Офіційний спостерігач за виборами президента України у територіальному виборчому окрузі 221 від ГО «Українська Асоціація Акціонерів», звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до кандидатів на пост президента України де треті особи — Центральна виборча комісія України та Державне підприємство Національний спортивний комплекс «Олімпійський», у якому просив:
- визнати протиправними дії кандидатів щодо проведення протизаконної агітації та зобов'язати їх утриматися від протизаконної агітації за власної участі із закликами про проведення теледебатів на НСК «Олімпійський» або інших видів протизаконної агітації до моменту включення у виборчі бюлетені другого туру виборів резидента України 2019 року;
- зобов'язати ЦВК України вчинити дії, пов'язані із застосуванням визначених законодавством санкцій стосовно відповідачів за порушення виборчого законодавства у вигляді протизаконної агітації.
У своїй ухвалі від 05.04.2019 у справі №640/5921/19 Окружний адміністративний суд зазначив, що дії кандидатів на пост президента України, їхніх довірених осіб оскаржуються до апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, та передав справу до апеляційного адміністративному суду.
Рішенням апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного адміністративного суду, а позовну заяву офіційного спостерігача за виборами президента України у територіальному виборчому окрузі 221 від громадської організації «Українська Асоціація Акціонерів» залишити без розгляду. Він вважав, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду та вирішення справи по суті, оскільки ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані Закон України «Про вибори Президента України» не наділяють офіційних спостерігачів правом оскаржувати дії кандидатів на пост президента України, в тому числі щодо проведення агітації, а тому в даному випадку позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, що відповідно до приписів п 1 ч. 1 ст. 240 КАС України є підставою для залишення такого позову без розгляду.
У постанові від 12.04.2019 вказано, що перегляду в апеляційному порядку підлягає лише правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання щодо наявності у позивача правосуб'єктності на звернення до суду з відповідними позовними вимогами до відповідачів як кандидатів на пост президента України. У свою чергу, ВС дійшов висновку, що національне виборче законодавство залежно від органу, уповноваженого розглядати та вирішувати виборчі спори, передбачає застосування двох альтернативних способів оскарження офіційними спостерігачами виборчих правопорушень — адміністративного та судового.
КАС України дійсно прямо не передбачено право офіційних спостерігачів оскаржувати дії чи бездіяльність кандидатів на пост президента України. Разом з тим, розглядаючи правосуб'єктність офіційних спостерігачів, закріплену ст. 69 Закону №474-XIV, у співвідношенні з положеннями КАС України, колегія суддів враховує правову позицію Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену в постанові №15 від 01.11.2013 «Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом», відповідно до якої при визначенні пріоритетності норм, які містяться в КАС України та інших законах, у тому числі й законах про вибори, слід враховувати те, що норма, якою визначено суб'єктивне право учасників виборчого процесу (виборців, спостерігачів тощо), є пріоритетною.
Аналізуючи норми законодавства, ВС дійшов висновку, що офіційні спостерігачі мають право на оскарження будь-яких виборчих правопорушень, оскільки це право за своїм змістом виходить за межі їх інших суб'єктивних прав, які реалізуються у виборчому процесі, а тому його слід вважати окремим виборчим правом.
Також ВС вказав, що предметом виборчого спору може бути практично будь-яке порушення вимог виборчого законодавства. На відміну від інших сфер, виборчі правовідносини завжди мають багато сторін, що є типовим для публічно-правових відносин, і торкаються одночасно широкого кола суб'єктів виборчого процесу. Тому не можна стверджувати, що предметом виборчого спору є лише порушення конкретного суб'єктивного права. Порушення встановленої законом процедури саме по собі, незалежно від реального настання негативних наслідків повинне оскаржуватися з метою недопущення таких наслідків.
Колегія суддів ВС погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як офіційний спостерігач уповноважений законом на оскарження виборчих правопорушень.
Таким чином, враховуючи, що функція публічного контролю дотримання законності виборів нерозривно пов'язана з можливістю оскаржувати виявлені порушення, а обмеження такого права виключно адміністративною процедурою призведе до порушення основних засад та принципів виборчого законодавства, закріплених національними та міжнародними стандартам у сфері спостереження за виборами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як офіційний спостерігач за виборами президента України у територіальному виборчому окрузі 221 від ГО «Українська Асоціація Акціонерів» мав право на звернення до суду із даним адміністративним позовом.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а висновки суду першої інстанції є обґрунтованими.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВП ВС у кожній конкретній справі має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи.
