В Україні триває конкурс на посаду судді Конституційного Суду за квотою Президента Володимира Зеленського. 22 жовтня конкурсна комісія завершить етап співбесід із кандидатами і, ймовірно, представить суспільству фінальний список.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, доктор юридичних наук, член робочої групи при Комітеті Верховної Ради з питань правової політики щодо розробки законопроекту про врегулювання питання суддів ВСУ та суддів вищих спеціалізованих судів, кандидат на посаду судді КСУ Єлизавета Євграфова у інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» поділилася думками стосовно проблем конституційного провадження, мети та ролі конституційного контролю і місії судді Конституційного Суду України.
Бесіду вела Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»
У чому полягає місія судді Конституційного Суду України у сьогоднішніх умовах?
Зважаючи на високий рівень соціальної відповідальності, що обумовлений можливостями максимально ефективно захистити закріплені в Конституції фундаментальні права і свободи людини, кожен суддя КС своїм ставленням до виконання професійних обов’язків має наближати Конституцію України до умов сучасного суспільно-політичного життя, перетворюючи її на живий інструмент народу України у цілому та кожного її громадянина для захисту своїх прав.
Разом із тим, варто зауважити, що Конституційний Суд – це орган колегіальний. Отже, про місію судді КС можна вести мову через призму роботи у колективі у передбачених Законом формах (колегії, Сенати, Велика Палата). Маючи досвід колегіального вирішення справ у суді касаційної інстанції, можу сказати, що не усі судді здатні до командної роботи. Вміти адекватно сприйняти критику, аргументувати свою позицію та переконати колег у її правильності можуть далеко не всі.
Як влучно сказав американський філософ Емерсон: «Спільна праця запалює в людях таку лють звершення, якої вони рідко можуть досягти поодинці». Отже, судді, які поповнять Конституційний Суд, мають поставити за мету єднання суддівського корпусу заради здійснення основного призначення органу конституційного контролю – охорони Конституції України.
Які проблемні аспекти, зокрема, законодавчого, організаційного характеру Ви вбачаєте наразі у діяльності Конституційного Суду України?
Одразу на згадку приходять слова із роману А. Дюма «Віконт де Бражелон, або Десять років по тому «…Починаєш копирсатися саме тоді, коли потрібно поспішати, і особливо шумиш, коли потрібно рухатися безгучно».
Одна із проблем, яка переслідує КС останнє десятиріччя – нічим невиправдана тривалість розгляду одних справ та швидкість і гучність інших.
Майже чотирирічне затягування із справою про ліквідацію Верховного Суду України призвело до того, що зараз ми маємо два Верховних Суди.
Шість років Конституційному Суду не вистачило, аби визначитися із так званим Законом про люстрацію. Ще більш прикро це виглядає у світлі вже декількох рішень Європейського суду з прав людини з цього питання.
З іншого боку, ми бачимо швидкість вирішення питань щодо судової реформи 2019 року, зменшення розміру суддівської винагороди, відповідальності за недостовірне декларування тощо.
Безумовно, у кожній справі є суддя-доповідач, який опрацьовує питання, готує пропозиції. Але непрозорість механізму формування порядку денного Конституційного Суду України не дають можливості зрозуміти, як у переліку питань, призначених для обговорення на відповідних засіданнях, одні справи раптово з’являються, а інші зникають?
На відміну від системи судів загальної юрисдикції сьогодні відсутній вільний та оперативний доступ до інформації щодо стану розгляду у Конституційному Суді. Відсутній і відповідний реєстр усіх актів, що стосуються його процесуальної діяльності, як органу конституційного контролю.
Все це нівелює, у першу чергу, дієвість інституту конституційної скарги, як основного досягнення конституційної реформи 2016 року, адже безліч конституційних скарг місяцями не призначаються до розгляду.
Відкритим залишається питання безпосередніх та активних зв’язків Конституційного Суду із ЗМІ та громадськістю, яких, на жаль, сьогодні Суд уникає. Поодинокі інтерв’ю суддів або їх особиста участь у публічних заходах, форумах не є достатньою для покращення обізнаності громадян у призначенні та цілях діяльності Конституційного Суду.
Підтримуючи активні контакти з громадськістю та ЗМІ та надаючи роз’яснення, Суд може допомогти уникнути публікації перекручених фактів. Суспільне сприйняття призначення та ролі Конституційного Суду буде більш точним.
Чи поділяєте Ви ідею реформи конституційного провадження, і, якщо так, чого саме вона б мала торкнутися?
Необхідність законодавчого врегулювання процесуальної діяльності Конституційного Суду є вимогою сьогодення і є логічним довершенням реформ, запроваджених 2016-2017 рр.
Пропоноване законопроектом «Про конституційне провадження» урегулювання процедурної і процесуальної діяльності Конституційного Суду має сприяти, у першу чергу, підвищенню продуктивності його роботи, якої наразі бракує. Очікуємо на позитивні зміни і у напрямі відкритості і доступності інформації про діяльність КС: законопроект передбачає створення відкритого реєстру актів Конституційного Суду, запровадження автоматизованої системи документообігу, правила формування порядку денного пленарних засідань.
Разом із тим, законопроект не передбачає механізму, що унеможливить блокування ухвалення рішення у справі. Як кажуть щодо таких ситуацій - «не вистачає голосів». Адже, якщо судді не готові говорити про Конституцію, вона – ніщо.
Безумовно, пропоноване запровадження компенсації за рахунок державного бюджету суб’єкту права на конституційну скаргу, яку не розглянуто в межах строків, має потенціал підвищити відповідальність суддів у питанні строків розгляду та у пошуку необхідної кількості голосів для ухвалення рішення. Проте відповідальність за рахунок державного бюджету не є відповідальністю індивідуальною, очікуваний ефект може перетворитися на додаткову статтю у розділі витрати Закону України «Про Державний бюджет».
Чи має місце в Україні «конституційна криза»? І, якщо так, у чому вона, на Вашу думку, виражена?
Давайте визначимось із термінами.
Терміни «конституційне право», «конституційний лад», «конституційний суд» тощо визначають спеціальні поняття юридичної науки, які співвідносяться із поняттям «конституція». Термін «конституційна криза» у тому значенні, що вживається останнім часом, нічого спільного із Конституцією не має.
Кризу (від грец. krisis – вихід, закінчення, поворотний пункт) можна розглядати як переломний момент у функціонуванні та розвитку певної системи, що відзначається крайнім загостренням протиріч та обумовлює необхідність її якісної трансформації.
Про який переломний момент чи загострення яких протиріч у функціонуванні Конституційного Суду йдеться? Безперечно, проблеми у діяльності Суду є. Утім наразі держава має кількісний склад, що відповідно до Закону має працювати та ухвалювати рішення. Інше питання – чому Суд не працює або ухвалює рішення, що викликають у суспільства таке обурення?
Припускаю, що причинами цього є помилкове сприйняття (або умисне ігнорування) змісту категорії «незалежність суду» щодо Конституційного Суду та його суддів. Це повною мірою стосується і самих суддів КС. Адже незалежність є не лише незалежністю від суспільства у цілому, від інших гілок влади. Незалежність Конституційного Суду означає, у першу чергу, повну неупередженість із боку суддів.
Процеси, які ми спостерігаємо навколо Конституційного Суду не є поодинокими та мають місце упродовж усіх років його існування. Згадайте справу 2003 року про «третій строк», справу 2010 року про «повернення до Конституції в редакції 1996 року», ситуацію 2019 року навколо усунення з посади голови Суду та звільнення С. Шевчука та ін. Це не криза, це – «ad hoc» політизація Конституційного Суду, тобто визначеність його рішень та особисто суддів тими чи іншими політичними мотивами.
Як результат, маємо спотворення основ діяльності цього органу та втрату ним можливості ефективно діяти та виконувати належні функції конституційного контролю.
Чи є КСУ політичним органом?
Переважна частина справ, що розглядаються Конституційним Судом, має політичний характер, а ухвалені Судом рішення – політичні наслідки.
Утім, це автоматично не перетворює КС на політичний орган. Ознак останнього він набуває, якщо підпорядкує свою діяльність політичним інтересам окремих владних еліт. Це і є політизація КС, яка становить реальну небезпеку для України, що обрала шлях демократичної, правової держави.
Як зауважує суддя КС України у відставці, професор Микола Козюбра: «Враховуючи потреби політичного процесу, Конституційний Суд повинен, однак, оцінювати його з позицій Конституції, а не навпаки — підлаштовувати Конституцію під потреби політичного моменту. Надмірна політизація Конституційного Суду, як свідчить досвід, призводить до втрати ним незалежності і, врешті-решт, загрожує самому його існуванню».
За якими критеріями, на Вашу думку, суспільство може оцінити роботу Конституційного Суду України? Чи є Конституційний Суд інституцією, роботу якої можна виміряти, зокрема, з точки зору «ефективності»?
Положення Конституції України, що визначають основні права та свободи людини і громадянина, сформульовані у вигляді відкритого тексту, який наповнюється змістом у процесі реалізації Конституції. Саме тому тлумачення Конституції Конституційним Судом, у тому числі під час вирішення питань конституційності законів, має перетворити її на живий інструмент захисту прав та свобод, яким є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. Адже, як влучно сказано одним із суддів Верховного суду США «Конституція — це те, що про неї кажуть судді».
Жодний державний орган не здатний захистити закріплені в Конституції фундаментальні права і свободи людини так ефективно, як це може зробити Конституційний Суд. Відповідно показником ефективності такого захисту є рівень довіри громадян та авторитет у суспільстві.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.
