Наразі в месенджерах ведуться не тільки особисте листування, в них вирішуються і ділові питання. Більшість людей вважають, що краще написати ніж подзвонити, і надають перевагу саме месенджерам. Та переважна більшість користувачів рідко замислювалась над питанням: чи може листування з месенджеру бути належним доказом у справі?
Тож «Судово-юридична газета» проаналізувала судову практику, щоб надати відповідь на це питання.
Чи може нецензурна переписка з колишньою бути кваліфікована як домашнє насильство?
Так, наприклад, у справі №753/10840/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду досліджував питання, чи може скріншот повідомлень з телефону бути належним доказом.
Суть справи полягала в тому, що позивачка просила видати обмежувальний припис, яким заборонити колишньому чоловіку вести листування, телефонні переговори та у будь-який спосіб спілкуватися або контактувати через інші засоби зв’язку з нею та постраждалою дитиною.
Крім того, позивач зазначала, що з моменту розірвання шлюбу не припиняються дії, які мають характер домашнього насильства. У листуванні, яке веде її колишній по телефону з приводу організаційних побачень з сином, він вдавався до відкритих погроз, образ, приниження честі та гідності, застосовував нецензурну лайку, називав непристойними словами заявницу, її родичів, вживав лексику, недопустиму в нормальному людському спілкуванні.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Видано обмежувальний припис. Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав терміном на 6 місяців: заборонено вести листування, телефонні переговори та у будь-якій спосіб спілкуватися або контактувати через інші засоби зв’язку із заявником та дитиною особисто і через третіх осіб.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Не погоджуючись із таким рішенням судів, колишній чоловік подав касаційну скаргу.
Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що у частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах, тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, ВС підкреслив, що на підтвердження заявлених вимог заявниця надала скріншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, які суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
Встановивши, що зміст конкретних фраз, лексики та характеру використання мовних засобів, які колишній застосовує у переписці з колишньою дружиною та малолітнім сином, дає підстави для висновку, що його дії слід кваліфікувати як домашнє насильство у формі психологічного насильства, що небезпідставно викликає у заявниці побоювання за свою безпеку та безпеку своїх рідних і завдає шкоду психічному здоров`ю, в першу чергу, малолітнього сина, судом обґрунтовано заборонено йому вести листування, телефонні переговори та у будь-якій спосіб спілкуватись або контактувати через інші засоби зв`язку з колишньою та постраждалою дитиною особисто і через третіх осіб.
Тож, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Коли електронний доказ не береться судом до уваги
Не менш цікавою є інша справа № 922/51/20, в якій Верховний Суд зазначив, коли електронна копія письмового доказу, не вважається електронним доказом.
Так, у касаційній скарзі касатор вказував, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме – щодо використання в судовому провадженні електронних доказів у формі електронного листування, в тому числі за допомогою месенджерів (Skype, Viber, WhatsApp тощо).
Також вказував, що листування за допомогою месенджерів (у вигляді текстових та мультимедійних повідомлень) повністю відповідає вимогам електронного доказу.
Втім у відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає необґрунтованими доводи позивача щодо існування договірних відносин між ними на поставку у сумі 525 736,50 грн. Так, відповідач вказував на те, що позивачем на підтвердження своїх доводів надано суду електронне листування, скріншоти, копії документів, котрі не можна вважати належними доказами.
Верховний Суд зазначив, що, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п’ята статті 96 ГПК України).
Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, ВС дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до увагу копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідальність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Обґрунтовуючи свої доводи, позивач посилався на те, що погодження заявки здійснювалось за усталеним порядком за яким сторонами було здійснено обмін від сканованими екземплярами заявки, оригінали заявок надходили на адресу ТОВ разом з оригіналами актів приймання передачі наданих послуг та рахунками на оплату. Проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доводам позивача та не здійснив аналіз порядку здійснення перевезень між сторонами з огляду на триваючий характер договірних відносин сторін та умов самого договору.
Верховний Суд підкреслив, що судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінку всім умовам договору, зокрема пунктам 7.5 (щодо листування сторін) та пункту 7.10 договору у сукупності наданими позивачем доказами у справі (електронними переписками, порядком здійснення обміну документами за договором). На надано оцінки надійній позивачем електронній переписці у сукупності з поданою заявкою та товарно-транспортними накладними з огляду на стандарти вірогідності.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Чи може роздруківка з інтернет-сторінок бути доказом у справі?
Іншій справа № 587/2051/18 стосувалась спростування розповсюдженої недостовірної інформації.
Так, позивач вказував, що відповідач, переслідуючи мету зганьбити його, використовуючи різні електронні поштові скриньки з різними іменами скриньок та різними доменними іменами поштових серверів, вчиняв незаконні дії, спрямовані на підрив ділової репутації ТОВ, які полягали у тому, що від імені різних вигаданих осіб відповідач направляв електронні листи-повідомлення неправдивого дискредитуючого змісту, адресовані національним та іноземним клієнтам, контрагентам, рецензентам товариства, які містять необґрунтовані звинувачення, наклеп та іншу інформацію зневажливого і принизливого характеру, із закликами до бойкотування ТОВ.
Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено частково. Зобов’язано спростувати поширену неправдиву інформацію про ТОВ шляхом опублікування в газеті «Урядовий кур’єр» спростування. Стягнуто на користь ТОВ 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд зазначив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Крім того, ВС нагадав, що Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із вебсайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного інтернет ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Вебсторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанції не перевіряли наявність за посиланням статті із відповідною назвою, тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення оспорюваної інформації, що є обов’язковим при вирішення справи про захист честі, гідності і ділової репутації».
У справі, що переглядається, відповідач заперечував відповідність оригіналу наданим позивачем відтвореним копіям веблистування із необмеженим колом осіб і просив витребувати оригінали електронних документів, втім суд відхилив зазначене клопотання.
ВС підкреслив, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги»
Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані.
З урахуванням наведених положень законодавства, а також правових висновків Верховного Суду доводи касаційної скарги про те, що суду першої та апеляційної інстанції ухвалили оскаржувані рішення із порушенням вимог процесуального закону, що є обов’язком підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд визнав обґрунтованими.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
