Фабула справи № 809/1718/15: Фізична особа — підприємець (позивач) звернулася до з позовом до об'єднаної державної податкової інспекції (відповідач), в якому просила визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкове зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб та податкове зобов`язання з податку на додану вартість, а також про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), якою визначено недоїмку щодо сплати єдиного, та рішення, яким застосовано штрафні санкції по єдиному внеску.
Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, яка мотивована тим, що позивачем не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання у господарській діяльності платника податків у періоді, що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги та наявності підстав для скасування судових рішень.
Позиція Верховного Суду
Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій висновувалися виключно на факті укладення та умовах укладених договорів, як доказів понесених позивачем витрат, при цьому не дослідивши жодного первинного документа, які підтверджують здійснення господарських операцій та є підставами їх бухгалтерського обліку.
Зазначене вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та підтвердження їх належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами, як того вимагають положення статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, які діють на час касаційного перегляду. Суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення для справи, не на підставі первинних документів, а по факту їх відсутності.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що договір є первинним документом, є неприйнятним з огляду на усталену практику Верховного Суду, яка запроваджена Верховним Судом України в постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, в якій Судом наголошено, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, яким чином податківці моніторять контрольовані операції.
