Бесіду вела
Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»
Висновок Консультативної ради європейських суддів №21 «Запобігання корупції серед суддів» є дзеркалом ситуації не лише в Україні, а й у багатьох інших країнах-членах Ради Європи. Не тільки українським суддям доводиться стикатися з тиском з боку політиків та громадськості, і не тільки в Україні популізм є загрозою незалежності судової влади.
Голова Консультативної ради європейських суддів та голова Верховного Суду Республіки Хорватія Джуро Сесса розповів «Судово-юридичній газеті» про мету ухвалення цього висновку та про те, чи існують подібні нашим виклики для судової системи Хорватії.
— Якими є основні тези даного висновку та якою була мета його ухвалення?
— Ключовою тезою 21-го висновку КРЄС є те, що корупція серед суддів є однією з основних загроз для верховенства права. Вона спричиняє втрату довіри суспільства до суддів та судової системи в цілому. Висновок був ухвалений минулого місяця у Загребі на пленарному засіданні КРЄС. Метою його ухвалення було наголосити для влади кожної країни, що доброчесність суддів — це не лише їх індивідуальна справа, але й держава має створити відповідну систему та умови, за яких буде забезпечена незалежність та безпека кожного судді.
— Наскільки я розумію, одна з головних тез також стосується політичного популізму?
— Так, популізм насправді є однією з загроз для верховенства права та демократії. Зокрема, наш Верховний Суд вже зробив певні висновки з ситуації в інших країнах: Польщі, Сербії, Німеччині, і наразі ми маємо аналітичний запит від Вірменії.
— Чи відчуває подібні до України проблеми Верховний Суд Хорватії?
— Насправді я якраз слухав виступ голови Верховного Суду України пані Валентини Данішевської і бачу, що деякі аспекти у нас співпадають. Зокрема, судді не почувають себе вільно, коли вони приймають непопулярні рішення. Звісно, вони це роблять, але той тиск, який вони потім відчувають, є дійсно великим.
Іншою проблемою є те, що постійно йде великий потік нових справ. Це пов’язано з тим, що законодавство не модернізоване, поки що не цілком синхронізоване з Європейським союзом, і через значне навантаження має існувати певне фільтрування справ, які в результаті будуть допущені до розгляду. Коротко можна сказати, що це подібне до фільтрів, які запроваджені у Верховному Суді США.
— Чи стикалися Верховний Суд чи інші суди Хорватії з критикою конкретного рішення з боку іноземних структур, наприклад, посольств?
— Подібне траплялося у 90-х роках, але більше такого не було.
— Що мається на увазі під доброчесністю та чи однакове розуміння змісту цього поняття у різних країнах?
— Поняття доброчесності завжди пов’язане з місцевим контекстом, але є певні речі, які пов’язують суддів усіх країн, оскільки існують певні міжнародні стандарти щодо доброчесності, незалежності та неупередженості.
— Чи існує практика створення в інших європейських країнах органів на зразок української Громадської ради доброчесності?
— Я не повністю ознайомлений з ситуацією в Україні. Можу сказати, що загалом громадянське суспільство не до кінця усвідомлює, що таке суддівська доброчесність. Частково в цьому винні й судді, які не просувають та не пояснюють цього поняття. З іншого боку, це пов’язано з тим, що в цілому громадськості все одно.
— Чи відчував Верховний Суд Хорватії тиск з боку політиків? Які є шляхи запобігання цьому тиску?
— Явного, відкритого тиску наразі немає. Звісно, є певні меседжі та сигнали від політиків, проте після нашого приєднання до Європейського Союзу такі можливості впливу стали набагато вужчі, й політикам довелося змінити свій підхід.
Важливим є також, що ми маємо рішення Європейського суду з прав людини щодо заявника, де було встановлено порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки політики — президент, прем’єр-міністр, генеральний прокурор — назвали особу винною ще до того, як відбувся суд. Після цього рішення ставлення політиків значно змінилося.
— Які вдосконалення наразі бажає ввести Верховний Суд Хорватії?
— Покращення законодавства, до якого ми прагнемо — це звуження кола категорій справ, що потрапляють до Верховного Суду. Тоді Верховний Суд зможе займатися тільки тими справами, які представляють реальний інтерес та є важливими для суспільства.
