Обставини справи
У березні 2014 року особу було засуджено до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком у 1,5 роки. Пізніше, у липні 2015 року апеляційний суд виніс вирок, яким призначив засудженому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Останній звернувся до суду із клопотанням про застосування до нього ст.6 Закону України «Про амністію у 2014 році» та просив скоротити йому наполовину невідбуту частину покарання.
Враховуючи, що на момент набрання чинності зазначеним законом (19 квітня 2014 року) засуджений ще не відбував покарання, Корюківський районний суд Чернігівської області дійшов висновку, що положення ЗУ «Про амністію у 2014 році» на нього не поширюються, тому відмовив у задоволенні клопотання.
Апеляційний суд Чернігівської області залишив це рішення без змін. Звертаючись до касаційного суду, засуджений наполягав на скороченні невідбутої частини покарання, призначеного вироком суду першої інстанції від 6 березня 2014 року, тобто до набрання чинності законом «Про амністію у 2014 році».
Провадження у Касаційному кримінальному суді
Відповідно до ч.2 ст.424 КПК касаційному оскарженню підлягають лише ті рішення, що перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Тож, виходячи з цього, Касаційний кримінальний суд зробив висновок, що оскільки оскаржені судові рішення стосуються питань, пов'язаних із виконанням вироку, то вони не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
А Верховний Суд України у постанові від 11 лютого 2016 року у справі №5-331кс15 висловив протилежну позицію, зазначивши, що повноту касаційного перегляду обмежено лише випадками прямої законодавчої заборони.
Однак так було ще до внесення змін до Конституції. Натомість чинна на сьогодні редакція Основного Закону встановлює право особи на касаційне оскарження судового рішення виключно у випадках, передбачених законом.
«У випадку застосування амністії до засуджених, вироки щодо яких набрали законної сили, розгляд зазначеного питання регулюється нормами розділу VIIІ «Виконання судових рішень» КПК. Згідно з ч.6 ст. 539 КПК за наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку. Положень щодо права на касаційне оскарження судових рішень, постановлених у порядку виконання вироку, КПК не містить, що з огляду на вимоги п.8 ч.3 ст.129 Конституції України вказує на те, що оскаржувані судові рішення не є предметом перегляду суду касаційної інстанції», — йдеться в ухвалі ККС (судді Станіслав Голубицький, Аркадій Бущенко, Ірина Григор’єва).
Така неоднозначність підходів зумовлює неоднаковість судової практики, а тому задля вирішення наявної у справі виключної правової проблеми колегія ККС вирішила передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Правова позиція Великої Палати ВС
При вирішенні поставленого питання, Велика Палата керувалася, зокрема, практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні по справі «Монкорне де Комон проти Франції» ЄСПЛ вказав, що процедури, які стосуються виконання вироків, у тому числі застосування амністії, не підпадають під дію ст.6 Конвенції (право на справедливий суд) в її кримінальному аспекті розгляду, оскільки рішення з питань застосування, яке набрало законної сили, не зачіпає «спору ... про цивільні права і обов'язки» та не має відношення до «пред'явлення кримінального обвинувачення».
«Виходячи з положень п.8 ч.3 ст.129 Конституції України в редакції Закону №1401-VIII, право особи на касаційне оскарження судового рішення в кримінальному провадженні має обмежений характер та реалізується виключно у випадках, передбачених КПК.
Судові рішення щодо застосування амністії, постановлені на стадії виконання вироку, не можуть бути оскаржені в касаційному порядку, оскільки у КПК не передбачено право особи на їх касаційне оскарження», — йдеться у постанові Великої Палати ВС від 23 січня 2019 року.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС визначила, чи можливе примирення сторін у порядку ст.46 КК у справах щодо злочинів, наслідком яких є смерть потерпілого.
Крім того, ВП ВС сформулювала правову позицію щодо того, чи є нероз’яснення засудженому права на суд присяжних безумовною підставою для скасування вироку.
