Позивач звернувся до суду з позовом до Черкасирибоохорони в особі голови ліквідаційної комісії та старшого інспектора, третя особа — Державне агентство рибного господарства, про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, натомість апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Судами попередньої інстанції були встановлені такі обставини справи.
Відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що при здійсненні промислу у Кременчуцькому водосховищі той здійснював господарську діяльність (прісноводне рибальство) без одержання «Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах)» та за цей період виловив 4554 кг риби, чим заподіяв збитків рибному господарству України на суму 4 607 580 грн 10 коп. Своїми діями позивач порушив ст. 23, 24, 27 Закону України №3677-VI від 8 липня 2011 року «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», ст. 17 та 63 Закону України №2894-ІІІ від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ», ст. 1 Закону України №3392-VI від 19 травня 2011 року «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» (п. 138 додатка), Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №801 від 30 жовтня 2013 року, п. 33 Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів у внутрішніх рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №992 від 25 листопада 2015 року, за що ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідач у протоколі про адміністративне правопорушення зазначив, що у позивача виявлені та вилучені: журнали обліку прийнятих водних ресурсів, у яких зазначено виловлену та обліковану рибу загальною вагою 4554 кг; журнали обліку вилучених та прийнятих водних біоресурсів. Та вказав, що протокол був підписаний позивачем.
Поряд з цим, дії відповідачів щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення були предметом розгляду у іншій справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, де суд першої інстанції визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.. 1 ст. 164 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 тис. грн. Апеляційний суд постанову суду першої інстанції скасував за відсутністю події і складу правопорушення.
ВС вказав, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для позивача та не порушують його права, вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Постанова від 13 березня 2019 року №712/7385/17.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що необхідно брати до уваги при оскарженні нормативно-правового акта.
