Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 521/10497/20, в якій акцентував увагу на тому, що мета незаконного заволодіння транспортним засобом законодавцем не конкретизована, а тому намір особи, яка незаконно заволоділа чужим транспортним засоби, може бути направлений на отримання грошової вигоди.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що чоловік, діючи умисно, з метою незаконного заволодіння автомобілем «Ford Escort», що належить потерпілій, скориставшись вільним доступом до гаража, за допомогою автомобільного евакуатора вилучив автомобіль з місця паркування і розпорядився ним на власний розсуд, продавши на металобрухт. Таким чином, він здійснив умисне незаконне заволодіння транспортним засобом, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на суму 61 297 грн.
За вироком місцевого суду чоловіка було засудженого до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України його було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.
Розглядаючи справу, що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо відсутності в діях особи складу інкримінованого йому кримінального правопорушення у зв’язку з тим, що останній не мав злочинного умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілої, а лише хотів звільнити приміщення власного гаража від автомобіля потерпілої, бо остання не сплачувала орендну плату, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Диспозицією ч. 1 ст. 289 КК України встановлено, що особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Системне тлумачення норм кримінального закону свідчить про те, що під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі шляхом запуску двигуна, буксирування, завантаження на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування тощо. При цьому закінченим злочин, передбачений ст. 289 КК України, вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися внаслідок запуску двигуна, буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі.
ВС підкреслив, що об`єктивна сторона злочину полягає у вчиненні відповідних дій, направлених на незаконне заволодіння транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні транспортним засобом), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).
Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України, характеризується умислом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони вказаного злочину є мета.
Разом з тим, правовий аналіз Особливої частини КК України свідчить про те, що мета незаконного заволодіння транспортним засобом законодавцем не конкретизована, а тому намір особи, яка незаконно заволоділа чужим транспортним засоби, може бути направлений на отримання грошової вигоди.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що засуджений, діючи умисно, скориставшись вільним доступом до гаража, за допомогою автомобільного евакуатора вилучив автомобіль потерпілої з місця паркування і розпорядився ним на власний розсуд, продавши на металобрухт. Тобто з об`єктивної сторони дії особи були направлені на незаконне вилучення транспортного засобу потерпілої з місця паркування, без її згоди, за допомогою автомобільного евакуатора, а продаж на металобрухт є обставиною, що вказує на корисливий умисел обвинуваченого, який під час допиту в суді першої інстанції не заперечував факту продажу автомобіля потерпілої з метою отримання грошових коштів.
При цьому, відповідно до вироку, вищенаведене також підтверджується показаннями потерпілої, яка зазначала, що не надавала обвинуваченому згоди на вилучення її автомобіля з місця паркування, та показаннями свідків, які надавали пояснення щодо обставин заволодіння засудженим вказаним транспортним засобом та продажу його на металобрухт.
Так, апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку, підстав, які б вказували на необ`єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не встановив та погодився з висновками місцевого суду щодо обґрунтованості кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 289 КК України, а саме як незаконне заволодіння транспортним засобом.
Таким чином, на переконання Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого за ч. 1 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно, а посилання захисника про відсутність у діях засудженого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, що не може вважатися показанням з чужих слів.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
