Фабула справи № 657/1079/17: Фізична особа (позивач) звернулася до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики. Позовна заява мотивована тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача грошові кошти на визначений цим договором строк та, у зв`язку з неможливістю повернути заборгованість у визначений строк, просив дати відстрочку виконання договору, про що написав розписку. Відповідач заборгованість у встановлений строк не повернув, тому, з урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики, відсотки за користування грошовими коштами, витрати, понесені на отримання юридичної допомоги, на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Рішенням районного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що позивач пропустив строк позовної давності та не просив його поновити.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу позивача відхилено, а рішення районного суду залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення районного суду, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не звернули уваги на наявність непереборної сили, а саме того, що відповідачка тривалий час перебувала за кордоном, у Південній Кореї, що, відповідно до статті 263 ЦК України, є підставою для зупинення перебігу строку позовної давності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01.08.2019 у справі № 657/1079/17 погодився із висновками судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, з огляду на таке.
Позиція Верховного Суду
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята стаття 267 ЦК України), проте позивач із заявою про поновлення строку позовної давності не звертався.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).
Заперечуючи проти застосування до спірних правовідносин позовної давності, позивач посилався на те, що пред`явленню позову відповідно до пункту першого частини першої статті 263 ЦК України перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила), що є підставою для зупинення перебігу позовної давності. Непереборною силою позивач вважав перебування відповідача за межами країни у Південній Кореї.
Разом з тим суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебування відповідача за межами країни не є непереборною силою у розумінні статті 264 ЦК України та не може бути підставою для зупинення позовної давності.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про строк звернення до нотаріуса.
