Особа звернулась до суду з позовом до набувача спадщини, приватного нотаріуса міського нотаріального округу про розірвання спадкового договору.
В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що між нею та набувачем було укладено спадковий договір, який посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу. Відповідно до умов договору квартира, яка на праві власності належить позивачу, переходить після її смерті до набувача, а остання виконує розпорядження відчужувача, а саме: організовує за рахунок позивача безперебійне забезпечення продуктами харчування, не рідше одного разу на тиждень проводить прибирання в її квартирі, забезпечує за свій рахунок ліками та наданням медичної допомоги, сплачує комунальні платежі, а також зобов'язується забезпечити її поховання на одному з кладовищ у місті. Однак набувач своїх обов`язків ніколи не виконувала. Зокрема, позивач зазначила, що вона самостійно купує продукти харчування, оплачує комунальні платежі, прибирає в квартирі, пере білизну. При цьому відповідач на зауваження позивача не реагує.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, розірвано спадковий договір, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом.
Відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції не надано відповідної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту передачі передбачених спадковим договором розпоряджень, які б відповідач не виконала.
Правова позиція Верховного Суду:
Ст. 1302 ЦК України передбачено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом міністрів України (стаття 1304 ЦК України).
Згідно зі ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 1308 ЦК України зазначено, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання відповідачем умов спадкового договору, зокрема, щодо купівлі продуктів харчування для позивача, проведення прибирання в будинку, купівлі ліків та забезпечення у разі необхідності надання відчужувачу медичної допомоги, врахувавши, що долучені набувачем до матеріалів справи копії чеків на придбання ліків датовані часом, коли позивач поставила питання про розірвання спадкового договору, дійшов обґрунтованого висновку про невиконання набувачем розпоряджень відчужувача та недотримання ним умов спадкового договору, а отже, про наявність підстав для розірвання спірного договору.
З рішенням у справі №639/9198/16-ц можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» публікувала постанову ВС щодо підстав для визнання заповіту недійсним.
