Даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, потрібно з’ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом), і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У зв’язку з чим варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з’ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/4615/19.
Обставини справи
Громадянка України звернулась до суду із позовом до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Чечелівського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області у виконавчому провадженні про накладення штрафу в розмірі 3400,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що порядок виконання судового рішення не порушувала, постанова про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не доведене до її відома. Окрім того, позивачка наголосила на незаконному відкритті виконавчих проваджень, оскільки на території Чечелівського району м. Дніпра вона ніколи не проживала і не була зареєстрована, наразі постійно проживає у Республіці Польща, про що був обізнаний державний виконавець.
Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що пунктом 3 статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів, у тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 244 КАС України).
ВС зауважив, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений держаним виконавцем. Тобто даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, потрібно з’ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом), і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв’язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з’ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
ВС наголосив, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об’єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 640/9234/19.
ВС підкреслив, що повторне невиконання рішення суду боржником полягало у тому, що на момент здійснення стягувачем дзвінка на її телефонний номер, він не обслуговувався.
Разом з тим судами попередніх інстанцій не встановлено наявності факту відсутності поважних причин невиконання позивачем рішення суду, враховуючи, що місцем проживання позивача є не Україна, а Республіка Польща, що було визнано сторонами під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Не встановлено також, чи здійснювались повторні дзвінки стягувача на телефонний номер боржника.
ВС зауважив, що повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акта про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
Проте судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався факт повторності невиконання рішення суду, в чому він проявлявся, та правомірності накладення штрафу, враховуючи оскарження в судовому порядку постанови державного виконавця про накладення першого штрафу на особу.
Також Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували дотримання процедури складання постанови про накладення штрафу.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про відшкодування моральної шкоди з держави за тривале невиконання судового рішення державним виконавцем.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
