Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 569/19032/17, в якій досліджував питання переростання таємного викрадення чужого майна у відкрите.
Обставини справи
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області особу засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду особу визнано винуватою у тому, що вона, умисно скориставшись відсутністю спостереження за нею з боку сторонніх осіб, повторно, шляхом розбиття скла дверцят автомобіля, викрала із заднього сидіння сумку потерпілого з майном на загальну суму 14 382,23 грн. Будучи поміченою потерпілим та свідком, розуміючи, що її дії, розпочаті як крадіжка, виявлені іншими особами, продовжила їх з метою заволодіння майном та зникла з місця вчинення злочину з викраденим.
Висновок Верховного Суду
Проаналізувавши ознаки таємного та відкритого способів викрадення чужого майна, ВС відзначив, що розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини суспільно небезпечного діяння, а саме способу вилучення майна, відношення засудженого до вчиненого - спрямованості умислу та інші докази, досліджені під час судового розгляду і оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності, Суд вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій за ч. 2 ст. 186 КК України, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, є правильними.
Зокрема, суд першої інстанції послався на показання потерпілого та свідка, які послідовно стверджували, що почули звук розбитого скла та сигналізацію автомобіля, після чого вибігли на вулицю, побачили особу грузинської національності із сумкою, яка до того була в автомобілі.
На їхні вигуки ця особа призупинилася, повернулася в їхній бік, однак продовжила тікати й зникла з місця події. Свої показання потерпілій та свідок підтвердили під час слідчого експерименту, де показали розташування автомобіля та відстань між ними і обвинуваченим після того, як вони вибігли на звук сигналізації. Наведені докази свідчать про те, що дії особи були помічені потерпілим та свідком, які намагалися його зупинити. З цих доказів вбачається, що винний чув крики потерпілого та розумів (не міг не розуміти), що його злочинні дії помітили інші особи. Обставин, які би ставили під сумнів достовірність цих показань за результатами судового розгляду не встановлено. Крім того, засуджений не заперечував факт викрадення майна потерпілого з автомобіля, проте наполягав, що викрадення було таємним.
З таким твердженням засудженого колегія суддів погодитися не може, виходячи зі способу та форми заволодіння сумкою, факту розбиття скла дверцят автомобіля, спрацювання сигналізації, на яку повинні були зреагувати як його власник, так і особи, які знаходилися поруч, що усвідомлював винний, а також його намагання все ж зникнути з місця пригоди із викраденим майном, було правильно розцінене судом першої інстанції як переростання таємного викрадення майна у відкрите.
Слід звернути увагу на те, що головним завданням будь-якої сигналізації є відлякати злодія і попередити власника про спробу відкриття або викрадення авто. Виконавцями охоронних функцій автосигналізації є сирена і габаритні вогні. Саме вони володіють найсильнішим ефектом відлякування, до того ж сирена привертає увагу осіб, які перебувають поруч із авто, та сповіщає їх про можливий доступ до нього сторонніх осіб.
Тобто засуджений усвідомлював, що наявність автосигналізації, яка спрацює внаслідок пошкодження вікна автомобіля, у світлу пору дня в людному місці обов`язково приверне увагу оточуючих до його протиправних дій. Враховуючи наведені факти, не можна стверджувати про те, що він не усвідомлював, що його дії були помічені іншими особами. Крім того, він після спрацювання сигналізації та криків потерпілого обернувся, однак продовжив свої дії та зник з місця події.
Таким чином, суд першої інстанції вірно кваліфікував дії як відкрите викрадення чужого майна.
Верховний Суд залишив вирок Рівненського міського суду Рівненської області та ухвалу Рівненського апеляційного суду без зміни.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив, у чому полягає щире каяття.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.
