Вже не перший рік Міністерство юстиції обіцяє реформувати систему виконавчого провадження. Між тим, «віз і нині там».
Однією з проблем, яка відображається на судовій практиці, є те, що виконавці не зобов’язані перевіряти факт оскарження боржником постанови про накладення суб’єктом владних повноважень штрафу чи іншого стягнення.
Так, оскарження стягнення до суду за законодавство має зупиняти примусове стягнення. Втім, деякі органи, наприклад, митниці чи ДАБІ, навіть знаючи про факт відкриття провадження судом у справі, направляють відповідні постанови до виконавця.
Той, у свою чергу, відкриває провадження і може накласти заборону на відчуження коштів з рахунку. Таким чином, боржник, вина якого ще не встановлена і не підтверджена у судовому порядку, зіштовхується з неправомірним обмеженням своїх прав, зокрема, на користування коштами, тобто власністю.
Більш того, іноді банки заарештовують всі кошти на рахунках, а не лише визначену суму штрафу.
З виконавця ж «взятки гладки», бо за законом він не повинен перевіряти, чи добросовісно діяв стягувач, направляючи йому постанову.
Ця ситуація ускладнюється об’єктивно ще й тим фактом, що суди припинили відправлення поштової кореспонденції, у тому числі процесуальних рішень учасникам судових проваджень. Тобто стягувач теж може не знати про факт оскарження.
Результатом є порушення права на власність боржника, тобто права, гарантованого Конституцією України та Конвенцією з прав людини та основоположних свобод.
Таку ситуацію можна було б легко врегулювати, запустивши Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС), що відображала б дані про факт оскарження постанови до суду в режимі реального часу. Отже, стягувач в особі держоргану відразу б отримував повідомлення до свого кабінету про факт оскарження (і не міг би стверджувати, що не отримав від суду відповідний «папірець»), а держвиконавець теж міг би бачити інформацію про відкриття провадження судом і зважати на цей факт.
Але ані ця, ані інша системи так і не запрацювали.
Одна з наочних ілюстрацій такої ситуації – справа № 826/15117/17, в якій позивач обґрунтовув передчасність відкриття виконавчого провадження, адже виконавчий документ – постанова Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві (ДАБІ) про накладення штрафу – оскаржувався позивачем до суду, а відтак, у силу приписів статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) вона законної сили не набрала, а державний виконавець повинен був повернути її стягувачу без виконання.
Так, 17 квітня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд (КААС) виніс постанову по справі за адміністративним позовом особи до Печерського райвідділу державної виконавчої служби Києва.
Позивач просив скасувати постанову виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.
Рішенням ОАСК у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
КААС зазначив таке.
Як встановлено судом першої інстанції, 22 серпня 2017 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві (ДАБІ) виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якою визнав чоловіка винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 та ч. 11 ст. 96 Кодексу про адмінправопорушення, та наклав штраф у розмірі 51 тис. грн. Також у постанові зазначено, що відповідно до положень ст. 308 КУпАП у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу в сумі 102 тис. грн. Строк набрання чинності вказаної постанови визначено 31.08.2017 року.
На підставі вказаної постанови, 20 жовтня 2017 року за заявою ДАБІ виконавчою службою відкрито провадження про стягнення з позивача на користь ДАБІ цих 102 тис. грн.
Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.10.2017 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на час прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження, постанова ДАБІ не набрала законної сили, проте дійшов протилежного висновку щодо її правомірності з посиланням на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28.01.2018 року, якою адміністративний позов цієї особи до ДАБІ про скасування постанови про адмінправопорушення залишено без розгляду.
Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанцій, з огляду на таке.
Відповідно до норм ч. 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Статтями 291, 299 КУпАП передбачено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 КУпАП.
Згідно зі ст.ст. 307, 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений ч. 1 статті 307, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
«Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що оскарження особою постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, що покликано забезпечити визначеність сторін у виниклих між ними правовідносинах», - зазначив КААС.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент прийняття виконавцем постанови від 20.10.2017 року з примусового стягнення у подвійному розмірі штрафу, визначеного йому постановою Департаменту ДАБІ, така постанова Департаменту була предметом оскарження у Печерському райсуді м. Києва (справа № 757/50642/17).
Оскільки у відповідача не було достатніх та необхідних правових підстав для прийняття спірної постанови від 20.10.2017 року, то суд апеляційної інстанції вважає, що вказана постанова є передчасною та підлягає скасуванню, а відповідачем, всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено правомірність її прийняття.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було неповно встановлено обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Таким чином, КААС задовольнив позов особи до державної виконавчої служби і визнав протиправним та скасував постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва про відкриття виконавчого провадження від 20.10.2017 року.
Виконавча служба вирішила піти за оскарженням до Верховного Суду.
27 березня 2019 року Касаційний адміністративний суд ВС під головуванням Михайла Смоковича виніс постанову, в якій дав таку оцінку даній справі.
«Аналіз установлених у цій справі фактичних обставин крізь призму приписів статей 289, 291 КУпАП дає підстави для висновку про те, що у період з 4 вересня 2017 року до 24 січня 2018 року Постанова № 32 була предметом оскарження та, відповідно, законної сили не набрала.
Відтак, підстави для примусового виконання Постанови № 32 станом на 20 жовтня 2017 року були відсутні.
За такого правового врегулювання та обставин справи висновок апеляційного суду про неможливість звернення постанови до примусового виконання станом на 20 жовтня 2017 року та, відповідно, про наявність підстав для скасування оскаржуваної у цій справі про відкриття виконавчого провадження, є правильним», - зазначив ВС.
Водночас суд касаційної інстанції зауважив таке.
У цій справі на час звернення ДАБІ із заявою про примусове виконання постанови інформації про її оскарження в судовому порядку (ухвала суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 9 вересня 2017 року) державному виконавцю не надано.
Своєю чергою, органи ДВС і приватні виконавці в силу Закону 1404-VIII не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документа) в судовому порядку.
Відтак, станом на 20 жовтня 2017 року, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону № 1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення постанови без прийняття до виконання та в силу вимог закону був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
За таких обставин відсутні підстави для висновку про протиправність постанови Відділу ДВС від 20 жовтня 2017 року про відкриття виконавчого провадження.
За правилами пунктів 2, 10 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
«При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням», - підкреслив КАС ВС.
Зважаючи на викладене, з огляду на відсутність у спірної постанови Відділу ДВС такої властивості, як протиправність, Верховний Суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача саме скасування цієї постанови.
Отже, КАС ВС дещо виправив постанову КААС, виключивши з резолютивної частини рішення словосполучення «визнати протиправним». В іншій частині – стосовно скасування постанови державної виконавчої служби рішення КААС залишено без змін.
Практика неоднорідна
Прикметно, що у подібній справі № 826/18068/16 КАС ВС у справі під головуванням судді Ірини Желтобрюх дійшов трохи іншого висновку, очевидно, з огляду на принцип законності.
У даній ситуації особа оскаржила постанову про штраф від ДАБІ до суду, повідомила про це ДАБІ, однак остання все одно, знаючи про оскарження, звернулася до виконавця. Тобто особа здійснила всі належні дії, втім, КАС ВС вирішив, що особа неправильно визначила предмет оскарження.
Так, хоча Верховний Суд і встановив в рішенні, що особа, керуючись приписами Закону «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Порядку № 244, направляла на адресу Департаменту ДАБІ повідомлення про оскарження винесеної останнім постанови про накладення штрафу, а ДАБІ проігнорував це та направив постанову на примусове виконання, що мало наслідком незаконне відкриття виконавчого провадження, втім, ВС вирішив особі в задоволенні скарги відмовити.
Як зазначив ВС, «в рамках даної адміністративної справи позивачем не оскаржуються дії Департаменту ДАБІ України у місті Києві щодо зазначення в постанові від 12 липня 2016 року датою набрання нею чинності 26 липня 2016 року та направлення її до органу виконавчої служби для примусового виконання, - що виключає можливість надання судом правової оцінки таким діям означеного суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав до визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця».
«Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
У даній справі предметом оскарження є постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Департаменту ДАБІ України у місті Києві від 12 липня 2016 року.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, в рамках даної адміністративної справи позивачем не оскаржуються дії Департаменту ДАБІ України у місті Києві щодо зазначення в постанові від 12 липня 2016 року датою набрання нею чинності 26 липня 2016 року та направлення її до органу виконавчої служби для примусового виконання, - що виключає можливість надання судом правової оцінки таким діям означеного суб'єкта владних повноважень», - зауважив КАС ВС, відомляючи у задоволенні скарги.
Таким чином, позивачам слід бути уважними, визначаючи предмет оскарження.
Штраф від митниці
В іншій постанові від 31 січня 2020 року по справі № 712/5096/17, яка стосувалася штрафу за порушення митних правил у сумі 696,9 тисяч грн, КАС Верховного Суду зазначив таке.
Так, особа звернулася до суду з адміністративним позовом до Черкаської митниці ДФС (відповідач-1) і Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Черкаси (відповідач-2), в якому просила:
- визнати протиправним звернення постанови митниці у справі про порушення митних правил від 30.11.2016 до примусового виконання до Центрального відділу ДВС;
- зобов`язати ДФС подати письмову заяву до ДВС про повернення виконавчого документа – постанови у справі про порушення митних правил;
- визнати протиправними та скасувати постанови виконавця від 22.02.2017 про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що митний орган протиправно за наявності факту оскарження постанови про порушення митних правил направив її для виконання органу виконавчої служби, а відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій під час процедури оскарження такої постанови органом виконавчої служби є неправомірним.
Постановою Черкаського окружного адмінсуду від 27.10.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії щодо звернення постанови митниці до примусового виконання. Визнано протиправною та скасовано постанову державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження. Визнано протиправною та скасовано постанову ДВС про арешт майна боржника.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскарження постанови про порушення митних правил зупиняє перебіг строку давності пред`явлення її до виконання до набрання законної сили рішенням органу, що здійснює її перегляд.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що зупиненню, у разі оскарження, підлягає виконання постанови про притягнення до відповідальності за порушення митних правил, а не строк звернення її до виконання.
У касаційній скарзі позивач просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування зазначав, що постанова митного органу про порушення митних правил не набрала законної сили та не підлягала до примусового виконання у зв`язку з її оскарженням.
У відзиві на касаційну скаргу митниця вказала, що нею було правомірно звернуто постанову до виконання, «оскільки у разі пропущення передбаченого тримісячного строку митниця втратила б можливість її виконання».
Верховний Суд у своєму рішенні зазначив, що згідно із ч. 1 статті 535 Митного кодексу передбачено, що постанова органу доходів і зборів про накладення стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 МК, а саме: у визначений положеннями Кодексу про адмінправопорушення строк 10 днів з моменту отримання її копії особою, щодо якої її постановлено.
Згідно із статтею 533 МК подання скарги (адміністративного позову) зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову).
Ч. 1 статті 539 МК визначений порядок виконання постанови органу доходів і зборів про накладення штрафу, відповідно до якої штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил, не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання їй копії постанови органу доходів і зборів про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) без задоволення.
Згідно із ч. 1 статті 540 МК у разі якщо штраф не буде сплачено у строки, встановлені статтею 539, постанова органу доходів і зборів або суду (судді) надсилається для примусового виконання до відділу ДВС за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна.
Статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.
Згідно з п. 6 ч. 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначається дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
П. 1 ч. 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Як зазначає ВС, з аналізу вищенаведених норм Митного кодексу вбачається, що примусовому виконанню підлягає постанова, яка не виконана особою, відносно якої її постановлено, у строк, визначений статтею 539 МК, якщо така постанова не оскаржувалася, а у випадку її оскарження після залишення скарги без задоволення або набрання постановою законної сили.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 19.12.2016 відкрито провадження у справі № 712/13867/16-а за позовом особи до Черкаської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил від 30.11.2016.
Оскільки станом на час звернення вказаної постанови митним органом до примусового виконання судом не прийнято рішення по суті позовних вимог у справі № 712/13867/16-а, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке звернення є протиправним.
За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскарження постанови про порушення митних правил зупиняє перебіг строку давності пред`явлення її до виконання до набрання законної сили рішенням органу, що здійснює її перегляд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 740/3556/16-а та від 10.10.2019 у справі № 740/3558/16-а.
Враховуючи те, що оскільки постанова про порушення митних правил від 30.11.2016 № 96/90200/16 не набрала законної сили з огляду на положення частини першої статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження № 53465044 та арешт майна боржника прийняті всупереч вимогам чинного законодавства.
Отже, КАС ВС задовольнив касаційну скаргу особи, скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправними дії щодо звернення постанови митниці до примусового виконання. Визнано протиправною та скасовано постанову державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження. Визнано протиправною та скасовано постанову ДВС про арешт майна боржника.
В іншій подібній за обставинами справі № 816/1184/17 під головуванням Михайла Смоковича КАС ВС також зауважив:
«У контексті обставин цієї справи треба зазначити, що беручи до уваги положення статті 529 МК, але в зіставленні з положеннями статті 539 МК, закінчення десятиденного строку оскарження постанови митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, зазначеного у статті 529 МК, за умови, що таку постанову в межах цього строку оскаржено (до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику), не означає, що така постанова може підлягати примусовому виконанню.
У протилежному випадку нівелюється сама суть наданого особі права оскаржити постанову митного органу в адміністративному порядку і добровільно її виконати. Якщо протягом вказаного десятиденного строку постанову про порушення митних правил (якою накладено штраф) не оскаржено та у визначений строк не сплачено штрафу, є підстави вважати про необхідність її примусового виконання».
Стягнення за порушення ПДД
Втім, зовсім інша ситуація, коли справа стосується оскарження накладення штрафу у справі про адмінправопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Один з прикладів у практиці Верховного Суду стосується спору, в якому поліція наклала штраф на особу, остання оскаржила його до суду та виграла справу.
Різниця між обставинами цієї справи та справ щодо ДАБІ і митниці в тому, що, на думку ВС, КУпАП визначено інший порядок набрання законної сили постанови про штраф за порушення ПДД. А саме, що така постанова набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення. Тобто виконавець у даному випадку отримає документ, який набрав законної сили, навіть якщо постанова патрульної поліції оскаржується в судовому порядку.
Отже, КАС ВС висловив свою позицію щодо подібної категорії спорів у постанові по справі № 580/1547/19 від 19 вересня 2019 року.
У цій справі позовом до Соснівського відділу ДВС Черкас про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що у державного виконавця не було правових підстав приймати оскаржувану постанову, оскільки Управління патрульної поліції в Черкаській області передчасно направило на примусове виконання постанову про накладення штрафу, оскільки дана постанова не набрала законної сили в зв`язку з оскарженням її в судовому порядку.
Так, 5 березня 2019 капралом поліції УПП в Черкаській області складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про накладення штрафу в сумі 425 грн на особу.
12.03.2019 позивачем до Соснівського районного суду м. Черкаси подано позовну заяву про скасування постанови від 05.03.2019 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.04.2019 у справі № 712/3645/19 відкрито провадження.
17.04.2019 Управління патрульної поліції звернулось до Соснівського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси із заявою про примусове виконання постанови про накладення штрафу для стягнення з особи 850 грн.
19.04.2019 державним виконавцем відкрито виконавче провадження за заявою стягувача (УПП) про примусове виконання постанови.
Вважаючи вищеозначену постанову виконавця протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Черкаський окружний адмінсуд рішенням від 19 червня 2019 року, яке залишено без змін ухвалою Шостого апеляційного адмінсуду від 18 липня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності підстав до скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження, оскільки така прийнята відповідно до вимог Закону «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою.
В обґрунтування посилався на те, що судами не враховано, що оскаржуваною постановою відповідача порушуються права скаржника щодо добровільної сплати штрафу в разі оскарження не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення та стягнення з нього у подвійному розмірі суми штрафу.
Також судами не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.03.2019 у справі № 826/12117/17, який розглянув аналогічну справу та відповідно до якого, якщо постанова відповідного органу, на підставі якої відкрито виконавче провадження, буде оскаржуватися в судовому порядку, то як наслідок, перебіг строку для її добровільного виконання буде зупинено в силу вимог ст. 307 КУпАП, а відтак відкриття виконавчого провадження при процедурі оскарження такої постанови, як і встановлення будь-яких обмежень в силу Закону України «Про виконавче провадження», підлягає скасуванню.
Більш того, скаржником зазначено, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 23.05.2019 постанову від 05.03.2019 про накладення штрафу на особу за ч. 2 ст. 122 КУпАП скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Вказане рішення набрало законної сили 21.06.2019.
Чому Верховний Суд став на бік виконавця?
Верховний Суд зазначив у цій справі таке.
Відповідно до ст. 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Як встановлено судами постанова патрульної про штраф від 05.03.2019 отримана позивачем в день її прийняття, про що свідчить особистий підпис особи, а отже, у відповідності до норм КУпАП набрала законної сили саме 05.03.2019.
Оскільки позивачем у встановлений законом строк у добровільному порядку штраф сплачено не було, ДПП УПП в Черкаській області направив постанову на примусове виконання.
Приймаючи до виконання виконавчий документ, державним виконавцем не було встановлено жодної із передбачених ч. 4 статті 4 Закону № 1404-VIII підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу.
У зв`язку із цим, встановивши, що виконавчий документ відповідав вимогам, що висуваються до нього Законом України «Про виконавче провадження», державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання зазначеної постанови.
Колегія суддів КАС ВС враховує, що станом на час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не володів інформацією щодо оскарження виконавчого документа у судовому порядку. Протилежного позивачем не доведено і судами не встановлено.
У касаційній скарзі зазначено, що позивач повідомив відділ ДВС про оскарження постанови УПП в судовому порядку 3 травня 2019 року, тобто після відкриття виконавчого провадження.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
«Тобто боржник у виконавчому провадженні у разі оскарження в судовому порядку виконавчого документа, не позбавлений права ініціювати перед судом питання про зупинення стягнення на підставі такого виконавчого документа», - зазначив Верховний Суд.
Таким чином, оскаржуючи такий штраф від поліції, боржник міг відразу зазначити про необхідність зупинити його стягнення.
Щодо зазначення в постанові УПП в Черкаській області від 05.03.2019 дати набрання нею законної сили - 15.03.2019, то ВС зазначає, що в рамках даної адміністративної справи позивачем не оскаржуються дії УПП щодо зазначення в постанові від 05.03.2019 датою набрання нею чинності 15.03.2019 та направлення її до органу виконавчої служби для примусового виконання, - що виключає можливість надання судом правової оцінки таким діям означеного суб`єкта владних повноважень.
Посилання скаржника на скасування рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 23.05.2019 постанови УПП в Черкаській області також не спростовує правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки станом на її прийняття - 19.04.2019 постанова УПП була чинною.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав до визнання незаконною та скасування постанови Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси про відкриття виконавчого провадження.
«При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 826/15117/17 є безпідставним, оскільки у даній справі оскаржувалась постанова Відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови ДАБІ, для якої визначено інший порядок набрання законної сили такої постанови (частина перша статті 291 КУпАП)», - підкреслив ВС.
«Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін», - зазначив Верховний Суд.
На цю постанову Верховного Суду посилаються суди в своїй практиці.
Зокрема, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 22 грудня 2020 року по справі 759/55557/20 зазначив таке.
ШААС розглядав апеляційну скаргу Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом особи до ДВС про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Позивач зазначав, що державним виконавцем безпідставно винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки відповідно до чинного законодавства, факт оскарження в судовому порядку особою постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги. Як наслідок, протиправним є винесення відповідачем постанови про накладення арешту на кошти боржника.
Рішенням Окружного адміністративного суду Києва від 27 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 лютого 2020 року. Скасовано постанову про арешт коштів боржника від 22 липня 2020 року у виконавчому провадженні. Скасовано постанову про арешт коштів боржника від 10 вересня 2020 року у виконавчому провадженні. Скасовано постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22 липня 2020 року у виконавчому провадженні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Святошинський райвідділ державної виконавчої служби звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
ШААС задовольнив апеляційну скаргу ДВС з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Управління патрульної поліції в місті Києві від 15 листопада 2019 року особу притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 255 грн.
У подальшому, на підставі заяви УПП, виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 лютого 2020 року.
Надалі, державним виконавцем постановами про арешт коштів боржника від 22 липня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 1 822,00 грн.
13 вересня 2020 року на ім`я начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві позивачем була відправлена заява про закриття виконавчого провадження від 10 лютого 2020 року, з усіма наявними доказами, про те, що постанова від 15 листопада 2019 року, по якій було відкрито виконавче провадження від 10 лютого 2020 року, оскаржується в судовому порядку.
Вважаючи постанову про відкриття виконавчого протиправадження протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Як зазначив ШААС, згідно з ч. 1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню як виконавчі документи рішення постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (пункт 6).
Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Державний виконавець при надходженні виконавчого документа перевіряє її на відповідність вимогам ст. ст. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження» та у випадку відповідності вимогам зазначених статей відкриває виконавче провадження.
Як убачається із позовної заяви, позивач зазначає, що постанова Управління патрульної поліції в місті Києві від 15 листопада 2019 року була отримана позивачем в день її прийняття.
При цьому, приймаючи до виконання виконавчий документ, державним виконавцем не було встановлено жодної із передбачених ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу. У зв`язку із цим, встановивши, що виконавчий документ відповідав вимогам, які висуваються до нього Законом України «Про виконавче провадження», державним виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження з виконання зазначеної постанови.
Відповідно до ст. 299 КУпАП передбачено, що при оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення, виконавчий документ підлягає виконанню тільки після результатів оскарження постанови, тобто дана стаття підлягає застосуванню у випадку повідомлення державного виконавця до відкриття виконавчого провадження про оскарження постанови. У свою чергу, ч. 1 ст. 307 КУпАП визначено умову сплати штрафу в разі оскарження постанови - не пізніше 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. Тобто законодавством передбачено можливість оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та відтермінування виконання даної постанови, проте, важливим є повідомлення уповноваженого органу про оскарження цієї постанови.
У даному випадку станом на час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження - 10 лютого 2020 року державний виконавець не володів інформацією щодо оскарження виконавчого документа у судовому порядку, а позивач листом повідомив про це відділ виконавчої служби лише 13 вересня 2020 року.
Таким чином, доводи позивача про те, що на момент прийняття відповідачем постанови з виконання виконавчого документа остання вже була предметом оскарження у суді, є безпідставними, оскільки зазначені обставини є підставою для зупинення примусового виконання, а не відмови у відкритті виконавчого провадження. Ці дві процесуальні дії регламентовані Законом України «Про виконавче провадження» і не можуть бути ототожнені.
Слід врахувати п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VIII, яким передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Аналогічна правова позиція викладена у подібній справі у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року № 580/1547/19.
З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів ШААС дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог особи, а тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року є помилковим та підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Отже, ШААС задовольнив апеляційну скаргу Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
