Здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 628/3400/15.
Обставини справи
Вироком Куп’янського міськрайонного суду Харківської області особу визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення нею вказаного злочину.
Ухвалою Харківського апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без зміни.
Органом досудового розслідування особа_1 обвинувачувалася в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вимоги для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає таку неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб будь-якої дії з використанням наданої їй службового становища, поєднанане з вимаганням неправомірної вигоди за таких обставин.
Так, в середині липня до особи_1, котра обіймає посаду головного спеціаліста відділу технічного нагляду Державної інспекції сільського господарства, працює державним службовцем та є головою комісії для приймання іспитів та переатестації трактористів-машиністів, звернулася особа_2 з приводу отримання посвідчень тракториста машиніста для себе, а також для особи_3, особи_4, та особи_5.
Після цього особа_2 зустрілася з особою_1 для передачі останный необхідних документів для складання іспитів. Під час спілкування особа_1 висунула особі_2 незаконну вимогу про одержання неправомірної вимоги за сприяння йому, особі_3, особі_4, та особі_5 у складанні теоретичних і практичних іспитів та отримання посвідчень тракториста-машиніста, за що мала передати особі_1 неправомірну вигоду в розмірі 12 800 грн, тобто по 3200 за кожну особу.
У подальшому особа_2, перебуваючи у салоні автомобіля, передала першу частину грошових коштів у розмірі 6 400 грн. в якості неправомірної вигоди за позитивне складання іспитів та отримання посвідчень тракториста-машиніста.
Пізніше особа_1, перебуваючи в адміністративній будівлі Державної інспекції сільського господарства, отримала від особи_2 другу частину неправомірної вигоди в розмірі 2000 грн.
Та того ж дня особа_1 отримала останню частину грошових коштів у розмірі 4400 грн. Одержавши неправомірну вигоду в загальному розмірі 12 800 грн, особа_1 передала їй чотири посвідчення водіїв-трактористів, після чого була затримана співробітниками правоохоронних органів.
За результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а тому вироком Куп’янського міськрайонного суду Харківської області, особу_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним вказаного злочину.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.
Відповідно до вимог ст. 86 КПК докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дії, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
ВС зауважив, що недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при постановленні процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення
Згідно з приписами ст. 87 КПК недопустимим є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Тобто, здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Як убачається з матеріалів справи, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо особи_1 органи прокуратури діяли поза межами визначених КПК повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину, який проводиться відповідно до вимог ст. 271 КПК.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в основу обвинувачення в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, було покладено показання свідків, дані слідчих (розшукових) дій, дані протоколів слідчих розшукових дій, протоколів проведення негласних слідчих розшукових дій, а саме аудіо-, відеоконтролю особи, дані протоколу про результати контролю за вчиненням злочину, протоколів огляду предметів та речових доказів, а також висновки експертів та письмові документи.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Також Верховний Суд підкреслив, що відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 751/7557/15-к) та від 16 жовтня 2019 року (справа №640/6847/15-к) у випадку невідкриття стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, суд не має права допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, в якості доказів. Крім того, зазначено, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до статті 290 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвала слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року, на підставі якої проводились НСРД, а саме аудіо-, відеоконтроль, стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, не відкривалася, а дані, які би вказували на те, що стороною обвинувачення вживалися всі необхідні та своєчасні заходи, спрямовані на розсекречення такої ухвали, в матеріалах провадження відсутні. При цьому ухвала слідчого судді була надана прокурором лише в судовому засіданні 5 листопада 2018 року, тому дані, що містяться в протоколах, за результатами проведення відповідних НСРД, а також докази, які були отримані в ході проведення цих дій, судом правильно визнано недопустимими.
Крім того, відповідно до відомостей з протоколів НСРД, аудіо- та відеоконтроль за особою проводились в рамках іншої оперативно-розшукової справи, яка була заведена 12 березня 2015 року, в той час як із заявою про вчинене кримінальне правопорушення особа_2 звернулася до правоохоронних органів лише 25 серпня 2015 року.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора в частині безпідставного, на його думку, невизнання в якості доказів сторони обвинувачення протоколів про результати контролю за вчиненням злочину від 28 серпня 2015 року і від 31 серпня 2015 року, протоколів огляду та вручення заздалегідь ідентифікованих грошових купюр від 28 серпня 2015 року і від 31 серпня 2015 року, то вони є неспроможними.
ВС зазначив, що згідно зі ст. 271 КПК спеціальний слідчий експеримент є одним із видів контролю за вчиненням злочину. Для використання результатів цієї процесуальної дії в якості доказу повинна бути дотримана визначена процесуальним законом процедура.
За змістом статей 246, 250, 251 КПК, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться без дозволу слідчого судді або у невідкладних випадках, передбачених КПК, рішення про проведення цієї дії прокурор викладає у формі постанови, яка має відповідати вимогам вказаних статей.
Однак матеріали кримінального провадження не містять такої постанови прокурора, натомість контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту проводився на підставі доручення прокурора, що суперечить приписам статей 246, 251 КПК.
При цьому, надаючи оцінку іншим матеріалам кримінального провадження, суд правильно визнав їх такими, що не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість особи у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки вони не спростовують доводів захисту, в тому числі про вчинення виправданим відповідних дій внаслідок провокації з боку органу досудового розслідування.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив вирок Куп’янського міскрайонного суду Харківської області та ухвалу Харківського апеляційного суду без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи є надання останнього слова без присутності захисника істотним порушенням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.
