26 серпня відбудеться засідання Кабінету Міністрів України, на якому уряд розглядатиме питання щодо приєднання України до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення. Питання про приєднання України до міжнародних домовленостей у сфері усиновлення неоднозначно сприймається у Верховній Раді. Так, під час обговорення Конвенції найбільш консервативна частина депутатів повторює мантру про засилля одностатевих пар з Європи, а окремі депутати говорять про ризик продажу дітей у рабство. Як результат, кількість невдалих спроб ратифікувати Конвенцію скоро досягне десяти. Втім, чи дійсно такі ризики містяться у вищезазначеній Конвенції?
Загальна інформація про Конвенцію
Конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення у 1993 році розробила Гаазька конференція з міжнародного приватного права – визначна міжнародна організація, створена 1893 року та яка займається просуванням уніфікації національних законодавств для більш ефективного співробітництва.
Конвенція вступила в силу 1 травня 1995 року. Станом на сьогодні Конвенція діє на території більш ніж ста країн по всьому світі. Непал, Південна Корея та Російська Федерація підписали Конвенцію, але досі не ратифікували її.
Інтереси дитини — понад усе
У пояснювальній записці Кабмін зазначає, що Україна має долучитися до Конвенції з метою забезпечення права дітей-сиріт на сімейне виховання та інших прав. А сама Конвенція є документом, який дещо спростить процес міждержавного усиновлення із обов’язковим дотриманням усіх законних прав та інтересів дитини, зокрема, у Конвенції йдеться про те, що міжнародне усиновлення може відбутися лише у разі, коли воно покращить стан дитини.
Зокрема, у Конвенції передбачено, що громадяни країн-підписанток зможуть усиновити дітей з України за таких умов:
- Міністерство соціальної політики визначить, що міждержавне усиновлення відповідає найкращим інтересам дитини;
- Усі особи, установи та органи влади, які мають надати згоду, належним чином були про консультовані про те, що означатиме їх згода, зокрема – чи необхідно буде розірвати зв’язки дитини із родиною походження; після чого надати (чи не надати) згоду;
- Дитині, якщо дозволяє вік, також максимально доступно пояснили всі наслідки та умови, а також отримали згоду дитини;
- Під час рішення про усиновлення відповідні органи України та іншої держави-підписантки мають обов’язково брати до уваги виховання дитини, її етнічні, релігійні і культурні зв'язки та оточення.
Також треба відзначити, що у Конвенції передбачено обов’язок договірних сторін обмінюватися інформацією щодо походження дитини, зокрема – щодо особистості її біологічних батьків. Держави-учасниці зобов’язані надавати дитині доступ до цієї інформації.
Які ризики ухвалення Конвенції?
Існує два основні аргументи проти доручення України до Конвенції: що дітей зможуть усиновлювати одностатеві пари та що іноземці матимуть перевагу при усиновленні дітей. Отже, давайте перевіримо, чи дійсно це так.
Згідно з чинним Сімейним кодексом, іноземці мають право усиновити дитину в Україні, якщо вони у шлюбі та/або є родичами дитини. При цьому у статті 211 зазначено, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі – ані українці, ані іноземці. Відповідно до порівняльної таблиці змін до законодавства, які буде необхідно ухвалити у зв’язку із приєднанням до Конвенції, змін до цих норм не передбачено. Отже, приєднання до Конвенції не дозволяє одностатевим парам усиновлювати дітей.
Так само, частина 3 статті 283 Сімейного кодексу говорить, що «дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти на виховання до себе в сім'ю». Змін до цієї частини також не передбачено. Отже, не можна говорити, що Конвенцією передбачено надання переваги іноземцям при усиновленні дітей.
Тобто, ці «аргументи» — не більше ніж страшилки, якими депутати намагаються заробити політичні бали у консервативної частини населення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
