Розвиток інституту пробації в Україні відбувається за рахунок тісної співпраці з міжнародними експертами, зокрема, з Великобританії. Наразі розробляються професійні стандарти до складання досудових доповідей та до здійснення наглядової пробації, триває робота над ІТ-системою ведення реєстру засуджених.
Про успішний зарубіжний досвід функціонування системи пробації та особливості її впровадження в Україні в ексклюзивному інтерв’ю каналу «Право ТV» розповіла міжнародний експерт Проекту ЄС «ПРАВО-Justice» Саллі Лестер.
Бесіду вів
Олександр Погрібний,
«Судово-юридична газета»
— Для чого потрібна пробація?
— Пробація потрібна для того, щоб, в першу чергу, знизити рівень вчинення повторних правопорушень. І саме розміщення суб’єкта під наглядом пробації дозволяє досягти цього результату.
Окрім того, з суб’єктами пробації проводяться заходи для їх реабілітації, що включає в себе, зокрема, роботу з самим правопорушником та його родиною, роботу, спрямовану на те, щоб змінити ставлення особи до вчиненого злочину. Тобто, таким чином, досягається реінтеграція правопорушника в суспільство, так би мовити, його ресоціалізація.
Крім того, пробація цікава також і з фінансової точки зору, бо вона обходиться в 10 разів дешевше, ніж утримання особи в місцях позбавлення волі. Тим паче, інколи тюрма гірше впливає на злочинця і не сприяє вирішенню його проблем, а навпаки.
— Що необхідно, щоб застосувати пробацію: бажання людини, родичів і т.д.?
— Рішення про застосування пробації до правопорушника приймає, звісно, суддя. Але таке рішення виноситься в тому випадку, якщо, на думку суду, цій особі можна дати шанс виправитися без позбавлення волі. Безумовно, процес пробації є значно швидшим та ефективнішим, якщо сама особа виявляє бажання змінюватися, якщо її підтримують на цьому шляху родина, друзі, місцева громада.
— Як пробація працює в системі органів правосуддя?
— Перш за все, працівники служби пробації надають інформацію суду про правопорушника. Ця інформація дозволяє судді скласти певне уявлення про особу, можливо, про ті обставини, що підштовхнули її до вчинення злочину. І якщо суддя вирішує, що ці аргументи є достатніми для того, щоб дати людині шанс і застосувати до неї пробацію, то в подальшому роль служби пробації вже полягає в здійсненні нагляду за такою особою, застосуванні певних пробаційних заходів з метою її виправлення.
Звісно, приймаючи рішення, суддя керується не лише тим обсягом інформації, що надається працівниками пробації, але й певними додатковими факторами, такими як тяжкість скоєного злочину, вплив на потерпілих і суспільство. І лише після опрацювання, обмірковування всіх цих факторів суддя вже може дійти певного висновку.
— Чи розуміють судді, зокрема, у Великобританії, необхідність досудової доповіді? Адже в Україні судді часто її ігнорують.
— У Великобританії інститут досудової доповіді має досить тривалу історію. Щороку ми складаємо близько 120 тисяч таких доповідей. Приблизно в 70% випадків судді прислухаються до тих рекомендацій та пропозицій, що в них надаються. Це означає, що судді серйозно і з повагою ставляться до досудових доповідей, але, в той же час, останнє слово залишають за собою.
— Які заходи вживаються для того, щоб інші сторони процесу (прокурор, слідчий) та судді розуміли роль пробації?
— Дійсно, надзвичайно важливо, щоб і судді, і прокурори, й інші учасники судових проваджень усвідомлювали цінність пробації. У 2016 році, коли була створена і почалося впровадження служби пробації в Україні, повсюдно проводилися зустрічі з суддями, а пізніше і з прокурорами. Окрім того, студентам юридичних вузів також пропонувалися певні курси, програми, в рамках яких пояснювалося, що таке пробація, для чого вона потрібна, в чому її інтерес для судової системи зокрема і системи правосуддя в цілому. Звісно, попереду ще багато роботи, і необхідно продовжувати співпрацю як із суддями, так і з прокурорами, а також зі студентами.
— Наскільки успішно працює механізм досудової доповіді?
— Якщо говорити про Великобританію, то для 80% правопорушників, які відбувають покарання у суспільстві (саме так у Сполученому Королівстві ми визначаємо застосування пробації до особи), такий досвід є успішним. Враховуючи те, що в 70% випадків судді дослухаються до рекомендацій, які надаються в досудових доповідях, це означає, що подібний інструмент є досить ефективним.
В рамках проекту ЄС «ПРАВО-Justice» ми співпрацюємо зі службою пробації, зокрема, в частині розробки професійних стандартів, що повинні застосовуватися до досудових доповідей. Таким стандартам навчатимуть усіх існуючих та нових працівників пробації. І я дуже сподіваюся, що це сприятиме підвищенню якості досудової доповіді як інструменту пробації. Звісно, ще є куди вдосконалювати досудову доповідь в Україні, але я вважаю, що гарний старт було покладено, і можна працювати далі.
— Якими навичками мають володіти працівники системи пробації для ефективної роботи з людьми?
— Перш за все, це глибоке бажання працювати та інтерес до того, що вони роблять. Бажання змінювати особу, змінювати її поведінку, що іноді є досить складною, проблемною. Але якщо у працівника пробації є бажання, то це цілком можливо.
Насправді така робота потребує серйозних навичок. Бо мова йде саме про зміну поведінки особи, про зміну її ставлення та способу мислення. І ті люди, які намагалися змінити власну поведінку (наприклад, кинути палити, схуднути), знають, наскільки важко це зробити, змусити самого себе, і наскільки малодієвими є лише вербальні заклики про те, що щось не потрібно робити.
Окрім того, інколи, навіть тоді, коли людина змогла змусити себе і досягти певного прогресу, трапляються, так би мовити, рецидиви. І правопорушники не є виключенням. Чимало з них мають проблеми з алкоголем, наркотиками. І намагаючись змінити саме цю частину їхнього життя, працівник пробації може досягати певного прогресу. Але людина має схильність зриватися, тоді доводиться все починати спочатку.
Тож працівник пробації має бути достатньо врівноваженою особою, креативною, і найголовніше, він має вміти сприймати правопорушників як людей, особистостей, незважаючи на те, що вони зробили в минулому.
— Які особливості системи пробації у Великобританії?
— Насправді, служба пробації Великобританії має довгу історію, більше 100 років. Але одним із найголовніших наших досягнень я вважаю запровадження механізму міжінституційної співпраці, який було запропоновано на початку 2000-х років. Це механізм, який дозволяє багатьом різним установам об’єднувати зусилля для досягнення цілей пробації.
Ядром цього механізму є служба пробації, поліція та пенітенціарна служба. Також ці три установи в рамках спільної роботи залучають й інших контрагентів, таких як центри зайнятості, установи з надання житла, співпрацюють з громадськими організаціями, медичними та іншими закладами, що можуть допомогти їм з реабілітацією, ресоціалізацією.
У фокусі уваги цього міжінституційного механізму знаходяться, зокрема, правопорушники, які скоїли особливо тяжкі злочини, статеві злочини. Тобто це ті особи, за якими здійснюється нагляд вже після відбування ними покарання. При цьому переслідуються 2 цілі. З одного боку, це ресоціалізація, реабілітація таких осіб, з іншого — здійснення нагляду та моніторингу за ними для суспільної безпеки.
Працюючи з такими правопорушниками в рамках міжінституційного механізму співпраці, приймаються рішення, наприклад, щодо надання житла особі на певній території, її працевлаштування на те місце роботи, де вона може працювати в безпечному для себе середовищі, але в якому вона, водночас, не представляє загрози для інших осіб. До такої особи застосовуються пробаційні програми, програми лікування (за необхідності) та низка інших заходів. При цьому, якщо злочинець не бажає співпрацювати, то представники різних установ, що входять до складу цього міжінституційного механізму, приймають рішення, що робити далі, і це рішення може включати в себе навіть повернення особи до місць позбавлення волі.
Я думаю, що запровадження цього механізму продемонструвало, наскільки важливою є співпраця різних установ.
— Яким чином Британія допомагала впровадженню системи пробації в Україні? Які заходи вживалися?
— В рамках проекту велася робота по кількох напрямках, маючи за кінцеву мету створення і розвиток служби пробації в Україні. По-перше, проект сприяв створенню мережі підрозділів пробації по всій Україні. Наразі їх більше 500, і в них працює близько 4000 осіб. Крім того, експерти проекту брали участь у розробці навчальних програм для працівників пробації, як для нових працівників, так і для колишніх працівників кримінально-виконавчої інспекції, які були переведені до новоствореної служби пробації. Також проект допомагає в розробці ІТ-системи ведення реєстру засуджених. Тобто на основі електронної платформи буде створено спеціальний інструмент, що дозволить працівникам пробації в електронному вигляді здійснювати ведення справ правопорушників.
Особисто я працюю за напрямком розробки професійних стандартів до складання досудових доповідей і до здійснення наглядової пробації. Наприклад, в рамках поточної місії ми працювали з представниками від української служби пробації над розробкою таких стандартів. Було досягнуто значного результату, і наступним кроком має стати аналіз наших напрацювань українською стороною з метою подальшого пілотного впровадження цих стандартів та їхнього випробовування вже на практиці.
— За якими критеріями оцінюються шанси на вчинення людиною повторного правопорушення?
— Імовірність вчинення повторного правопорушення визначається за допомогою так званого інструменту оцінювання ризиків і потреб. Тобто це той інструмент, при застосуванні якого працівник пробації збирає інформацію про особу правопорушника, його життєві обставини, про ті фактори, що підштовхнули його до вчинення правопорушення, про можливі проблеми, які має особа (наприклад, зловживання алкоголем чи наркотиками, розлучення, фінансові негаразди, втрата місця роботи). З одного боку це дозволяє оцінити шанси на вчинення повторного правопорушення, а з іншого - працівник пробації має можливість вести свою роботу з особою більш цілеспрямовано, направляючи свої зусилля на вирішення тих проблем, які, на думку працівника пробації, стали причиною вчинення правопорушення.
Відомо, що у Великобританії, наприклад, близько 30% правопорушників, які успішно відбули свій пробаційний строк, вчиняють повторне правопорушення протягом 1 року після завершення цього строку. Але і в таких випадках судді все одно іноді дозволяють щодо такої особи знову застосувати пробацію, після чого вже реєструють близько 80% випадків, коли особа успішно завершує це відбування пробаційного строку і не вчиняє повторних правопорушень.
Ми докладаємо чимало зусиль для того, щоб показник вчинення повторних правопорушень після відбування пробаційного строку був ще меншим. Але, в той самий час, ми не відмовляємося від застосування пробації навіть повторно, бо знову ж таки, статистика свідчить про те, що особи, які відбули реальне покарання у місцях позбавлення волі строком до 12 місяців, після виходу із тюрми вчиняють повторне правопорушення протягом року у 65% випадків, тобто вдвічі частіше. Це доводить, що пробація є більш ефективним інструментом виправлення особи, ніж тюрма.
Тим паче, якщо порівнювати пробацію і реальний строк у в’язниці, навіть короткий, то з точки зору ефективності, в т.ч. фінансової, пробація є більш цікавою.
