосяжним емоційно-професійним піднесенням та відчуттям персональної відповідальності за виправдання очікувань суспільства від практичного втілення результатів судової реформи. І ці почуття за рік лише зміцнилися.
— Які сподівання щодо нового ВС справдилися, а які ні? З якими труднощами довелося зіткнутися?
— Справдилося те, що безпосереднє здійснення правосуддя Верховним Судом розпочалося синхронно з початком його діяльності, й організаційно цей процес вдалося максимально швидко належним чином забезпечити. На той час у мене вже були і досвід становлення нової касаційної інстанції у 2010 р., і бачення першочергових завдань, властивих такому етапові, і, що найголовніше — надихаюча та водночас спонукальна віра суспільства у щойно створений Верховний Суд. Тож у подальшому жодних розчарувань щодо процесу його становлення не виникло.
Що стосується труднощів, для мене як представника суддівської спільноти вони були прогнозовані: на суддів Верховного Суду чекало чотирикратне навантаження — робота за себе, за майбутніх колег, вакантні посади яких ще й досі залишаються незаповненими, а також розгляд майже 24 тис. цивільних справ, які були передані з ВСУ та ВССУ.
Та як казав Вольтер, ніколи не буває великих справ без великих труднощів. Переконана, що спільно з колегами ці тимчасові труднощі ми успішно здолаємо. Принаймні, рік напруженої роботи довів, що нам це під силу.
— Чи вдалося налагодити роботу в одному колективі суддям-вихідцям з адвокатури, з кола вчених та з суддівського середовища?
— Якщо у когось і виникали побоювання щодо цього, то вони виявилися марними. Усі судді Верховного Суду як представники держави об’єднані не лише єдиним статусом, а й головним обов’язком держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. У цьому контексті попередній професійний досвід кожного нинішнього судді є дуже корисним для належного виконання цього обов’язку у сфері правосуддя, а поєднання такого досвіду якнайкраще слугує досягненню тих амбітних цілей, які ставить перед собою Верховний Суд.
— Які рішення ВС за цей рік Ви вважаєте визначальними?
— За кожною цивільною справою, за кожним судовим рішенням я бачу особу, і визначальність рішення сприймаю крізь призму справедливості. Тому вважаю визначальним кожне ухвалене Верховним Судом судове рішення. Але не лише ухвалене. Не менш значущими є й неухвалені рішення у тих справах, які протягом тривалого часу все ще чекають розгляду. Визначальність цих рішень є знаковою не лише для сторін, а в першу чергу для Верховного Суду, який має докласти додаткових зусиль для якнайшвидшого розгляду тих справ, які свого часу не були розглянуті ВССУ та ВСУ. А ще я вважаю, що після початку роботи Верховного Суду зроблені перші кроки щодо створення в державі касаційного суду як «суду права», а не »суду факту», і це є важливим надбанням судової реформи.
— Які наступні кроки має зробити ВС, щоб стати досконалим взірцем для судової системи України?
— Верховний Суд, як і суди інших інстанцій, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, має забезпечити кожному право на справедливий суд. Разом з тим, мусимо пам’ятати, що справедливість не повинна запізнюватися, тож першочергове завдання я вбачаю у забезпеченні Верховним Судом розгляду справ у режимі реального часу. В аспекті діяльності Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передумовою цього є якнайшвидше завершення розгляду понад 28 тис. нерозглянутих процесуальних звернень та справ, які знаходяться у провадженні суду. Вочевидь, це виклик і завдання не лише для Верховного Суду, на рівні якого вже використано усі можливі внутрішні ресурси для вирішення цієї проблеми.
Ми з нетерпінням чекаємо на завершення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсу на зайняття 23 вакантних посад суддів у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду і сподіваємося, що нові судді найближчим часом активно долучаться до роботи.
Також, як на мене, досить актуальною є потреба у активізації позапроцесуальної роботи суддів Верховного Суду за такими напрямами, як здійснення аналізу та узагальнення судової практики, забезпечення апеляційних та місцевих судів методичною інформацією з питань правозастосування. Для цих судів, які знаходяться на передньому краї формування правозастосовної практики і чи не найгостріше відчувають усі проблеми сьогодення, Верховний Суд має стати не лише ближчим, відкритішим і доступнішим, а й надійним представником спільних інтересів та провідником на шляху забезпечення сталості та єдності судової практики.
Звичайно, ця робота потребує чимало часу і об’єктивно може бути плідною лише за умови посильного навантаження на суддів щодо здійснення ними правосуддя.
