Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 445/1687/18, в якій досліджував питання виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття.
Обставини справи
Так, з матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача та просила виселити його з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позову зазначала, що їй на праві власності належить зазначений житловий будинок. Відповідач, який є її дядьком, вселився у будинок за згодою її матері та зареєстрував у ньому своє місце проживання. Останнім часом відповідач продав усі речі, наявні в будинку, не здійснює догляд за житлом. Окрім того, він систематично зловживає спиртними напоями. На її вимоги припинити таку поведінку відповідач не реагує.
З огляду на наведене позивач просила позов задовольнити.
Пізніше відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом та просив усунути відповідача перешкоди у користуванні ним житловим будинком, зобов`язавши відповідача передати йому ключ від вхідних дверей, не змінювати замки від вхідних дверей без відома позивача та не чинити перешкод у користуванні зазначеним житловим приміщенням.
Позов мотивував тим, що твердження позивача за первісним позовом про порушення ним правил проживання у житловому будинку викликані неприязними стосунками між ними і не відповідають дійсності, оскільки до нього жодні заходи впливу не застосовувалися.
Також зазначав, що вона безпідставно перешкоджає йому користуватися житловим приміщенням, де він проживає та зареєстрований. Факт набуття нею права власності на будинок не є підставою для його виселення.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні первісного позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для застосування частини першої статті 116 ЖК Української РСР при вирішенні питання про виселення особи необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Висновок Верховного Суду
Розглядаючи справу, ВС зазначив, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу позову посилалася на статтю 116 ЖК Української РСР.
Так, згідно зі статтею 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
ВС підкреслив, що для застосування правила цієї статті необхідна одночасна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Також ВС нагадав, що у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження застосування щодо відповідача належних заходів попередження або громадського впливу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог.
Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи має право свідок оскаржити вирок суду.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
