Дискреційне повноваження може полягати у виробі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплено у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження вибору будь-ким.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 400/1825/20.
Обставини справи
Позивач звернулась з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації у зв’язку із закінченням встановленого законом строку подачі скарги;
- зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України, по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач протиправно відмовив їй у розгляді скарги у зв`язку із пропуском строку звернення, оскільки про протиправність дій державного реєстратора вона дізналась лише у вересні 2019 року під час розгляду справи у суді, скаргу подано 24 жовтня 2019 року, а тому, вважає, що 60-денний строк звернення не порушено.
При цьому скарги від 13 липня 2019 року та від 24 жовтня 2019 року є різними за змістом, що не було враховано відповідачем під час винесення оскаржуваного наказу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено.
Висновок Верховного Суду
Так, розглядаючи справу, ВС зазначив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього У судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень регламентовано статтею 37 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Пунктом 7 Порядку № 1128 визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких комісія відмовляє у задоволенні скарги без розгляду по суті. В усіх інших випадках мотивована відмова у задоволенні скарги може бути прийнята лише за результатом розгляду такої скарги по-суті.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що скарга, подана до Комісії з дотриманням встановленого статтею 37 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» строку, тому зобов’язання Міністерства юстиції України розглянути скаргу позивача по суті за даних обставин не є втручанням у дискреційні повноваження.
ВС наголосив: покладання на Міністерство юстиції України зобов’язання розглянути по суті заяву не є втручанням у дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень, оскільки, як правильно встановлено судами, відмова у задоволенні скарги без розгляду її по суті за даних обставин є неправомірною.
При цьому колегія суддів зазначила, що враховуючи тривалість спірних правовідносин, що існують між учасниками справи, колегія суддів зазначає, що у межах цієї адміністративної справи вирішується лише публічно-правовий спір щодо правомірності наказу Міністерства юстиції України № 551/7 від 3 березня 2020 року про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації у зв`язку із закінченням встановленого законом строку подачі скарги.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
