Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №804/5722/16 дійшов наступного висновку.
Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано ст. 73 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими визначено перелік підстав для направлення суб'єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.
Згідно з приписами зазначених актів законодавства контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту. Якщо запит складено з порушенням вимог, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.
Пунктом 10 зазначеного Порядку встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.
Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Отже, встановивши, що запит від 20 липня 2016 року, направлений податковим органом на адресу ТОВ, підписаний державними ревізорами-інспекторами відділу аудиту, а не керівником податкового органу або його заступником, як це передбачає податкове законодавство, суди дійшли правильного висновку про те, що Товариство звільнялося від обов'язку надати відповідь на такий запит.
Суть справи полягала у тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю отримало запит від ДФС, підписаний державними ревізорами-інспекторами відділу аудиту.
Контролюючим органом було запропоновано отримати вищезазначений письмовий запит та надати до перевірки наступні документи: завірені належним чином копії первинних документів, які підтверджують формування собівартості виробленої продукції та в подальшому реалізованої покупцям; матеріальні звіти по кожній матеріально-відповідальній особі; калькуляції собівартості продукції, зазначеної в нарядах на виробництво продукції; видаткові та податкові накладні; договори; наряди виготовленої продукції; журнали-ордера по ряду бухгалтерських рахунків. В зв'язку з реалізацією товару нижче собівартості пропонувалось також надати пояснення, щодо не нарахування підприємством ПДВ у відповідних періодах.
У зв'язку з невиконанням вказаного запиту, на підставі акта перевірки від 26 липня 2016 року ДФС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 липня 2016 року про застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення абзацу 2 пункту 121.1 статті 121 ПК України.
Саме це повідомлення було оскаржено Позивачем.
