Велика Палата Верховного Суду у справі № 807/1456/17 дійшла висновку, що виключення відомостей з ЄРДР непідвладне судочинству.
17 листопада 2017 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред'явлення позивачеві 7 квітня 2015 року обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу.
Позивач змушений звертатися за захистом його прав саме до суду, оскільки Інструкція про єдиний облік злочинів, затверджена наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 року № 20/84/293/126/18/5 (далі — Інструкція), не передбачає можливості органів внутрішніх справ самостійно виключати відомості про особу з відповідної системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили.
22 січня 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
14 травня 2018 року Львівський апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Мотивував тим, що вимоги, які є предметом позову, мають вирішуватися за правилами кримінального, а не адміністративного судочинства.
До яких висновків дійшла Велика Палата ВС
Аналізуючи з цією метою положення спеціального законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що питання реєстрації кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень та результатів судового провадження регулюються не Інструкцією, на яку посилаються позивач і суди попередніх інстанцій, а іншим документом: Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі — ЄРДР, Реєстр), затвердженим наказом Генерального прокурора України 6 квітня 2016 року № 139 (далі — Положення № 139), що набрало чинності 21 червня 2016 року, а до цього — аналогічним Положенням, затвердженим наказом Генерального прокурора України 17 серпня 2012 року № 69 (далі — Положення № 69).
Офіційним джерелом інформації щодо зареєстрованих злочинів, осіб, підозрюваних (обвинувачених) у їх вчиненні, та руху кримінальних справ (кримінальних проваджень) є ЄРДР, а не система єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, що регламентувалася Інструкцією і функціонувала на підставі КПК України 1960 року в період чинності цього Кодексу.
Облік кримінальних проваджень здійснюється шляхом внесення до ЄРДР відомостей щодо руху таких проваджень, у тому числі про закінчення досудового розслідування.
Реєстратори вносять до Реєстру відомості про наслідки досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Зазначені відомості є підставою для відображення у звітності даних про прийняття одного з передбачених кримінальним процесуальним законом рішень, у тому числі про звернення прокурора до суду з обвинувальним актом.
Отже, наявність у Реєстрі відомостей щодо вручення позивачу обвинувального акта є лише підтвердженням того, що такий акт існує як офіційний документ, складений, підписаний і вручений обвинуваченому уповноваженими на те особами за наслідками досудового розслідування.
Діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них.
Внесення до Реєстру відомостей про закінчення досудового розслідування в одній з установлених КПК України форм, у тому числі звернення до суду з обвинувальним актом, саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб'єктів.
Набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, прокурора — складання обвинувального акта та направлення його до суду, а не наслідками відображення інформації про ці дії у відповідній базі даних.
Таким чином, позиція ВП ВС звелася до наступного:
- Виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.
- Виходячи з наведеного, дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.
- Водночас заявлена позивачем вимога не може розглядатися і за правилами кримінального судочинства.
- Пунктом першим частини першої статті 303 КПК України передбачена можливість оскаржити до слідчого судді лише бездіяльність, що полягає у невнесенні до Реєстру відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви чи повідомлення про нього.
- Наведений у частині першій цієї статті перелік рішень, дій або бездіяльності, що можуть бути предметом судового оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У частині другій статті 303 КПК України закріплена пряма заборона окремого оскарження інших рішень, дій або бездіяльності слідчого, прокурора. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для розгляду судом кримінальної юрисдикції вимог особи до органу досудового розслідування про виключення відомостей з ЄРДР.
- Така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов'язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.
- Оскільки справа не має розглядатися судом, а доводи позивача щодо суті спору не могли бути враховані, розгляд апеляційним судом скарги за відсутності відомостей про належне вручення судової повістки позивачу не дає підстав для висновку про необхідність скасування оскарженої постанови з направленням справи для продовження розгляду.
Раніше Велика Палата ВС констатувала, що суд має право перекваліфікувати діяння на злочин приватного обвинувачення.
