Зміни, внесені в законодавство України щодо судових експертиз, давно критикуються фахівцями. Експерти вважають, що вирішення проблем, які виникли внаслідок таких змін, потребує комплексного підходу.
Експерти стверджують, що вкрай застарілий профільний Закон України «Про судову експертизу» суперечить іншим нормативним актам.
Найпростіший приклад: у процесуальних кодексах замість термінів «судовий експерт», «судова експертиза» з’явилися «експертиза», «експерт», «висновок експерта». Але у відповідність між собою кодекси та Закон не приведені, а у деяких випадках суперечать Конституції.
Так, змінами до КПК України та Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що виключно слідчий суддя може доручити проведення експертизи за клопотанням сторін; визначити наявність підстав для проведення експертизи, коло питань; самостійно обрати експерта для сторін судового процесу.
Ті норми, що діяли раніше, дозволяли стороні захисту (обвинувачення) самостійно залучати експертів для проведення експертиз.
У результаті адвокати та їхні клієнти позбавлені права на вільне, за професійними якостями, обрання експертів для проведення, наприклад, біологічних, почеркознавчих, лінгвістичних експертиз, потреба у яких виникає і за відсутності власне криміналістичних завдань.
7 червня 2019 року до Конституційного суду України надійшло конституційне подання 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України деяких положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Цим законом були внесені зміни до статей 242, 243, 244 Кримінального процесуального кодексу України та частини першої статті 7 Закону України «Про судову експертизу». Зазначеними змінами передбачено, що експертиза проводиться виключно за дорученням слідчого судді чи суду, а судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи.
Депутати вважають, що таким чином були звужені права сторін у кримінальному провадженні на вибір експерта та на захист і встановлена державна монополія на проведення експертиз.
Про те, що нові правила проведення судових та позасудових експертиз не відповідають Конституції, фахівці говорять вже давно.
«Фактично ми можемо мати ситуацію, коли суд затверджуватиме експертизи без реальної змагальності. Не може бути такої ситуації, що обвинувачення і захист йшли до суду і просили дозвіл на залучення експерта, — зазначала член Асоціації правників України Оксана Дитинко. — Крім цього, ми всі розуміємо, що експерти, які працюють у державних установах, не є повністю незалежними. Ці установи підпорядковані Мін’юсту. І очевидно, якщо в цю установу по одній справі буде два рішення суду про проведення експертизи для обвинувачення та сторони захисту, то ми всі чудово розуміємо, який буде результат. Тобто не буде реальної, конкурентної експертизи».
«Монополія, яка наразі відбувається із проведенням експертиз, затягує сам процес проведення судових експертиз. Наприклад, у НАБУ зазначають, що інколи доводиться чекати досить великий термін проведення експертизи, необхідної для подальшого досудового розслідування справи (коли, наприклад, існують обмежені строки досудового розслідування), що безпосередньо впливає на якість і можливість доведення справи до суду, — розповідала проектний менеджер Катерина Риженко. — Крім цього, наявні норми законодавства щодо експертиз суперечать спеціальному закону щодо НАБУ, адже прямо у законі про НАБУ зазначено, що детективи НАБУ мають право залучати спеціалістів та експертів на свій розсуд (у т.ч. іноземних), коли на сьогоднішній день ми маємо ситуацію, коли суд призначає на свій розсуд того чи іншого експерта».
Недопущення приватних експертів до процесу вже сьогодні призводить до того, що часто висновків доводиться чекати більше року. Адже державні установи перевантажені запитами.
Що не так з підвищенням кваліфікації експертів?
Крім встановлення державної монополії на проведення експертиз, експерти дорікають Мін’юсту і незрозумілим порядком підвищення кваліфікації та монополією на атестацію експертів.
На думку експертного середовища, Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/5 (далі — Положення), містить неприйнятні вимоги щодо професійної підготовки судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, наслідком яких є створення перешкод їх професійної діяльності.
Справа у тому, що у цій частині Положення суперечить Закону «Про судову експертизу».
Так, згідно закону, фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України з урахуванням обмежень, передбачених законом.
Для фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і вже отримали кваліфікацію судового експерта, (крім тих, які мають науковий ступінь), передбачено вимогу один раз на три роки пройти стажування в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України.
Тобто закон вимагає проходження експертом виключно стажування.
Визначення стажування наведено у статті 18 Закону України «Про освіту».
Стажування — це набуття особою практичного досвіду виконання завдань та обов’язків у певній професійній діяльності або галузі знань.
Проте Положення регулює порядок підвищення кваліфікації експерта по-іншому, ніж це передбачено Законом, зокрема:
- у Положенні міститься не передбачена ч. 1 статті 21 Закону вимога проходити підготовку з теоретичних, організаційних і процесуальних питань судової експертизи;
- Положенням покладена відповідальність за організацію такого навчання на Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, тобто на установу, яка не є спеціалізованою державною установою у розумінні статті 7 Закону.
Якщо переглянути оголошення про проведення курсів та семінарів з підвищення кваліфікації судових експертів, які вищезазначений Інститут розміщує на своєму сайті, то можна переконатися, що навчальний курс складається з таких тем, як «ведення діловодства (документообігу) в експертних установах Міністерства юстиції», «психологія ефективної взаємодії в суді (стреси та конфлікти в управлінській діяльності)», «призначення та проведення судових експертиз з урахуванням змін у процесуальному законодавстві», «правовий статус судового експерта». Такі заняття є лекційними та являють собою процес навчання.
Одночасно приписи ч. 2 статті 21 Закону України «Про судову експертизу» не містять вимог щодо обов’язкового проведення навчання у формі здобуття теоретичних знань. Згідно з Законом експерт повинен набути виключно практичний досвід виконання завдань та обов’язків з експертної спеціальності.
Експерти ж вважають, що до стажування цей матеріал не має відношення. Крім того, вони повідомляють, що насправді ніякі лекції не читаються.
Практика штучного роздування державними експертними установами програм стажування експертів шляхом включення до них лекційного навантаження, суперечить ч. 3 ст. 21 Закону «Про судову експертизу» та обумовлена виключно тим, що це єдиний спосіб обґрунтувати підвищення вартості навчання.
Окремо скаржаться не тільки на те, що підтвердження кваліфікації вимагає величезних коштів, але й на те, що такі курси не завжди проводяться вчасно, внаслідок чого експерт ризикує не вкластися у строки дії свідоцтва. Це при тому, що документи для проходження стажування подаються фахівцем не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.
Фактично, Мін’юст вимагає від експертів проходити непередбачені Законом форми перепідготовки.
Відмовитися від таких форм перекваліфікації неможливо, оскільки для проходження атестації фахівцю, серед інших документів, необхідно надати копію відповідного свідоцтва Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України. Дійсність такого свідоцтва – 2 роки.
Сам Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України навряд чи є установою, яка має повноваження щодо організації будь-яких стажувань. Саме тому, вимоги Положення про обов’язковість підготовки судових експертів у цьому Інституті, не відповідають вимогам частинам 2 і 3 ст. 21 Закону «Про судову експертизу».
Крім того, експерти вважають, що навчання, про яке йдеться у Положенні, може здійснюватися лише на добровільній основі, оскільки у нинішньому становищі експерт не може потрапити на ті курси, які йому дійсно необхідні, а тільки на запропоновані програмою.
Безпідставне обмеження дії свідоцтва, виданого судовому експерту
Строк дії свідоцтва продовжується після підтвердження експертом кваліфікації. Якщо строк дії свідоцтва не продовжений, свідоцтво вважається недійсним.
Про передбачену Законом вимогу один раз на три роки проходити стажування говорилося вище.
Такий строк дії свідоцтва передбачений для фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.
Строк дії свідоцтва для працівників НДУСЕ, навпаки, становить п’ять років. Уявляється, що таким чином, державні експерти та недержавні поставлені в нерівні умови.
Якщо судовий експерт має науковий ступінь за галуззю знань, що відповідає присвоєній йому експертній спеціальності, строк дії свідоцтва продовжується рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України на підставі розгляду матеріалів перевірки діяльності судового експерта, проведеної територіальними органами Міністерства юстиції України.
При цьому, виключень щодо строку дії свідоцтва для судових експертів, що мають науковий ступень, Положенням не передбачено. Взагалі, є цікавим питання, яким чином та навіщо експерт, який має ступінь доктора наук, буде підвищувати кваліфікацію.
Експерти вважають, що мають місце:
- безпідставне обмеження строку дії свідоцтва, що підтверджує кваліфікацію експерта, що має науковий ступінь;
- безпідставне обумовлення продовження строку його дії рішенням ЦЕКК на підставі розгляду матеріалів перевірки діяльності судового експерта;
- безпідставна вимога про продовження свідоцтва лише у випадку, коли науковий ступінь експерта за галуззю знань відповідає присвоєній йому експертній спеціальності .
Обмеження у будь-якій формі строку дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судових експертів, що мають науковий ступінь, є порушенням частини 3 ст. 21 Закону України «Про судову експертизу».
Раніше ми розповідали, як рішення КСУ щодо прав НАБУ може вплинути на судові рішення.
