Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 750/9209/20-ц.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про усунення від права на спадкування.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона перебувала у шлюбі та проживала разом зі своїм чоловіком, який з 2019 року важко хворів, мав діагноз печінково-клітинна недостатність та цироз печінки. За життя чоловіка позивач доглядала за ним, оплачувала дороге лікування, готувала їжу, прала, водила на прогулянки та виконувала інші повсякденні справи. Жодної іншої сторонньої допомоги родичі чи близькі люди чоловіка не надавали, зокрема і його син (відповідач), який знав про хворобу батька, проте не реагував на цю ситуацію, під час хвороби ухилявся від надання йому допомоги, не підтримував коштами на придбання ліків.
Після смерті чоловіка відкрилась спадщина на належне йому майно. Пізніше відповідач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте позивач вважає, що син має бути усунений від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України, оскільки за життя батька, який через похилий вік і тяжку хворобу був у безпорадному стані, свідомо ухилявся від надання останньому допомоги.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
ВС наголосив, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу. Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
ВС підкреслив, що позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Так, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що позивач не довела обставин для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які вона посилалася як на обґрунтування своїх вимог і які давали б підстави вважати, що відповідач ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік та хворобу був у безпорадному стані та потребував такої допомоги. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що у справі відсутні докази, що позивач щоденно витрачала значні кошти на придбання лікарських засобів, а щомісячні витрати перевищували сукупний розмір пенсії позивача та її чоловіка.
Матеріали справи не містять довідок про доходи сторін та померлого, так само як і доказів того, що померлий особисто повідомляв відповідачу про потребу від нього матеріальної, фізичної та психологічної допомоги, а останній умисно ухилявся від їх надання, а з лютого 2020 року перестав відповідати на телефонні дзвінки батька.
Таким чином, встановивши, що відповідач не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та виходячи із відсутності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
