Кодекс України з процедур банкрутства набуває чинності у законодавчо визначений термін — 21 жовтня 2019 року, що говорить про послідовність держави. Про це «Судово-юридичній газеті» заявив один із співавторів Кодексу, народний депутат VIII скликання, адвокат Руслан Сидорович.
За його словами, об’єктивна необхідність відкласти Кодекс з процедур банкрутства була б лише в тому випадку, якби Міністерство юстиції не встигло підготувати відповідні підзаконні акти. Проте Мін’юсту вдалося організувати роботу відповідних департаментів, і він, в результаті, впорався з цим завданням.
«Стаття 8 Конституції України говорить про верховенство права. Один з принципів верховенства права — юридична визначеність. Таким чином, якщо шість місяців тому держава сказала, що Кодекс набуде чинності 21 жовтня, то відтерміновування початку дії за відсутністю об’єктивних причин було б не зовсім правильним. І це також не стало б хорошим сигналом для покращення інвестиційної привабливості України», — вважає екс-депутат.
На питання, чи треба вносити певні зміни до Кодексу і в паралельні закони, про що багато говориться у середовищі професійної спільноти, він відповідає ствердно, але не бачить жодних проблем, щоб це робити у процесі.
«Можу сказати, що юридична спільнота, арбітражні керуючі, адвокати, фінансовий ринок, судова влада в межах робочої групи з вдосконалення процедур банкрутства вже чимало проговорили важливих нюансів, яких слід було в Кодексі підправити. Втім, ці зміни носять, як правило, локальний характер. Більше того, вони не тягнутимуть за собою жодної проблематики в перші місяці роботи Кодексу. Загалом, робота над Кодексом не повинна зупинятися, меж досконалості немає», — переконаний Руслан Сидорович.
На його думку, впровадження Кодексу на перших етапах супроводжуватимуть наступні виклики. По-перше, це поява нового інституту неплатоспроможності фізичних осіб.
«Безумовно, легко не буде, бо це є новий інститут. Тому буму на ринку в перший рік не буде, про що говорить досвід інших країн. Люди будуть ставитися до цього інституту обережно, тому буде час, щоб навчитися. Тим більше, що банківська спільнота й суди виявилися дуже відкритими до спільної роботи з коректного правозастосування», — пояснює співавтор Кодексу.
Іншим викликом він називає утворення й діяльність єдиної саморегулівної організації (СРО) арбітражних керуючих.
«Бачу один з основних викликів, з яким зіткнеться саморегулівна організація на самому початку своєї діяльності. Це забезпечення достатнього обсягу фінансування адміністративної діяльності. Тут треба підходити дуже обережно, щоб не виникло ситуації, коли СРО наділять безліччю повноважень, а інституційної спроможності їх виконувати не буде. Скажімо, зараз триває дискусія — який розмір щорічного внеску повинен бути, щоб він був підйомним. Бо не можна рівняти фінансову спроможність арбітражного керуючого у Києві або Харкові, і в Чернівцях або Ужгороді. Цей розмір має бути посильним, але й таким, щоб забезпечити присутність СРО у всіх регіонах», — зауважує Руслан Сидорович.
Щодо ідеї поступового збільшення прав саморегулівної організації, то він вказує, що Мін’юст у цьому питанні займає досить конструктивну позицію: спочатку треба створити СРО і наповнити його реальними людьми, адже зараз в реєстрі понад 1 000 людей, а реально діючих вдвічі менше.
«Мін’юст каже, що готовий передавати повноваження, але також хоче побачити спроможність організації з перейняття цих функцій. Думаю, що знайдемо ту точку правильного дотику, знайдемо ті функції, з яких треба починати. Скажімо, з функції перевірки діяльності арбітражних керуючих, але треба, щоб це займало якусь адекватну кількість часу, щоб цим займалися професійні люди, і щоб уникнути будь-якого моменту упередженості, і не допустити критики єдиного СРО. Треба, щоб це була авторитетна організація як в Україні, так і за її межами», — підсумовує Руслан Сидорович.
