Фабула справи № 383/708/16-ц: Землевласник (позивач) звернувся до суду з позовом до орендаря належної йому земельної ділянки (відповідача) про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки згідно з державним актом. Зазначена земельна ділянка була надана за усною домовленістю у користування відповідачу. Наприкінці 2015 року останній відмовив позивачу в її поверненні, вказуючи, що існує договір оренди землі, зареєстрований у відділі Держкомзему, строк якого не сплинув. Позивач зазначав, що у порушення приписів законодавства та умов договору оренди землі відповідач не виконує умови договору щодо сплати орендної плати у визначеному договором розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, а отже, заборгував йому орендну плату з 2012 року по 2015 рік включно.
Рішенням районного суду в задоволенні позову було відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не ухилявся від сплати орендної плати і за першою вимогою позивача, який заявив про цю вимогу лише в судовому порядку, вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язань. Він виплатив у рахунок визначеної позивачем суми орендної плати, яка не була своєчасно отримана лише через дії позивача в межах домовленості згідно з розпискою. Вина відповідача у порушенні зобов`язання щодо сплати орендної плати за 2012-2015 роки відсутня.
Ухвалою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не вказав, що після укладення договору оренди землі, у період з 2012 року по 2015 рік звертався до відповідача з питанням виплати орендної плати за спірним договором оренди. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правомірно відмовив у достроковому розірванні договору оренди, оскільки вказані позивачем обставини щодо винної поведінки і ухилення орендаря від виконання свого обов`язку по сплаті орендної плати не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу, подану позивачем, задовольнив частково.
Постанова Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц мотивована тим, що факт сплати відповідачем усієї суми заборгованості з орендної плати за землю, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки судами встановлений факт її систематичної несплати протягом періоду дії договору оренди землі.
Положеннями чинного законодавства України, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.
Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід врахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Систематична сплата орендної плати не в повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи впливає зміна об’єкта будівництва на цільове призначення ділянки.
