Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 1840/2970/18.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Будильського сільського голови Шкурка Володимира Олексійовича про визнання необґрунтованим та скасування розпорядження про преміювання як такого, що прийняте з недотриманням Положення про преміювання.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що в порушення Положення про преміювання в поданнях та розпорядженні про преміювання не зроблено оцінки та всебічного аналізу виконання працівниками посадових обов`язків і завдань за грудень 2017 року, за які саме заслуги працівники сільради отримали новорічні премії з однаковим відсотком.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване позивачем розпорядження обґрунтоване та не підлягає скасуванню.
Доводи позивача, що преміювання працівників Будильської сільської ради за грудень 2017 року відбулося без дотримання вимог Положення про преміювання, у зв`язку з відсутністю аналізу діяльності працівників, суди попередніх інстанцій вважали необґрунтованими, оскільки Положенням про преміювання не передбачено те, що при преміюванні працівників є необхідним зазначення аналізу кожного премійованого працівника за результатами роботи за місяць.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, провівши аналіз нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, варто зазначити, що жодним із них не передбачено те, що при преміюванні працівників є необхідним зазначення аналізу кожного премійованого працівника за результатами роботи за місяць. Більш того, преміювання працівників відбулося в межах фонду оплати праці.
26 сесії 6 скликання Будильської сільської ради від 07.02.2013 було затверджено Положення про преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам установ сільської ради (далі по тексту - Положення).
Так, згідно Положення (26 сесії 6 скликання Будильської сільської ради від 07.02.2013 було затверджено Положення про преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам установ сільської ради (Положення)), преміювання здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи за підсумками роботи, на підставі оцінки та всебічного аналізу виконання ними посадових обов`язків і завдань, проте вказаними нормами не передбачено обов`язку зазначати в поданні та/або розпорядженні конкретні факти та обставини, які були проаналізовані керівником при вирішенні питання преміювання конкретних працівників, не визначено, що проведення аналізу повинно якимось чином письмово відображатись у розпорядженні на преміювання тощо.
Окрім того, ВС наголосив, що не зазначення в розпорядженні фактів, які б вказували на проведення аналізу виконання працівниками посадових обов`язків і завдань не означає, що секретарем сільської ради та/чи головою сільської ради при вирішенні питань преміювання такий аналіз не проводився.
Із врахуванням вищевикладеного, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції, що оскаржуване розпорядження Будильского сільського голови про преміювання № 11 від 20.12.2017 р. обґрунтоване та прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства.
Також ВС зазначив, що преміювання та встановлення відповідних надбавок провадиться у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця. Крім того, право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати.
Верховний Суд зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.
Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Повертаючись до заявлених касаційних вимог, ВС зазначив, що позивачем не обґрунтовано, яким чином, в разі невиплати премій працівникам згідно оскаржуваного розпорядження відповідача та відповідно надлишок коштів у фонді оплати праці сільської ради на кінець календарного року міг би вплинути на права позивача.
Так, відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Проте, належність до однієї територіальної громади в межах компетенції Будильської сільської ради, без наведення конкретних мотивів порушення прав позивача внаслідок призначення та виплати премій працівникам Будильської сільської ради, не може слугувати в даному випадку достатньою підставою для доведення факту порушення прав позивача.
Враховуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що судами попередніх інстанції не допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив відмінності між трудовим договором і цивільно-правовим.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
