Міжнародний досвід впровадження медіації в національні законодавства
Медіація — це процес вирішення проблем між сторонами на основі переговорів з участю нейтрального посередника — медіатора. Іноді медіацію називають програмою примирення.
Поняття медіації у кримінальному процесі сформульовано у Рамковому рішенні ради ЄС «Про положення жертв у кримінальному судочинстві» від 15 березня 2001 р. як «процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи — медіатора».
Медіація, як визначив європейський експерт Ради Європи зі справ медіації і відновного правосуддя Мартін Райт, є процесом людським, а не судовим, який модернізує процес і породжує повагу до справедливості.
Інститут медіації успішно розвивається в міжнародно-правовому полі, зокрема, у США, Канаді, Франції, Великобританії, Німеччині, Австрії, Норвегії, Фінляндії та інших європейських країнах прийнято закони, які захищають право медіатора на нерозголошення інформації, отриманої від сторін у процесі медіації. У деяких країнах прийняті спеціальні юридичні норми, відповідно до яких до участі в судовому процесі сторони повинні спробувати вирішити свій спір шляхом медіації. Поширюється практика медіації в країнах Східної Європи. Значний досвід уже є в Польщі, Албанії, Білорусії, Болгарії.
Аналізуючи міжнародно-правове регулювання інституту медіації, варто зазначити, що важливим нормативно-правовим актом в цій сфері є директива Європейського парламенту та Ради ЄС від 21.05.2008 №2008/52/ЕС про певні аспекти медіації в цивільних та комерційних справах. Директива регулює правові відносини, що стосуються спорів, в яких принаймні одна зі сторін проживає або зареєстрована в державі ЄС, відмінній від місця проживання або місця реєстрації будь-якої іншої сторони на дату домовленості про використання процедури медіації або на дату судового наказу, що зобов’язує сторони до вирішення спору в порядку медіації.
Відмінність медіації від переговорів та арбітражу полягає в тому, що медіація — це процес, у якому третя сторона допомагає досягнути згоди сторонам конфлікту. Можна зробити висновок, що загалом ефективність медіації насамперед залежить від ролі медіатора, основне завдання якого — досягнення консенсусу. При цьому медіатор не виносить жодних рішень і не здійснює функції правосуддя, а лише допомагає сторонам досягти порозуміння.
Наприклад, у Польщі запровадження інституту медіації на державному рівні відбувалося поступово. Розвиток медіації в Польщі почався в 1994–1995 роках, коли Польський центр медіації разом із окружними судами за підтримки Міністерства юстиції Польщі організував експериментальну програму з медіації у справах з неповнолітніми правопорушниками. Перша спроба законодавчого правового врегулювання медіації пов’язана з прийняттям у 1998 році нової редакції Кримінального кодексу. При цьому був визначений перехідний період тривалістю в один рік для підготовки практиків та організації навчання кадрів, які б здійснювали нові процедури.
Після вступу в дію Кримінального кодексу Польща зіткнулась з новими проблемами застосування медіації в суспільних реаліях — законодавець не визначив ні строків проведення медіації, ні осіб, які повинні її пропонувати. Враховуючи колізії та правову невизначеність, у 2003 році Кримінально-процесуальний кодекс Польщі було доповнено окремими положеннями щодо механізму проведення медіації, зокрема, час, відведений на медіацію, вирішено не включати до загальних процесуальних строків.
В Україні створені Національна асоціація медіаторів України, Українська академія медіації. Національна школа суддів здійснює навчання щодо проведення процедури медіації. Крім того, діють регіональні асоціації медіації.
7 серпня 2019 року Україна підписала Конвенцію ООН «Про міжнародні угоди за результатами медіації» (Сінгапурська конвенція). Конвенція передбачає обов’язок держав — сторін Конвенції приводити у виконання медіаційні угоди згідно з національним процесуальним правом та відповідно до умов, передбачених Конвенцією.
«Сінгапурська Конвенція пропонує достатньо чіткий механізм та орієнтири для впровадження в національне законодавство процедур визнання та приведення у виконання медіаційних угод. Деякі положення Конвенції можуть стати корисними і для українського законодавця у рамках роботи над проектом закону України «Про медіацію», — вважає Наталія Мазаракі, член Робочої групи Міністерства юстиції України з підготовки проекту ЗУ «Про медіацію».
Інститут врегулювання спору за участю судді та медіація: основні відмінності
Суть процедури медіації — структуровані переговори між сторонами конфлікту за підтримки посередника-медіатора з метою пошуку рішення. Процедура орієнтована на інтереси і потреби сторін, тоді як інститут врегулювання спору за участю судді акцентує увагу на позиції сторін. Посередником в медіації виступає нейтральний і незалежний медіатор, якого обирають сторони. Медіатор забезпечує дотримання процесу, допомагає налагодити комунікацію між сторонами та підтримує сторони у пошуку ними взаємоприйнятного рішення. Суддя ж, у провадженні якого перебуває справа, з`ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз’яснює сторонам предмет доказування з категорії спору, який розглядається. Під час закритих нарад суддя має право звертати увагу сторін на судову практику в аналогічних спорах. Суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.
Національна академія медіаторів України та Українська академія медіації звертають увагу на принципову відмінність бажаного результату процедури медіації та врегулювання спору за участю судді. Так, після медіації сторони досягають консенсусу — результат задовольняє інтереси сторін. У випадку успішного врегулювання спору за участю судді учасники процесу приходять до компромісу — мова йде про взаємні поступки своїми позиціями. Медіатор повинен пройти спеціальне навчання, в тому числі навчання практичним навичкам; чинне законодавство України не передбачає вимог спеціальної підготовки судді, що здійснює врегулювання спору.
Крім того, процедура медіації складається з послідовних стадій, через які медіатор проводить сторони. Чинне процесуальне законодавство України в положеннях щодо інституту врегулювання спору за участю судді потребує суттєвого доповнення та конкретизації з метою уникнення колізій.
Процесуальні кодекси чітко визначають граничний строк, протягом якого може бути проведена процедура врегулювання спору за участю судді: не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали, при цьому можливість повторного проведення виключається. Строки проведення медіації визначаються за погодженням сторін.
Механізм примирення сторін за допомогою медіації
На першій стадії медіатор виявляє спір, який можна врегулювати шляхом переговорів. Медіація має сенс у випадках сімейних, трудових, корпоративних відносин, коли сторони і в майбутньому повинні контактувати, а конфлікт виходить за межі предмету спору.
Після цього медіатор пропонує сторонам вирішити спір за його участю і допомогою. Крім загальних положень щодо ролі медіації при врегулюванні спору (у випадку, якщо сторонам мало відомо про цей інститут), медіатор повинен донести до них інформацію про неможливість допиту медіатора як свідка про відомості, які були йому довірені, та пояснити, що сторони не втрачають право на вирішення спору в суді.
Далі медіатор зазвичай пояснює сторонам основні нюанси зупинення, відкладення чи оголошення перерви у судовому провадженні та повідомляє їх про процесуальні строки.
Наступним кроком медіатора має бути надання часу, необхідного сторонам для примирення.
І тільки після цього, за необхідності, відбувається судовий розгляд справи.
Як зазначив адвокат-медіатор Олег Городецький: «Мета медіації — дати імпульс бізнесу приходити до компромісу, адже суд — це крайній захід».
Заступник голови Господарського суду міста Києва Петро Паламар, озвучуючи висновки круглого столу на тему медіації, що відбувся 24 жовтня, зазначив: «Судові процедури не є максимально досконалими й універсальними, деякі питання потребують альтернативного вирішення. Це, зокрема, стосується інституту медіації».
Відсутність в українському законодавстві профільного закону, який би регулював медіацію, суттєво знижує ефективність цього інституту. Як показує міжнародний досвід, прийняття нормативно-правового акту, який би на національному рівні закріплював принципи медіації, вимоги до медіаторів, їхні права, обов’язки, відповідальність, порядок медіації (її стадії), строк проведення медіації та виконання угоди про примирення, підстави припинення медіації тощо, відіграє важливу роль в досудовому врегулюванні спору.
Нагадаємо, що суддя Господарського суду міста Києва надала статистичні дані щодо врегулювання спору за участю судді.
Крім того, у межах CEPEJ підготовлено два нові документи у сфері медіації.
