Тривале просування ідеї реформи юридичної освіти, яка мала б стати частиною масштабної реформи освіти в цілому, у нинішньому році нарешті має дійти до логічного завершення. На це дуже сподіваються її автори. Робоча група, що працює при Міністерстві освіти і науки, до складу якої входять посадовці Міністерства юстиції, представники академічної та професійної правничої спільноти та іноземні експерти, до початку весни має запропонувати загалу оновлений проект Концепції реформи.
Як відомо, перший варіант Концепції був узгоджений і проголосований робочою групою вже більше двох років тому. До Верховної Ради навіть був поданий законопроект «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» (№7147), який законодавчо закріплював основні принципи реформи. Однак з приходом у Міносвіти нового керівництва процес дещо пригальмував. Деякі положення реформи, зокрема про перехід у юридичній освіті виключно до наскрізної магістерської програми і впровадження нового механізму доступу до юридичної професії шляхом обов’язкового складання її випускниками Єдиного державного кваліфікаційного іспиту, видалися тоді занадто радикальними. Висловлювалися побоювання, що юридична освіта може набути характеру елітарності, що створить серйозні проблеми для доступу до неї широкого кола випускників шкіл, і під загрозою існування опиняться ціла мережа приватних навчальних закладів.
Зрештою, від згаданих положень так і не відмовились, але вирішили запроваджувати їх більш стримано і зважено. Реформатори запевняють, що їм нарешті вдалося дійти певної згоди щодо моделі юридичної освіти, яка може бути прийнятна для українських реалій. Проте проголошені основні принципи змін і план їх впровадження так і не зменшили кількість скептичних оцінок.
Безконтрольний лібералізм
Основна проблема, на яку продовжують посилатися як на причину реформи, полягає у тому, що нинішній рівень знань та практичних навичок випускників юридичних навчальних закладів не відповідає потребам ринку. Прихильники реформ стверджують, що юристів за спеціальностями «Право» та «Міжнародне право» готують занадто багато закладів вищої освіти — близько 300. Причому більшість з них непрофільні. «Ледь не кожний кулінарний технікум має юридичне відділення», — образно свідчать реформатори і додають, що такі заклади щороку випускають тільки за спеціальністю «Право» близько 25 тисяч спеціалістів та магістрів. Для порівняння, у Німеччині дипломи у галузі права за рік здобувають лише 8 тисяч випускників.
За словами колишнього декана юридичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, а нині члена Вищої ради правосуддя Андрія Бойка, сучасна вітчизняна ліберальна модель вищої освіти надає занадто широкі можливості для первинного доступу до юридичної професії та водночас не забезпечує належний контроль за освітніми програмами та якістю знань на вході, у процесі та по завершенню навчання. «Це призвело до того, що на сьогодні працевлаштуватися за фахом може тільки 1 із 12 випускників-юристів. Відтак, на професійному ринку маємо, з одного боку, велику кількість дипломованих правників, а з іншого — постійні нарікання професійної спільноти на невідповідність випускників сучасним вимогам професійної підготовки, у першу чергу в сфері суддівської, прокурорської, адвокатської та нотаріальної діяльності», — переконаний один з ідеологів змін.
На підтвердження своїх слів експерт наводить результати вступу випускників бакалаврату на магістерську програму в 2018 році. Створеній з представників провідних навчальних закладів країни фаховій комісії, яку очолював Андрій Бойко, було доручено встановити пороговий бал для вступу. Експерти схилялися до 37 балів (із 100 можливих), проте коли стало зрозуміло, що такий поріг не подолають близько 54 відсотків бакалаврів, за наполяганням Міносвіти його опустили ще нижче, до 22 балів. І навіть тоді він залишився недосяжним для третини претендентів на здобуття магістерського рівня.
«За великим рахунком, 22 бали, встановлених на рівні порогу вгадування, здатна була набрати кожна ерудована людина, знайома з мінімальними стандартами правничої сфери. Але маємо наглядний приклад сучасного стану рівня нашої освіти», — зазначає фахівець.
«Істина завжди конкретна»
Не можна виключно за результатами вступних іспитів до магістратури оцінювати рівень викладання у закладах освіти. «Результати іспитів свідчать лише про рівень знань конкретного вступника», — переконаний проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету ім. Т. Шевченка Володимир Бугров. Та й нарікання роботодавців на рівень професійної підготовки випускників мають бути конкретніші.
Щоб щось порівнювати, треба мати еталон. Ним може бути тільки професійний стандарт. «На сьогоднішній день професійного стандарту діяльності юриста не існує. Ні судді, ні прокурора, ні адвоката, ні нотаріуса… Відтак, у освітян виникає питання: наскільки коректними є твердження роботодавців про добру чи погану підготовку випускників? Вони випливають, по суті, тільки з інтуїтивної оцінки здібностей конкретної особи», — вважає проректор. За його словами, Міністерство освіти і науки через Науково-методичну раду і відповідні фахові комісії розробляє й затверджує виключно академічні стандарти і разом з академічною спільнотою несе за них відповідальність.
Академічні стандарти — це перелік компетентностей, або, як раніше казали, знань, навичок, вмінь, які мають бути сформовані в результаті вивчення певних предметів. «Наприклад, навичок критичного мислення можна набути, вивчаючи логіку або математику. Різними шляхами можна дійти до одного результату», — пояснює Володимир Бугров.
Інша річ — стандарти професійні. Саме відповідні об’єднання роботодавців чи профільні міністерства і відомства мають ініціювати їх створення й мусять зробити їх зрозумілими і практичними, а не обмежуватись тільки критикою нинішнього стану освіти.
«Мало би бути так: спочатку Міністерство юстиції як головний юрист країни стимулює розробку фахівцями певних професійних стандартів. Паралельно проводиться опитування роботодавців. До речі, суди та прокуратура також є роботодавцями, тож без їх участі профстандарти не скласти. На кожну професію має бути свій стандарт. Якщо суддя і адвокат — різні професії, то й профстандарти у них мають бути різні. Після розробки проект професійних стандартів передається до Міністерства освіти і науки, щоб те, відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту», затвердило та імплементувало їх до стандартів академічних. Без цього говорити про якусь реформу юридичної освіти, зокрема щодо регульованих професій, трохи абсурдно. Це означає ставити воза попереду коня», — підкреслює представник академічної спільноти.
Що ж стосується дотримання вишами стандартів академічної освіти, то це вже сьогодні повністю регулюється передбаченим законодавством інструментарієм. Скажімо, постійно можна тримати на контролі дотримання навчальними закладами ліцензійних умов, наявність у них необхідної кількості й відповідного наукового рівня викладачів, учбових програм, навчальних засобів тощо.
Тактика малих перемог
Незважаючи на наявність різних поглядів на значимість і черговість впровадження компонентів реформи, нинішній рік може стати для неї вирішальним. Єдність поглядів та бажання змін демонструють Міносвіти та Мінюст, які, по суті, виступають однією командою.
Як повідомив генеральний директор директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України Владислав Власюк, його відомством виставлені пріоритети на 2019 рік. Першим з них є розробка проекту нової Концепції. «До речі, і в плані пріоритетних дій уряду на цей рік закладено, що до вересня проект Концепції має бути переданий на розгляд КМУ і затверджений. Сподіваюся, перший варіант цього документу з’явиться на початку весни. Потім буде публічне обговорення», — передбачає він.
Другим пріоритетом буде оптимізація державного фінансування (замовлення) підготовки фахівців за спеціальностями «Право» і «Міжнародне право». Як пояснив представник Міністерства юстиції, таким чином спробують усунути ключову проблему юридичної освіти — привести обсяги і структуру держзамовлення у відповідність до вимог ринку. Зокрема, нинішнього року за ініціативою Мінюсту вже відмовилися від держзамовлення на освітню програму за рівнем молодшого спеціаліста.
Третій пріоритет стосується вдосконалення процедури вступу на юридичні факультети. Поки що це «вдосконалення» проявилося у встановленні цього року порогу при вступі на бакалаврат спеціальностей «Право» та «Міжнародне право» на рівні не нижче 130 балів. У Мінюсті сподіваються, що в такий спосіб вдасться відсіяти частину випускників шкіл з критично низьким рівнем знань.
Крім того, буде продовжуватися вдосконалення Єдиного фахового вступного випробування, яке випускники бакалаврату складають при вступі на магістерську програму. До складу приймальних комісій, а також експертних груп, які розробляють та рецензують тестові завдання, намагатимуться включати практикуючих правників, у першу чергу суддів Верховного Суду та Конституційного Суду України.
Реформатори хваляться, що нарешті вдалося «вдихнути життя» у Національне агентство забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) — днями воно починає виконання своїх статутних обов’язків з розгляду та акредитації освітніх програм.
Найбільш дискусійною все ще залишається ідея впровадження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ), який, за задумом авторів реформи, має завершувати навчання за програмою магістра і у разі підтвердження рівня здобутих знань надаватиме первинний доступ до правничої професії. Минулого року Міносвіти вдалося домогтися прийняття постанови Кабміну, котра визначає освітні спеціальності, за якими слід буде складати ЄДКІ. Серед них спеціальності «Право» і «Міжнародне право». Цього року зусилля експертів у галузі права будуть спрямовані на розробку і затвердження порядку проведення такого іспиту, якого досі немає.
Проте в академічному середовищі не до кінця розуміють потребу в ЄДКІ. Зокрема, проректор КНУ Володимир Бугров нагадує, що якщо погортати профільні закони стосовно суддів, прокурорів, адвокатів та нотаріусів, скрізь йдеться про те, що кожен цей фах можна здобути за наявності вищої юридичної освіти, певного стажу, проходження додаткового навчання чи стажування, а також склавши іспит відповідній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії. «Виникає питання: для чого випускнику магістерської програми за спеціальністю «Право» додатковий кваліфікаційний іспит, якщо згаданими законами вони передбачені для кожної регульованої професії, а у прокурорів та суддів є це ще й конкурсний відбір?» — дивується освітянин. Крім того, на його переконання, виникає загроза втручання в автономію закладів вищої освіти, адже незрозуміло, хто буде приймати ЄДКІ. «Виходить, приймати іспит буде хтось, а видавати диплом — навчальний заклад. Ніде в світі такого немає».
Не обминули увагою автори реформи й професійні стандарти. Тільки серед пріоритетів вони чомусь на останньому місці. Певне, через те, що ініціатива тут дійсно має виходити саме від професійних спільнот.
Тривалість створення професійних стандартів і їх перетворення на стандарти вищої освіти підтвердила керівник експертної групи з питань нормативно-правового забезпечення директорату вищої освіти Міністерства освіти і науки Алла Рибалко. За її словами, на затвердження одного стандарту потрібно приблизно півтора роки. «На початок 2019 року ми маємо вже 51 стандарт вищої освіти рівня бакалаврату і понад 10 стандартів рівня магістратури. Ці стандарти описують освітню компоненту, за якою готуються відповідні фахівці у тій чи іншій галузі. Щоправда, у правничій сфері на державному рівні вдалося затвердити лише бакалаврський стандарт», — поділилася подробицями експерт.
Якщо науково-методичні комісії працюють більш-менш прогнозовано, вважає керівник експертної групи, кінцевий успіх цілком залежить від порозуміння з професійними спільнотами. «Стандарт бакалавра з права, скажімо, був затверджений після тривалої важкої роботи. Довгий час не могли прийняти концепцію цього стандарту, оскільки різні професійні спільноти щоразу ставили свої умови. Уявіть, за кожною спеціальністю ми маємо розробити свій стандарт, а загалом їх близько чотирьох сотень», — підкреслила Алла Рибалко.
Сухий залишок
За лаштунками пріоритетів реформування юридичної освіти залишилася сама структура майбутньої системи навчання. Щоб не дражнити професійне середовище і зберегти ліберальну модель, до якої звикли навчальні заклади, авторам, як їм здається, вдалося знайти компромісний варіант.
Так, у підготовці правників пропонуються два напрями, чи так звані траєкторії. Докорінні й жорсткі зміни нав’язують лише для тієї гілки, що пов’язана з регульованими професіями (суддя, прокурор, адвокат, нотаріус). Вступ на ці спеціальності буде відбуватися на базі освітнього рівня «молодший бакалавр» (це нововведення ще тільки в теорії). На цьому рівні засвоюються лише загальні компетенції, а через два роки навчання бажаючий здобути «справжню» правничу професію буде змушений складати вступний іспит на наскрізну магістерську програму, яка розрахована на 3–3,5 роки. Фахові іспити будуть включати тести на зразок LSAT (Low School Admission Test), які оцінюють аналітичне та критичне мислення, а також підтвердження знань з іноземної мови, яка починає відігравати у діяльності правника провідну роль. ЄДКІ по завершенню навчання стане підтвердженням правничої кваліфікації й надасть первинний доступ до обраної професії. Ця схема не є унікальною — подібна модель вже давно використовується в Канаді.
Інша траєкторія залишає нішу для класичної системи підготовки юристів широкого профілю. Там залишається традиційна дворівнева структура: бакалавр — магістр.
«Мене засмучує обставина, що абітурієнт у 16–17 років мусить робити вибір, йти на молодшого бакалавра чи на традиційну траєкторію. Думаю, у такому віці людині ще важко уявити, ким вона захоче працювати навіть через 3–4 роки», — вважає Володимир Бугров.
Непокоїть академічну і професійну спільноту й питання можливих скорочень кількості навчальних закладів і тих, хто буде навчатися, якщо вдасться запровадити пропоновані зміни. Скорочення, безумовно, не уникнути, вважає Андрій Бойко, але адміністративно відбирати можливіть навчати студентів у навчальних закладів ніхто не буде. «Ті навчальні заклади, де рівень підготовки не відповідає вимогам часу, просто не отримають абітурієнтів. Сьогодні, на жаль, є приватні заклади, де 60, а часом і 70 відсотків випускників бакалаврату не можуть скласти вступний фаховий іспит на продовження навчання за магістерською програмою. Побачивши, що в такому навчальному закладі відсутні професійні перспективи, туди перестануть вступати», — впевнений експерт.
А загалом реформа розрахована на тривалий час. Якщо вона буде схвалена і почне реалізовуватися, її результати ми побачимо лише через 5–6 років.
