28 лютого вчене коло обере до складу ключового органу суддівського врядування — Вищої ради правосуддя своїх представників. Нагадаємо, що наразі, як того вимагають європейські стандарти, більшість у складі ВРП мають становити судді.
Серед кандидатів, яких буде розглядати з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ — суддя Господарського суду Києва, доктор юридичних наук, доцент на посаді професора кафедри інтелектуальної власності юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Оксана Блажівська.
Оксана Євгенівна вважає, що настільними книгами досвідченого правника мають бути Біблія, Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а також Бангалорські принципи поведінки суддів і Кодекс суддівської етики. Про те, що формує професійний світогляд правника та як бачить свою роль у Вищій раді правосуддя, вона розповіла в інтерв’ю «Судово-юридичній газеті».
— Чому Ви вирішили пов’язати свій подальший професійний шлях з Вищою радою правосуддя та як бачите свою роль у ній?
— Сучасні виклики доводять, що незаангажований погляд, вміння розглянути ситуацію як зсередини судової системи, так і ззовні, з точки зору потреб суспільства, є важливими характеристиками для претендентів до складу ВРП, яка в рамках судової реформи отримала нові повноваження та фактично уособлює нове обличчя правосуддя.
Також Вища рада правосуддя нині є основним комунікаційним містком між судовою системою та суспільством, що ставить до її членів високі вимоги.
Будучи суддею та викладачем кафедри інтелектуальної власності юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, я маю чудову можливість реалізувати себе у різних професійних правових напрямах. З одного боку, спілкуватися зі студентами — новою генерацією, бачити, яких змін вона прагне. З іншого боку, як суддя, я розумію, яким чином ці зміни реалізуються на практиці. Бачення зовнішнього і внутрішнього аспектів і спонукало мене спробувати себе в якості кандидата до Вищої ради правосуддя.
Окрім того, в умовах швидких перетворень як ніколи актуальним є підсилення практичної сторони розбудови реформи науковою та теоретичною основою. Враховуючи потреби сьогоднішнього дня, вимоги громадськості, не можна забувати про основоположні принципи, закладені в міжнародних стандартах поведінки суддів.
Одне з завдань Вищої ради правосуддя — детально розібратися, чи дійсно суддя навмисне вчинив дисциплінарний проступок, чи мала місце помилка через недостатній рівень кваліфікації або внаслідок плинного законодавства і змін у судовій практиці. У зв’язку з цим, на мій погляд, професійний досвід науковця, викладача та судді, яка також застосовує новозмінене процесуальне законодавство, може сприяти формуванню обґрунтованої і об’єктивної оцінки дій суддів.
Як вбачається з практики ВРП, нерідкими є випадки, коли суб’єкт звернення, незгодний з судовим рішенням, фактично намагається таким чином оскаржити його. Втім, у ч. 1 ст. 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чітко визначено, що у відкритті дисциплінарної справи щодо судді має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди з судовим рішенням. Перегляд та скасування судових рішень не належить до кола повноважень Вищої ради правосуддя, але розуміння меж, за які ВРП виходити не має права, на жаль, у суспільстві відсутнє.
Враховуючи цю проблему, для уникнення непорозумінь Вища рада правосуддя має роз’яснювати, у чому полягає її роль у системі судоустрою. Для цього, як і в кожному суді на сьогодні, у ВРП слід визначити відповідальну особу. Бажано, щоб це був член Ради, який зможе ефективно комунікувати як з пресою, так і з широкою громадськістю. Його діяльність має полягати не у простому озвучуванні норм законодавства, а у поясненні зрозумілою мовою, чому було ухвалене те чи інше рішення.
— Чи перетинається Ваша наукова діяльність з суддівською?
— Науковою та викладацькою діяльністю я займаюся вже тривалий час, захистила докторську дисертацію, маю низку наукових праць. Наразі я викладаю на кафедрі інтелектуальної власності юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, і моя наукова та практична діяльність сфокусовані в одній галузі права.
Спеціалізація у сфері захисту прав інтелектуальної власності перетинається з викладацькою роботою на кафедрі. З огляду на науковий та практичний досвід, я залучалася до участі у заходах, присвячених імплементації до національного законодавства нової інституції — Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності та до розробки відповідного законодавства.
— Зараз бачимо чимало звернень суддів до Вищої ради правосуддя щодо втручання в правосуддя: не лише з боку правоохоронних органів, а й активістів, громадських організацій та інших формувань. Чи має Вища рада правосуддя вести певну роз’яснювальну роботу?
— Дійсно, судова реформа наразі перебуває у фокусі уваги суспільства. З огляду на сьогоднішні події в судовій гілці влади, роль Вищої ради правосуддя полягає і в тому, що вона має встановити розумний баланс між вимогами, бажаннями, очікуваннями громадян від судів та належним захистом суддів від втручання. Має існувати розуміння, де межа між справедливою критикою суду та відвертим тиском на нього.
Громадськість через вже усталену недовіру до судів часто вважає, що шляхом тиску зможе зробити рішення судді більш об’єктивним. Тому ці спроби мають місце, навіть коли справа ще по суті судом не розглядалася. На жаль, трапляються й дійсно зухвалі спроби тиску на суд, застосування фізичного насильства та погроз. Ще більш прикро, що суспільство не може розібратися у певній ситуації та сліпо вірить популістичним гаслам.
Основними повноваженнями Вищої ради правосуддя є вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів. На виконання цих повноважень ВРП має роз’яснювати суспільству, що тиском на суд, фізичним чи психологічним, не можна домогтися справедливого рішення. Має бути вироблена чітка та зрозуміла громадянам етична формула, і у роботі над нею наукове коло має також висловити свою вагому думку.
— Більшість громадян вважають, що Вища рада правосуддя — це такий орган, який має займатися очищенням суддівських лав. Чим, на Вашу думку, має займатися ВРП?
— У процесі діяльності ВРП ми бачимо двох суб’єктів — це суспільство та суддя. Суддя, особливо якщо це дисциплінарна справа, очікує, що його позиція теж буде почута, сприйнята та висвітлена максимально об’єктивно і зрозуміло для суспільства. Адже якраз у послідовності, зрозумілості рішень судової гілки влади для широкого кола громадян полягає її відкритість.
Саме тому Вища рада правосуддя має пояснювати, відчуваючи запит суспільства, мотивацію своїх рішень: чому суддю призначають, переводять, притягають до відповідальності або відмовляють у цьому. Вважаю, що Вища рада правосуддя має приділяти цьому аспекту належну увагу і для здійснення такої роботи має бути її постійний представник, який відповідатиме за таку комунікацію.
На сьогодні в суспільстві є перебільшене уявлення про ВРП як «каральний меч». Так, вона перебрала на себе функції, які колись мала Вища кваліфікаційна комісія суддів. Але вона має аналізувати всі фактори при вирішенні справи стосовно судді, розібратися, чи дійсно має місце склад дисциплінарного проступку, в чому його причини, чи не носить він масового характеру серед суддів внаслідок певної системної проблеми. У певних випадках, з огляду на свої повноваження, ВРП може запропонувати шляхи вирішення таких проблем для попередження майбутніх порушень. Вважаю, що в цьому випадку мій професійний досвід міг би стати в нагоді.
Вища рада правосуддя завдяки роз’яснювальній роботі має врівноважити ставлення до судової системи, до правової реформи в цілому. Суспільство дійсно є певним фільтром, і зараз вже зрозуміло, що не даючи йому висловитися та не слідкуючи за витоками проблем на стадії їх зародження, можна дозволити розростися їм до ще більших масштабів.
— Зараз багато йдеться про зміни в судовій владі, але лунає й багато критики. Чи дійсно ці зміни неефективні?
— Законодавчих та інституційних змін у рамках судової реформи дійсно багато. Зрозуміло, що є критики, які вимагають блискавично реалізувати ці зміни. Втім, є відома фраза Альберта Ейнштейна: той, хто хоче бачити результати своєї праці негайно, має йти в чоботарі.
Судова реформа вже дозволила вирішити чимало проблемних питань щодо доступу громадян до правосуддя. Деякі зміни, зокрема, щодо вирішення справ шляхом мирного врегулювання спору, впровадження електронного судочинства тощо, ще знаходяться на стадії втілення.
Одним з дієвих кроків реформи була інтеграція до судової системи адвокатів, науковців, представників інших правничих сфер. Симбіоз різних точок зору, альтернативний погляд дійсно часто дозволяють віднайти шлях для вирішення складних задач. Можу стверджувати так з огляду на те, що сама поєдную викладацьку, наукову та суддівську діяльність. І наразі ми бачимо ефективність такого симбіозу на прикладі нового Верховного Суду.
Критикувати зміни та реформу в цілому, не відчувши, як вона працює, зарано — минув ще невеликий проміжок часу після ухвалення відповідних законодавчих змін. Але ми повинні працювати над тим, щоб якнайшвидше впровадити та реалізувати ці якісні зміни в життя в найкращому варіанті.
Професія судді вимагає найвищої правосвідомості, розуміння справедливості, відповідальності, чесності, щоб відповідати вимогам українського суспільства та у своїй поведінці рівнятися на найвищі міжнародні стандарти. Дійсно, це складна професія, яка заснована на довірі суспільства. І цю довіру ми маємо утвердити об’єктивними, зрозумілими та чіткими рішеннями, повагою до прав людини.
