Позивач звернувся до суду з позовом до житлово-будівельного кооперативу, ПАТ «Київводоканал» та ПАТ «Київенерго» з вимогою здійснити помісячний перерахунок за житлово-комунальні послуги за період з 1 грудня 2006 по 30 червня 2014 року по належній йому квартирі, зокрема:
- за послугу утримання будинку та прибудинкової території відповідно до розпорядження КМДА від 19 травня 2000 року №748 «Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій у Києві»;
- за послугу централізованого опалення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року №1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року №1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення»;
- за послугу централізованого водопостачання холодної та гарячої води та водовідведення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року №1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року №1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення».
Місцевий, апеляційний та Вищий спеціалізований суд залишили вимоги позивача без задоволення, виходячи з того, що ПАТ «Київенерго» та ПАТ «Київводоканал» є неналежними відповідачами, оскільки не були виконавцями спожитих позивачем у спірний період послуг централізованого опалення та послуг централізованого постачання холодної води і водовідведення, централізованого постачання гарячої води і водовідведення, нарахування оплати позивачу за спожиті послуги не здійснювали.
Крім того, суди встановили відсутність порушень з боку житлово-будівельного кооперативу прав позивача як споживача послуг, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про захист споживачів», внаслідок визначення відповідачем ціни послуг неналежним чином, оскільки ціна продукції на момент споживання послуг та їх оплата були визначені згідно діючих на той момент тарифів, які в подальшому були скасовані за межами заявленого позивачем періоду.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень, посилаючись на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права (зокрема, ст. 16 ЦК, ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Перевіривши доводи, наведені в заяві, та дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі позивача у спірний період здійснювалося відповідно до тарифів, прийнятих розпорядженнями КМДА, однак вони в подальшому були скасовані постановами Шевченківського райсуду столиці від 21 березня та 30 вересня 2014 року.
«Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню», — йдеться у постанові Великої Палати ВС від 16 січня 2019 року.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про те, як споживач може знизити розмір плати за комунальні послуги у разі їх надання у неповному обсязі або поганої якості.
