Які завдання наразі постали перед Верховним Судом та як оцінює перший рік його роботи, «Судово-юридичній газеті» розповів суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС Володимир Бевзенко.
— Чим особисто Вам запам’ятався початок роботи Верховного Суду?
— Було чимало подій: і підготовка до присяги судді, і її урочисте складання у Кловському палаці, і знайомство з суддями Касаційного адміністративного суду, й обговорення майбутньої співпраці... Запам’яталося й те, як ми обговорювали новели Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції, наскільки неоднозначно сприймали його положення і сумнівалися у правильності їх застосовування...
— Які Ваші сподівання щодо нового ВС справдилися, а які ні? З якими труднощами довелось зіткнутися?
— Особливих сподівань не плекав. Чітко уявляв, що є десятки тисяч справ, кількість яких збільшуватиметься в арифметичній прогресії, і відчутного прориву і зрушень за рік не станеться. Усвідомлював, що буде рутинна, буденна робота.
Труднощі були пов’язані з тлумаченням і застосуванням нових положень Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, були і нині продовжуються дискусії щодо так званих «процесуальних фільтрів», які передбачені ст. 328 КАС України. Кодекс збагатився новими оціночними поняттями, такими як «справи незначної складності», «значний суспільний інтерес», «виняткове значення для учасника справи». На всіх стадіях розв’язання спору був «мозковий штурм» щодо того, як точніше застосовувати ці положення. Оціночні поняття Кодексу адміністративного судочинства України викликають надзвичайну широту процесуального розсуду.
— Чи вдалося поєднати та налагодити роботу в одному колективі суддям-вихідцям з адвокатури, вченого кола та суддівського середовища?
— Так, вдалося. Я відчув майже миттєву інтеграцію до суддівського середовища. Можливо, це пояснюється тим, що всі попередні роки я так чи інакше співпрацював із Вищим адміністративним судом України, входив до складу науково-консультативної ради при ВАСУ, спілкувався з суддями на різноманітних наукових заходах і певною мірою розумів цю роботу. І судді мене знали. На мою думку, суттєвих складностей у налагодженні роботи не виникало взагалі. Ми один одного сприймаємо, слухаємо і дослухаємося. Із вдячністю працюю з досвідченими суддями, адже вони за роки професійної суддівської кар’єри краще розуміють особливості застосування норм матеріального права на практиці.
— Які рішення Верховного Суду за цей рік Ви вважаєте визначальними?
— Усі рішення Верховного Суду є визначальними, адже вони впливають на людські долі, на формування судової практики. Особливо визначальними є ті рішення, де містяться конкретні правові позиції, а також ті, що ухвалені з подоланням труднощів у правозастосуванні. Це, безперечно, рішення об’єднаної палати, до якої я маю честь бути включеним. Одне з таких рішень об’єднаної палати, де я був доповідачем, стосується підстав проведення позапланової перевірки. Палата наголосила, що слід послуговуватися принципом законності, хоча у справі цей принцип конкурував з обов’язковістю виконання судового рішення.
— Які наступні кроки має зробити Верховний Суд, щоб стати досконалим взірцем для судової системи України?
— Потрібно подолати виклики, пов’язані з конфліктом юрисдикцій. Є значна кількість справ, де сторони судилися в адміністративних судах, а тепер Велика Палата Верховного Суду змінила практику, переоцінила природу спірних правовідносин і визнала їх приватними, тому сторони змушені по новому колу звертатися до суду з позовами, хоча у свій час діяли відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Щоб Верховний Суд став взірцем, безумовно, кожен з його суддів має розвиватися і як фахівець, і як людина. В цьому я бачу для себе напрям. Приймати передові тенденції, досвід Європейського Союзу, які є для нас орієнтиром, зокрема, щодо розвитку національної адміністративної юстиції.
