Позивач здійснив стоянку на тротуарі, де для руху пішоходів залишилось менше двох метрів, чим створив суттєву перешкоду для руху пішоходів і порушив пункт 15.10 (в) Правил дорожнього руху України. За це порушення інспектором УПП було винесено постанову, якою до позивача застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КпАП.
Оскаржуючи постанову в судді, позивач обґрунтовував позов тим, що в його діях не було складу адміністративного правопорушення, автомобіль припарковано у дозволеному місці і він не створював перешкод для руху іншого транспорту та пішоходів. Також він вважав, що постанову у справі про адміністративне правопорушення винесено з порушенням процедури, адже інспектор УПП не склав протоколу про адміністративне правопорушення і не надав позивачу можливості скористатися допомогою захисника. Судом першої інстанції вимогу в частинні скасування оскаржувальної постанови було задоволено. Апеляційний суд зі свого боку погодився з рішенням суду першої інстанції та залишив його без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною третьою статті 122 КпАП. У цьому зв'язку зазначили, що правил стоянки позивач не порушив, адже припаркований автомобіль не створював перешкод руху пішоходів, що є обов'язковою об'єктивною ознакою поставленого йому за провину правопорушення. Також суди зазначили, що відповідач не надав доказів правомірності ухваленого рішення.
Відповідач оскаржив такі рішення судів попередніх інстанцій, обґрунтовуючи тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою його доводи та докази, надані на їх підтвердження, щодо правомірності спірної постанови. Зокрема зауважив, що суди не дослідили всіх доказів у справі (наприклад відеозапису з нагрудної камери), тому їхній висновок про задоволення позову є необґрунтованим.
Позиція Верховного Суду
У справі встановлено, що позивача притягнули до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15.10 (в) ПДР, відповідальність за яке встановлено у частині третій статті 122 КпАП (<…> порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху <…>). Фактичною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності було те, що позивач припаркував автомобіль на тротуарі таким чином, що для руху пішоходів залишилося менше двох метрів. Стверджуючи про відсутність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що припаркований автомобіль не створював перешкод дорожньому руху і руху пішоходів, а, окрім того, відповідач не надав доказів того, що автомобіль стояв з порушенням ПДР.
Колегія суддів погодилася з тим, що для притягнення до адміністративної відповідальності з наведених підстав необхідно встановити у діях особи склад адміністративного правопорушення, зокрема його об'єктивну сторону. У цьому зв'язку створення перешкоди дорожньому руху або загроза безпеці руху є обов'язковою умовою для притягнення до відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки (частина третя статті 122 КпАП). У контексті обставин цієї справи суд зауважив, що сам факт того, що автомобіль припарковано на тротуарі, а не на проїзній частині, не може свідчити про відсутність перешкод дорожньому руху. Пішохід теж є учасником дорожнього руху, і наявність умов для його пересування є важливою умовою належної організації дорожнього руху.
На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли поспішного висновку про те, що автомобіль позивача не створював перешкод для руху пішоходів, адже він ґрунтується на поверховому з'ясуванні обставин справи. Суди слушно зауважили, що обов'язок доводити правомірність оскарженого рішення покладено на відповідача. Одним з доказів, на який покликається останній, є відеозапис нагрудної камери патрульного, якого суди, як можна виснувати з їхніх рішень, не досліджували. Зважаючи на особливості розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, цей відеозапис є одним із тих доказів, якому потрібно надати правову оцінку (окремо та у сукупності з іншими доказами), відтак пересвідчитися у правомірності чи неправомірності оскарженої постанови.
Верховний суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково залишили доводи відповідача в цій частині поза увагою, а тому колегія суддів не погодилася з їхнім висновком про неправомірність спірної постанови з наведених ними мотивів. Тож з урахуванням наведеного та керуючись вимогами частин другої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вирішила, що судові рішення у цій справі потрібно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З рішенням у справі № 464/1703/17 можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» публікувала висновок ВС щодо непритягнення до адмінвідповідальності учасника дорожнього руху.
