Перевищення меж необхідної оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 154/215/19.
Обставини справи
За вироком суду чоловіка засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років. Згідно з вироком суду чоловік, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту, після спільного вживання алкогольних напоїв з власником помешкання, діючи умисно, наніс чисельні удари руками та ногами в різні ділянки тіла останнього, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер.
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін. У касаційній скарзі касатор, зокрема, вказував на те, що місцевим судом належним чином не перевірено можливість вчинення особою злочину при перевищенні меж необхідної оборони або вчинення вбивства через необережність, оскільки він захищався від дій потерпілого.
Розглядаючи справу, ВС наголосив, що доводи у касаційній скарзі захисника про можливість вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення при перевищенні меж необхідної оборони є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Згідно з ч. 3 ст. 36 КК, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
ВС наголосив, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оброни, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Як вбачається з показань свідка, між засудженим та потерпілим у квартирі, де проживав останній, виник конфлікт, в результаті якого останній приставив ножиці у складеному стані до шиї засудженого. Засуджений вибив ножиці з рук потерпілого, після чого останній пішов до іншої кімнати. Через деякий час засуджений зайшов до потерпілого у кімнату під приводом заспокоїти його. Згодом свідок почула з кімнати звук падіння. Зайшовши у кімнату, побачила, як засуджений бив потерпілого, на її зауваження щодо припинення своїх дій він не реагував.
Крім цього, свідок 3 зазначила, що після того, як засуджений вибив ножиці з рук потерпілого, останній пішов до себе в кімнату і його дії жодної загрози для засудженого не становили.
Таким чином, зі змісту показань вищезазначеного свідка, а також із фактичних даних, що містяться у досліджених судом доказах, не вбачається, що засуджений застосував будь-яку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, які могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю потерпілого.
Крім того, ВС зазначив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи засуджений не перебував під впливом фізіологічного афекту чи іншого (природного) емоційного стану, котрий би міг бути психологічною підставою для сильного душевного хвилювання.
Отже, встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність такого акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об`єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди засудженому, що у свою чергу могло викликати в останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
