Якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 159/643/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що чоловік ввів в оману працівників Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області шляхом приховування обставин при заповненні заяви про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, а саме вказав завідомо неправдиві відомості, не зазначивши про наявність у власності його дружини квартири, де він проживав. Внаслідок чого незаконно отримав щомісячну адресну допомогу, чим завдав державі в особі управління матеріальну шкоду.
Крім того, перебуваючи у приміщенні управління, він вніс завідомо неправдиві відомості до іншого офіційного документа - заяви про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, яка є підставою для призначення такої допомоги та подав вказаний завідомо підроблений офіційний документ.
Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської чоловіка визнано невинуватим за висунутим обвинуваченням та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з відсутністю в діянні складу вищевказаних кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що згідно Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №505 проводиться призначення щомісячної адресної допомоги у відповідності до поданої такою особою заяви.
Відповідно до п. 2 Порядку № 505 грошова допомога надається особам з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.
Згідно з п. 6 Порядку № 505 грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у володінні житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.
ВС зауважив, що за нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин.
Таким чином, правильність правової оцінки поведінки особи, яка отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з`ясування наявності елементів складу злочину щодо шахрайства.
Як визначено у ст. 190 КК, шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як злочинний спосіб може полягати у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або приховуванні певних обставин, якщо в особи є обов`язок повідомити про них (пасивний обман). Тому умовою визнання обману ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. З суб`єктивної ж сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, чоловік знаходячись у приміщенні Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, подав заяву про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Аналогічні дії він вчинив 12 травня та 30 грудня 2015 року, 30 червня та 29 грудня 2016 року, 30 червня та 29 грудня 2017 року, а також 2 липня 2018 року.
Водночас у поданих заявах, на підставі яких було прийнято рішення про призначення грошової допомоги, він не вказував про наявність у власності його дружини квартири, де він проживав.
В суді першої інстанції він не заперечував факт наявності шлюбу та пояснив, що у заяві про виплати допомоги він не вказував, що у члена сім`ї є квартира, оскільки його шлюб існує лише формально. Чому у першій його заяві зазначено у рядку про те, чи є квартира у члена сім`ї, спочатку - «так», а потім - «ні», пояснити не зміг.
Свідок у суді пояснила, що вона є дружиною обвинуваченого. Останній деякий час проживав з нею у квартирі, яку вона придбала у 2005 році, він сплачував рахунки за комунальні послуги, надаючи їй кошти. Коли чоловік приїхав, він повідомив, що так як він є внутрішньо переміщеною особою, то йому будуть надавати допомогу і попросив тимчасово його зареєструвати. Вона надала згоду на його проживання в квартирі. Також свідок зазначила, що квартира є її власністю, про що вона попередньо повідомляла його. В період його проживання в квартирі, вона також там проживала.
Допитана у суді інший свідок пояснила, що вона працює на посаді начальника відділу призначення соціальної допомоги та компенсацій. Підтвердила, що чоловік вісім разів у заявах зазначав, що у нього та у будь-кого з членів його сім`ї немає житла. Коли за субсидією звернулась його жінка, з`ясувалось, що у неї є житло і чоловік постійно проживав у цьому житлі. Обвинувачений сплатив 4500 грн та обіцяв і надалі погашати переплату, однак потім відмовився її погашати. Зазначила, що чоловік повідомлений про обов`язок повідомляти про всі обставини, що впливають на призначення допомоги.
Таким чином, з огляду на те, що у дружини у власності перебувала квартира, розташована в регіоні, іншому ніж тимчасово окупована територія України та районі проведення антитерористичної операції, він відповідно до п. 6 Порядку № 505 не мав права на отримання щомісячної адресної допомоги.
Проте, будучи обізнаним про наявність у дружини вищевказаної квартири, чоловік неодноразово звертався із заявами до органів соціального захисту для отримання щомісячної адресної допомоги, в яких приховував цю обставину. На підставі вказаних заяв й було прийнято рішення про призначення вказаного виду допомоги.
ВС наголосив, що про вищезазначені порушення, допущені судом першої інстанції, прокурор наголошував в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим просив допитати свідків та повторно дослідити матеріали кримінального провадження.
Зокрема прокурор вказував, що свідоме внесення до заяв інформації, яка не відповідає дійсності, що не заперечується самим обвинуваченим, свідчить про наявність прямого умислу на заволодіння грошовими коштами шляхом обману.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував увалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» уже писала, що ВС висловився про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
